ТЕМА ДНЯ

  • НЕ ПРИНЕСЛИ ЧЕРГОВИЙ НОМЕР «НОВОЇ ГАЗЕТИ»?

    ТЕЛЕФОНУЙТЕ у відділ передплати Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (0522) 35-87-18

     

     

    Подробицi
  • ЩОБ НЕ З’ЇХАВ ДАХ...

    Наприкінці серпня у Дрогобичі на Львівщині обвалився під’їзд чотириповерхового будинка. Семеро дорослих та одна дитина загинули. Також рятувальники витягнули з-під завалів ще сімох людей, у тому числі п’ятьох дітей. Надзвичайна ситуація облетіла страшною звісткою усю країну

     

    Подробицi
  • ТАРИФ НА КВАРТПЛАТУ В ОЛЕКСАНДРІЇ ВИЗНАЛИ НЕЗАКОННИМ. ЩО ДАЛІ?

    24 січня Третій апеляційний адміністративний суд (м. Дніпро) поставив крапку в багаторічній судовій справі, ініційованій олександрійськими громадськими активістами. Історія розпочалася ще у 2010 році, коли Олександрійська міська рада створила комунальне підприємство «Житлогосп».  Частина активістів вважає те рішення незаконним, як і низку рішень про встановлення тарифів на обслуговування будинків і прилеглої території, так звану квартплату

     

     

     

     

     

    Подробицi

ЦИТАТА ТИЖНЯ

 Репортери не вірять нічому. Це їхній символ віри

  

Гай Белламі 

 

 

 

Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

«Баба Єлька» у Кримках

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Що ви знаєте про село Кримки, що в Олександрівському районі? Ми будемо відверті: до нашої експедиції у це село ми не знали нічого, як і про сотні інших сіл Кіровоградщини.  Агенткою у Кримках стала Настя Павлівна Зеленько – наша давня подруга із Розумівки, яка й порадила послухати пісні у виконанні кримківських  народних співачок.

 

Із Розумівки до Кримок веде вузенька бруківка. Машина то спускається в ярок, то піднімається на узвишшя. Лише старі фруктові дерева та горбки з рудою травою свідчать, що тут колись жили люди. Кримки починаються непомітно. Ми минаємо розкішну церкву (окраса села з цікавою історією, про це ми дізнаємося згодом) і зупиняємося біля хатинки із синіми віконницями. Тут нас чекали бабусі із колективу «Явір» – народного фольклорного аматорського колективу, заснованого років із 25 тому.

Нині у Кримках живе трохи більше сотні мешканців. Із інфраструктурних об’єктів – «магазин на колесах», який приїжджає у село двічі на тиждень: у вівторок і четвер. У початковій школі навчається 13 діток, дев’ятеро відвідують дитячий садок, є й такі, кого батьки мають змогу возити у школу в сусіднє село Голикове.

Надія Халявка, Марія Деркач, Валентина Куценко (у її хатинці нас приймають), Галина Коломієць, Олександра Пересунько, Катерина Кондратенко, Надія Третяк, Ганна Коломієць убралися у костюми, в яких вони зазвичай виступають на сцені місцевого клубу. Під фартушками ховають зошитки із назвами пісень. Ми знайомимося і через кілька хвилин стаємо рідними.

Пісні у виконанні «Явора» вражають. Ось одна із них:

 

На жовтенькому пісочку

Хатина стояла,

В тій хатині проживає

Молода дівчина.

 

Вона ходить по садочку

Темненької нічки,

А тим часом козаченько

Перепливе річку.

 

Припліває до бережка,

Човника прив’яже,

Обернеться до дівчини,

«Добрий вечір!» скаже.

 

– Добрий вечір, дівчинонько,

Як тобі живеться,

Чи скучаєш ти за мною,

Як вечір начнеться?

 

– Не скучаю за тобою

І скучать не буду,

Бо я чула через люди,

Що твоя не буду.

 

Після експедиції у Кримки нам написав пан Костянтин Драч – священник, який займається дослідженнями цього краю. Нині він мешкає на Київщині, проте його дідусь і бабуся жили у Кримках, тож малим він сходив тут усі усюди. Отець Костянтин розповів легенду про заснування Кримок. За його словами, село засноване у часи набігів кримських татар: нібито на місці, де нині розташоване село, раніше ріс старезний ліс, а в деревах було багато дупел. Щоб залишитися непомітними і підстерегти татар, загін козаків вирішив сховатися у цих дуплах, а знаком, що пора вилазити із сховку, буде вигук «Крим-ки!». Козаки перерізали чужинців, а на цьому місці заснували поселення. Перші відомості про Кримки у літературі датовані 1780 роком (спогади про перший храм та його священників).

До речі, історія роду  Михайла Грушевського пов’язана із Кримками – тут жив і працював священник Григорій Грушевський – його брат у четвертому поколінні.

 

«Терпіли, та й усе»

Майже кожна із жінок, які співали для «Баби Єльки» того дня, мала свою страшну історію, пов’язану з Голодомором. Кожна згадувала голодне дитинство, але разом із тим у кожногої світлі спогади про часи, коли в селі діяли вівчарня, курятник, корівник і свиноферми – тоді у селі була робота, була й пісня. Сьогодні лишилася одна пісня…

Спогадами про голод 1946-го поділилася з нами Галина Коломієць. Вона з братом добре пам’ятає смак зелених вишень, якими вони намагалися наїстися по дорозі із садка додому.

