ТЕМА ДНЯ

  • НЕ ПРИНЕСЛИ ЧЕРГОВИЙ НОМЕР «НОВОЇ ГАЗЕТИ»?

    ТЕЛЕФОНУЙТЕ у відділ передплати Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (0522) 35-87-18

     

     

    Подробицi
  • НОВИЙ МОВНИЙ ЗАКОН ПРИЙНЯТО

    Верховна Рада України 25 квітня ухвалила законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Законопроект підтримали 278 депутатів

     

    Подробицi
  • ТАРИФ НА КВАРТПЛАТУ В ОЛЕКСАНДРІЇ ВИЗНАЛИ НЕЗАКОННИМ. ЩО ДАЛІ?

    24 січня Третій апеляційний адміністративний суд (м. Дніпро) поставив крапку в багаторічній судовій справі, ініційованій олександрійськими громадськими активістами. Історія розпочалася ще у 2010 році, коли Олександрійська міська рада створила комунальне підприємство «Житлогосп».  Частина активістів вважає те рішення незаконним, як і низку рішень про встановлення тарифів на обслуговування будинків і прилеглої території, так звану квартплату

     

     

     

     

     

    Подробицi

ЦИТАТА ТИЖНЯ

 Репортери не вірять нічому. Це їхній символ віри

  

Гай Белламі 

 

 

 

Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Настя ЗЕЛЕНЬКО – берегиня пісні з Розумівки

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Якщо раніше ми тільки малювали в уяві образ бабусі–хранительки народної пісні, то після знайомства з Анастасією Павлівною Зеленько з Розумівки Олександрівського району цей образ втілився в реальність.

 

Напередодні Нового року ми знову повернулися в це село з проектом «Баба Єлька» заради спілкування і запису пісень від Насті Павлівни.

Настя Павлівна Зеленько 18 років  очолювала місцевий Будинок культури. Вона долучала до відновлення пісенних традицій дітей, дорослих і навіть людей похилого віку. Передавала своїм вихованцям пісні, вивчені від мами Мотрі і бабусі Палажки, працювала над реставрацією забутих текстів, збираючи строфи по рядку у старожилів... Колектив «Барвінок», яким вона тривалий час керувала, гастролював по Україні, отримував найвищі державні нагороди, співачок навіть запрошувала українська діаспора на гастролі в Канаду. Слава про «Барвінок» гула на всю Кіровоградщину, нині ж 79-річна Настя Павлівна живе одна у хатинці на краю села, майже в лісі. Вона не має телевізора і радіо, проте має світлу пам'ять і зберегла в собі слова й мелодії десятків народних пісень. Під час експедиції 23 грудня ми записали більше тридцяти творів, більшість із яких почули вперше. Серед унікальних народних пісень – колядки, щедрівки, веснянки, колискові, пісні, що співають на Катерини, на Андрія, а також козацькі, рекрутські і арештантські… Не менш цікавим було послухати і звичайні (і водночас незвичайні) розповіді бабусі Насті про її життя.

У сім’ї Насті Павлівни збереглася легенда: як розповідала мама, під час народження маленької Насті баба-повитуха зробила так, щоб у неї не було дітей. Мовляв, дівчинка виросте потрібною всім людиною, тому діти їй заважатимуть. Доля Насті Павлівни могла б скластися інакше, якби не чоловік, який, як показало життя, не був вартий її любові. «Мій Колюня» − так вона називає маленького хлопчика, що стоїть позаду вчительки Євдокії Дмитрівни на фото 1946 року і який згодом стане чоловіком Насті Павлівни. 

Чоловіком він виявився дуже ревнивим, крім того, це цурався випити і підняти руку на молоду дружину. Згодом він вкоротив собі віку, повісившись, а Настя так і не змогла нікого полюбити. Можливо, саме тому ліричні любовні балади з уст бабусі звучать так ніжно і сумно...

Дитинство Насті Павлівни теж не було позбавлене гіркоти. Батько – зв’язківець партизанів – пропав без вісти (в очах Насті Павлівни і досі стоїть картина: молодій матері, вагітній сином, приходить лист про смерть чоловіка і вона падає від утрати свідомості).

А одне з найбільших вражень – це зустріч із вовком по дорозі з Розумівки. Маленькій Насті довелося довгенько посидіти на дереві, поки сіроманець не вирішив її більше не стерегти. Але цю історію вона пам’ятає і досі в деталях…

Та були в житті Насті Павлівни й приємні моменти, пов’язані із розвагами, святами і народними традиціями.

Різдво по-розумівськи

От наприклад, з її уст ми почули про давню традицію зображати курочок під столом на Різдво – діти залазили під стіл, а дорослі смикали їх за чубчики, щоб курочки були чубатими. Серед приємних спогадів – такі рідкісні у 40-х роках цукерки на Різдво. Після того, як хрещені обдарували маленьку Настю цукерками і дівчинка з’їла їх усі за один раз, сидячи на печі, вона 40 років не їла солодкого…

Під час експедиції проекту «Баба Єлька» ми записали рецепт куті, яку готували у сім’ї Коваленків (дівоче прізвище бабусі Насті).

«Мама посилала мене до діда Йосипа, ступа в їх була, то я товкла там пшеницю. Довго товчу, поки не розвівається шилушиння, а тоді варить». – «А що туди ще клали?» − «Мак обізатільно. А сахарю не було, то буряків сахарних три рази варили, одну юшку зварять, викинуть буряки, другу і третю. А тоді мняли мак, розводили, заливали кутю. Дідуга ставили із житніх колосків».

