ТЕМА ДНЯ

  • НЕ ПРИНЕСЛИ ЧЕРГОВИЙ НОМЕР «НОВОЇ ГАЗЕТИ»?

    ТЕЛЕФОНУЙТЕ у відділ передплати Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (0522) 35-87-18

     

     

    Подробицi
  • НЕ ДАМО УНИКНУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ!

    Минулої суботи мама кореспондента «Нової» Олега Козупляки зазнала тяжких травм. Подія сталася на кропивницькому підприємстві «Три Стар», куди вона працевлаштувалася напередодні

     

    Подробицi
  • ЕКСПОНАТ ПЕРШИЙ

    Шановні читачі! Після анонсу проекту «Баба Єлька» редакція отримала декілька запрошень відвідати найвіддаленіші куточки нашої області. Збираємося у село Козацьке Петрівського району, у село Журавлинку Голованівського району, в Новогригорівку і Первомайськ, що на Маловисківщині. Також передав нам пісню своєї бабусі Секлети відомий композитор Павло Бровченко.

     

     

     

     

     

    Подробицi

ЦИТАТА ТИЖНЯ

Зло нічого не дає, крім зла 

 

 М. Луків

 

 

 

Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Давидівка. Три подружки

Автор: Нова Газета

«Ой мої ж ви пташечки!» − зустрічає нас і усмішкою, і слізьми водночас Софія Іванівна Приблуда із села Давидівки. Це останній пункт нашої подорожі Голованівським районом, але ми вже в очікуванні цікавої розмови.

Бабусі – 86-річна Галина Корчебна, 79-річна Клавдія Кармазановська і майже 90-річна Софія Приблуда – чекають на нас за столом у дворі. У затінку бузку, біля криниці, в тиші (тільки щебет птахів), здається, що на краю світу, вони погоджуються відповісти на наші запитання.

Перше, що робимо – витягуємо з криниці відро води і напиваємося. А тоді йдемо до бабусь із запитаннями.

«Усі мої подруги, всі молоді. У такому колективі і себе молодшою відчуваєш. Висадки ще жали разом, ох, і нароблялися тяжко… А тепер зійдемося, то й поспіваємо», − починає розповідати про своє життя баба Соня. Вона найстарша, проте бігає по дворі ніби їй років на 20 менше. Тому й говоримо з нею про молодість. Розпитуємо, у що вдягалися, що їли, якими словами називали. І найголовніше – які пісні і як співали.

Просимо згадати про те, як відпочивали у часи трудоднів і ланок.

− А танці були?

− Ой, були! От колись танці славні були…Ойра – два хлопця, а дівчина посередині. Я помню, мене Юра як візьме!.. – з блиском в очах згадує бабуся Галя.

«Як колись у Підвисокому був район, я була запівалою. Старі люди співали, і ми в них вчилися. Ми оце на поле йдемо – співаємо. Ідемо з поля – співаємо! От сьогодні ноччю співала, цілу ніч! А зараз не можу згадать тих пісень, що співала. Я тягнула. Колись було, як заспіваю на всю Кайнару «Чи ти, березо».

«А моя мама шила на машинці і все співала. А тоді було в мене три хлопці, і я все одно співала», – додає бабуся Галя. Вона молодою лишилася без чоловіка, коли синам було 10 місяців, 5 і 7 років. Сама їх виховувала, пишається, що всі відслужили в армії. Знову просимо пригадати пісень, які співали бабусі.

«Ой за лугом зелененьким

брала вдова льон дрібненький.

Брала вона, вибирала,

брала вона, вибирала.

Тонкий голос подавала».

«Колись такі дзвінкі голоси були, я була ланковою, і рано треба йти на роботу. Ідуть разом Домка, Ковалиха – як заспівали… Колись баба Старшиха та вся ланка. А посходилися сюди на нараду, а бригадир каже: «То в Клавиній ланці співають. І на поле їздили, і в радгосп – все время співали. Тепер немає кому! Ну де ті дівчата, де ті голоси?» − запитує в нас Клавдія Іванівна.

Усі розмови бабуся Соня зводить до розповідей про її синів – Андрія і Василя. Їм вона присвятила своє життя і… вишивані рушники, якими уквітчана вся хата. Бабуся Соня показує нам свою скромну хатку, та для нас вона видається музеєм народної творчості. Ступаємо по домотканих ряднинках, заходимо в кімнату, де піраміди вишиваних подушок, а картини з фото обрамлені рушниками. У куточку фотографія чоловіка баби Соні – Купріяна. Про нього вона згадує як про людину великої доброти і самопожертви.

«Город у нас аж за селом. Я йду з хлопчиками своїми город сапаю, а норма моя лишається. Вони вдома, а мій чоловік іде прориває бураки. Ходили по нормам, проривали бураки, жали висадки. Ланка йде на ніч, а мій Купріян каже: «Ти будь вдома, я піду. Він ходив, а я лежала вдома. Воно бідне поранене в головочку, а добрий був. Він учив дітей, щоб маму розуміли, щоб допомагали», − розповідає б. Соня.

