ТЕМА ДНЯ

ЦИТАТА ТИЖНЯ

Вино краще ста ліків, але причина тисячі хвороб 

японське прислів’я

 

 

 

 

Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Формула подружнього довголіття від родини Микитенків

Автор: Нова Газета

Цю немолоду пару можна часто побачити на вулицях Кропивницького. Вони йдуть не поспішаючи, насолоджуючись присутністю одне одного і чудовою (якщо пощастить) погодою.

З ними багато хто вітається, дехто зупиниться погомоніти про життя, дітей, онуків, розповісти про досягнення своїх близьких, може, навіть порадитися. І не дивно, Микитенки – знані в місті педагоги, хоча і колишні (а колишніх педагогів, як відомо, не буває), не одне покоління навчали розумному, доброму, вічному.

Восьмого грудня Віра Яківна та Віктор Тимофійович відзначають своє діамантове весілля. Про історію кохання довжиною в 60 років «Нова» розпитала у самих ювілярів.

– Познайомилися ми у восьмому класі у далекому 49-ому, – починає свою розповідь Віра Яківна. – Тоді тільки-но відбудували 30-ту школу, що на Кущівці, і всі ми перейшли туди навчатися. Не можу сказати, що це було кохання з першого погляду, про таке навіть не думали. Серйозні стосунки вже розпочалися в інституті, куди ми вступили разом на фізико-математичний факультет. Часи були складні, але романтика почуттів, студентське життя не забудуться ніколи. Наша родина жила дуже скромно, навіть бідно. Батько загинув на фронті, мама  тяжко працювала, щоб дати все необхідне своїм трьом дітям. І треба віддати їй належне, ми всі отримали гарне виховання і вищу освіту. На відміну від моєї сім’ї Віктор був із повної родини, тим більше однією дитиною, батьки мали непогані посади і, природно, бажали своєму чаду кращої долі. Я не дуже вписувалася у їхнє уявлення про синове щастя.

Віра Яківна робить паузу, щоб підлити чаю, який вже приготував нам Віктор Тимофійович, він взагалі людина не багатослівна, відчувається, що для нього головне – діло, а розмови – то жіноча справа, хоча, звичайно, здоров’я вже підводить, роки беруть своє.

…Так-от, у ці плани батьків корективи внесли вольовий характер Віктора і кохання. Після закінчення навчання молоді люди отримали направлення на роботу: Віра Яківна – у Помічну, а Віктор Тимофійович – у Созонівку. Коли прийшли подавати заяву про одруження, виявилося, що вони вже одружені і отримали на руки свідоцтво. Ось такий «шлюб за добу» тих  часів. З’ясувалося, Віктор Тимофійович заздалегідь про все домовився і не залишив часу для сумнівів. Такий чоловічий вчинок говорить більше, ніж тисячі слів. Додому поверталися вже подружжям.

– Я навіть вдома боялася сказати про це мамі, – згадує Віра Яківна. – Сльози, голосіння, докори, зате молодший брат встав і сказав: «Досить, діставайте, мамо, розтирання». Ось таке весілля. Хоча пізніше, у січні на канікулах, все ж відгуляли цю подію. Вікторові батьки не могли залишити єдиного сина без справжнього свята.

Звичайно, молоде подружжя переїхало до міста, влаштувалося на роботу. Віктор Тимофійович пішов працювати у 23-тю  школу, якій віддав 45 років, з яких близько 15 був директором.  Віра Яківна викладала математику, народила дочку і сина, створювала домашній затишок і в усьому була підтримкою і опорою для свого чоловіка.

– Віктор весь час мріяв про власний будинок, і незабаром ми розпочали будівництво, і хоча маємо педагогічну освіту, працювали там увесь вільний час, особливо чоловік. Побудували справжній двоповерховий красень, мрія, а не будинок. Але не судилося прожити довго в ньому. Місто розпочало будівництво нової дороги, яка мала пройти саме через нашу домівку. І хоча нам як компенсацію дали квартиру, уявляєте, як те, що з такою любов’ю будувалося, тими самими руками і розбиралося… Скільки років минуло, а й досі боляче згадувати, – сумно додає моя співрозмовниця.

На моє запитання про ту саму формулу щастя, Віра Яківна лише посміхається. Яка там формула, головне в сімейному житті – вміння поважати, слухати і чути один одного.

– А ще ми все і завжди робили разом, навіть на риболовлю (чоловік дуже полюбляв посидіти у тиші біля ставка) їздили разом. Візьмемо намет, легкий перекус і гайда за місто. Він вудить, а я зошити перевіряю, ось така романтика… – замріяно розповідає Віра Яківна. – Ось і зараз майже по півроку сидимо на дачі, там, звичайно, роботи вистачає, нема коли про хвороби думати, зате маємо все своє, екологічно чисте, ще й роздаємо внукам, правнукам.

Оптимізму, життєрадісності, працьовитості цієї родини можна лише позаздрити, не дарма колишні учні частенько навідують подружжя, запрошують на зустрічі, шкільні ювілеї, ставлять у приклад своїм дітям.

«Нова» приєднується до всіх привітань ювілярів і бажає головного – здоров’я вам та вашим рідним і відсвяткувати ще червоне весілля.

Олена ЦЮЦЮРА,
фото автора та із сімейного
архіву родини Микитенків

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Loading...