Із перших уст ми записали і кілька варіантів різдвяних гадань. Усі вони випробувані Настею Зеленько. Мало того, результати цих ворожінь збулися. Ось як вона про це розповіла: «12 годин ночі, я виходю на двір у руках із першим калачом, який посадила в піч. Вийшла я на двір і треба слухать, що балакають люди. І що почуєш, те й твоє. Це я дівчиною була. Виходю я надвір, нічого не чуть. А ж тут співають колядку, стовпчиків три, і замовкають. Ну, кажу я тоді бабі (бо це баба мене послала): «Заспівали і замовкли». «З отого краю, де співали, тобі буде чоловік. Але довго не будете жить, бо не всю пісню заспівали». А то ще кажуть дівчата, треба на тарілці помнять газету і запалить, а тоді на тіні буде показувать тобі, хто твій буде чоловік − чи він хлібороб, чи п’яниця. Запалила я ту газету, а на стіні тінь − наче корабель пливе. А я сміюся: у  нас же моря нема! Далі з’являється машина молотарка, а коло неї людей багацько і один п’яний. Машина під’їхала, якийсь п’яний вилазить на машину і пада, пада і пада. На цьому й кінець. Що ви думаєте? Я вийшла заміж і мій чоловік випивав. А хлопець ходив до мене, так він став потім капітаном дальнього плавання. То це ж він перебив, мій Колюня».

«Ой пряду, пряду»

На долю жінок у повоєнні роки випало чимало життєвих етапів, які вимагали в них чоловічої витримки. Мама Насті Зеленько була з багатого роду – в родині зберігалися перекази про те, як їхню сім’ю приїхали розкуркулювати: волами намагалися зрушити з місця дві комори, забрали коней, овець, з діда зняли кожуха, а з жінок – хустки, дукачі і намиста.

«Дві коморі в них було. Одна коморя була для зерна, а одна для борошна, для пшона, отакего. Як куркурили, то тягли на мулатах, це мені казала тьотя Фроська, вона тоді була ще мала. Та, каже, забили стовб і до нього великий канат, і два воли отако крутяться, а там зачіпають оту коморю і тягнуть. ...А кінь один вижив. Був Шалун названий, та перезвали на Бастон. Ним голова колгоспу Гнат Дзюба наїхав на дівчину одну. А він такий як ото чоботи блищать, такий чорний був, здоровий. Як він вижив, що у войну не забрали німці. Ой, ну все пройшло...»

Мама бабусі Насті Мотря Коваленко 1910 року народження надзвичайно красиво співала, напам'ять цитувала усього Шевченка, а від своєї матері Палажки навчилася безлічі народних пісень. Одну з них − пісню «Ой пряду, пряду» − Настя Павлівна нам співає, коли розповідає про тяжку жіночу долю.

 

Ой пряду, пряду, відпочить хочу.

Ой кину я куделицю

На свекрову постелицю,

Може я засну, може я засну.

А свекор іде, як буря реве.

Сонливая, лінивая, вразливая,

Наша невістка.

 

Ой пряду, пряду, спатоньки хочу,

Ой кину я куделицю

На свекрушину постелицю,

Може я засну, може я засну.

А свекруха лежить, як гадина сичить.

Ох ти хтивая, вродливая,

До роботи лінивая,

Наша невістка.

Ой пряду, пряду, на вулицю хочу,

Ой кину я куделицю

на дівиря постелицю,

Піду погуляти, піду погуляти.

А дівер біжить, як орел летить.

Ох милая, хорошая, вродливая

Ти ж нам пригожая, біжи погуляй!

 

Ой пряду, пряду,до милого хочу.

Ой кину я куделицю

На милого постелицю,

Встріну, обніму. А милий біжить,

Як голуб летить.

Ох, милая, хорошая,ти ж мені пригожая.

Я тебе обніму, я тебе обніму...

 

Під час зустрічі у Розумівці ми ще раз упевнилися, що натрапили на справжній скарб. Бабуся Настя не заспівала нам усіх пісень, які вона знає – на це не вистачило дня. Розповіла і показала, в які ігри гралися діти (гру в крем’яшки можна побачити на ютуб-каналі проекту «Баба Єлька»), детально описала приготування кількох українських страв, які готували у її родині, розказала про давній український одяг (чи знали ви, що наші прабабусі носили «капурі» і чепчики?).  Настя Павлівна розповіла про обряд зустрічання весни – не за надрукованим у журналі з народознавства сценарієм, а такий, що був поширений у Розумівці ще в 50-х роках ХХ століття. (Веснянки співали з 1 квітня по 20 травня. Молодь збиралася на галявинах, і відбувалося справжнє театралізоване дійство – спочатку починали співати діти («А вже краснеє сонечко припекло-припекло»), а далі йшли дорослі пісні («Молода царівна на весь вік»). 

По крупинці ми збираємо факти, про які нам не розповідали в школі, а якщо й розповідали, то здобуті знання були відразу ніби штучними.

Про це ми дізнаємося поступово, відкриваючи для себе (хто заново, хто наново) дивний і цікавий світ українських народних традицій.

Ми не прощалися з Настею Павлівною. Вирішили чекати весни, щоб разом із нею співати в її зеленому дворі на краю лісу веснянки і гаївки.

Інна Тільнова, фото Майкла Ендрюса

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА

 

  

 

 

 

 

Loading...