Сини бабусі Соні вже дорослі чоловіки (Василь 1956 року, а Андрій – 1955), мають своїх дітей, онуків та шанують свою маму – часто приїжджають, привозять продукти, допомагають по господарству. Бабуся Соня не втомлюється нам повторювати про її золотих синів – Андрушу (так вона називає) і Васю.

На щастя, хоч діти бабки Соні далеко, та вона зовсім не самотня – вже півстоліття товаришує з Галиною Корчебою і Клавдією Кармазановською. Молодші подруги шанобливо називають всього на кілька років старшу Софію «тіткою» і все сміються, що в її віці будуть такими ж жвавими.

Хоча, їм і зараз є чим пишатися – 86-річна бабця Галя досі вишиває без окулярів! А її скромна хатинка зсередини нагадує український Лувр. Тут у подвійних вікнах на пухкій ваті спочивають старенькі іграшки й чорнильниці, а за дверима відкривається яскравий світ вишивок й плетінь. На великих панцирних ліжках покояться старезні перини, накриті плетеними покривалами.

«Оце все сама робила, коли сил було більше. І зараз, як нема ніякої роботи коло хати, плету потроху, вишиваю… Даже чехли сину в машину сплела», – розказує бабуся, демонструючи нам накидки і покривала, виконані різними техніками.

Попід стінами в одній з кімнат стоять дві сторічні лавки, покриті домотканими «радюшками». А під ними приховані трихлітрові банки з засоленим салом!. Тут і сідаємо, розглядаючи нетлінні роботи натруджених бабусиних рук. А коли бабка Галя дістає цілу кіпу рушників, взагалі мову втрачаємо. Їх тут близько сотні, а ще напірники, накидки на подушки, простирадла, серветки, настільні доріжки! Місцями пожовклі, місцями з дірочками, кольори вже вицвіли.

«А це моя мама вишивала – Марія Кондратівна Настенко, – показує бабця Галя два старезні рушники з ініціалами МКН. – Вона 1910 року народилася, а це десь в 1930-х вишивала. Ше молода була. Колись шила на машинці і все співала «Вдова льон брала». І я з нею. Вже за вісімдесять було, а вона ще вишивала. І я вже осьо бачте яка, а вишивати не покидаю, бо люблю це діло. І все тут зроблено і зароблено моїми руками….».

Останні слова бабуся Галина каже з особливою гордістю і тугою. Згадує, як після 7 років шлюбу залишилася самотньою. Чоловік кинув її з трьома маленькими дітьми й пішов геть. Із собою забрав усі речі з дому (і свої, і її придане, і спільно нажите). Вижити вдалося завдяки допомозі матері, родичів і друзів. Каже, що все життя проробила в колгоспі, де в голодні роки пайки на дітей видавали. Тут же працювала і її мама, яка за свої 335 трудоднів отримала аж… мішок ячменю.

За роботою Галина знайшла і гарних друзів. Як-от Клаву Кармазановську, яка 9 січня відзначатиме 80-річчя.  Клавдія нині живе сама на вулиці – сусіди чи виїхали, чи вже повмирали. Жінка 40 років була заміжньою. Згадує, що чоловік дуже пив і бив її так, що вона й дитину доглянути не могла (їхній перший синочок помер). Мусила терпіти, бо такі тоді були часи – дуже розлучення засуджували.

«Ото єдина розрада в піснях була. Бо як серце болить – нікому не пожалієшся, а співати можна! То я співала. Стірала, копала, жала, плакала і всьо время співала», – розказує бабуся і втирає сльози.

Пригадує, що раніше життя було зовсім інше – тяжке, але радісне. Всі ділилися в нужді, «кучкувалися» – завжди гуртом. Каже, що завдяки цьому і голод пережили. А ще бабця Клава ділиться рецептами старих страв: галушок, затерушок, лемішки, кваші, кислиці.

«Ото квашу в піст варили. Це запарювали муку житню. Оставляли, шоб прокисла. Потом знов заварювали, ягідок туди, сушні всякої і закипіло і всьо. І таке воно вкусне було! А зараз так ніхто не готовить – всьо в магазинах купляють», – розповідає покроковий рецепт бабуся. Зізнається, що замолоду дуже любила дві речі – співати і готувати. Зараз на кулінарію ні сил, ні зайвих грошей немає. А от пісня – завжди з нею. «З нею живу, з нею, мабуть і доживатиму!» – сміється бабуся.

«Ой, як добре, що ви приїхали! Хоть на старості нові подружки появилися, то є з ким поговорити, поспоминати. Як же добре бути молодому! Бережіть свою молодість, поки вона є! І друг друга бережіть…» – заповідає бабця Клава.  

А ми вже записали собі не лише в блокноти, а в якісь внутрішні записники цю мудрість. Берегти один одного і свою молодість.

Інна Тільнова, Світлана Листюк, фото Олександра Майорова

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА

 

  

 

 

 

 

Loading...