«Оце ж у 46-му годі було дуже трудно, дуже трудно. Їсти не було нічого, одне, що там мати готовила – кукурузяну якусь там кашу зварить. Нема нічого. Водила я свого брата у ясла. Дадуть щось там ріденьке таке. Хліба немає, ми його трошки з’їмо, ополоничок чи два. Їсти хочеться, та я кажу: ох, якби швидче вже до вечора.

Веду кладовищем брата і рвемо такі вишні зелені. Так хочеться їсти... Ми його поїли, але ми голодні, ми не наїлися. Рвемо зелені вишні, ми радувалися вишням. Вдома агрус тоже тільки одцвітеться, тільки трошки підріс – ми його об’їдаємо.

Вакація жовта і біла – їмо. Какіш ото катали – оце наша була їда. І кукуруза, щось там мама приготовила якусь кашу. Оце таке ми їли.

Голодували дуже.

– А чого ви голодували?

– Ну, я знаю... Мабуть, шо война була, та ми стали такі бідні.

– Нікого не звинувачували?

– Я не знаю. Терпіли, та й усе. Терпимо, бідненькі, так живем, та й усе».

Батька бабусі – Івана Третяка 1906 р.н. – убили німці у 1943-му. Останній спомин про батька – це як він махав на прощання рукою маленькій Галинці.

«Зачинили їх у церкві, подержали, не знаю, днів два чи три. Прийшла сусідка та каже: ідіть туди в садок, і там нам видно, як їх вели. Душ сорок чи більше йшло наших батьків, таких, як мій батько. Вобшім дивимося, ідуть гущою, багато-багато чоловіків. А ми вилізли на грушу, отако стала я, дві гілляки товсті, стала я ногами і дивимося туди. Коли батько нас побачив і махає: до свіданья. А я собі: до свіданя, до свіданя. Оце таке я бачила…» – пригадує бабуся. Коли чоловіків вивели з села, місцеві жителі дізналися, що на вечір село палитимуть. Рятуючись від загибелі, мама разом із трьома дітьми вирішила йти у Ясинуватку. Там переночували у першій хаті і повернулися в рідне село – ховати батька. «Усіх хлопців вибили, сказала моя мати. Сідаємо на підводу, везуть нас додому. Приїжджаємо ми додому, лежить наш батько вдітий, і мати одна стоїть коло нього у свиті. Більше нікого в хаті нема. … Ну шо ж, тоді вже везли до церкви, ховали. Є братська могила, там душ сорок у тій могилі».

Експедиція у Кримки була багатою не лише на пісні та цікаві історії. Своїм багатством поділилася з нами Катерина Омельківна Кондратенко: вона подарувала у музей проєкту сорочки, три рушники і фартух, вишиті її мамою Марією Прохорівною 1930 р.н. Також бабуся Катя віддала до нашого архіву старовинні світлини 20-30 –х рр., а ще від бабусь із «Явора» ми отримали макогон і «плюшку» (шубу).

 

Дві хвилини у гостях

Насамкінець ми на кілька хвилин забігли в гості до Ганни Марківни Коломієць – роздивитися на вишивки. Вже вечоріло, місто кликало нас своїми домашніми клопотами, а ми не хотіли виходити з цієї хати. Як же тут тепло, затишно, вишивано... Так і хотілося залізти на лежанку, обійняти кота, який розлігся поміж мережива і подушок, і слухати спогади бабусі Ганни.

На дорогу 79-річна Ганна Марківна пригостила нас стравою, яка стане зіркою майбутньої кулінарної збірки проєкту. Вона складається з тертих яблук, змішаних із горіхами та збитим яйцем, присипаних цукром та корицею.

Найбільшим своїм досягненням бабусі з «Явора» назвали поїздку на виступ «у район» у 1955-му році. Можливо, саме завдяки тому, що гастролі були нечастими і вони не запозичували пісенних традицій від інших виконавців, кримківським співачкам удалося зберегти самобутність виконавської манери. Ми вкотре переконалися, що інфраструктурно бідні села можуть бути надзвичайно багатими духовно. Кримки – одне з таких.

Назбиравши емоцій, нових пісень, рецептів, ми поверталися до Кропивницького. І – як завжди – мріяли побувати у Кримках ще раз.

Костянтин Драч, священник:

«Слава Богу, що є такий проєкт «Баба Єлька», який збереже для майбутніх поколінь пісню – велике надбання українського народу. Доцільність таких проєктів, їх важливість засвідчує такий факт. У 1995 році відбувся експедиційний виїзд співробітників музею ім. К.Шимановського до села Кримки Олександрівського району. Пізніше один із співробітників музею опублікував такий запис: «Після запису народного хору «Явір», що складався з десяти осіб 1920-х – 1940-х років народження, було проведено ще два збирацькі сеанси з місцевими жительками 1914 та 1907 рр. н. Результатом поїздки до Кримок стали 69 фольклорних творів на двох касетах, які зайняли своє місце в фонді музею. Навесні 2000 року, прийшовши одного ранку на роботу, я побачив там керівника хору «Явір» Катерину Омелянівну Кондратенко. Вона розповіла, що найстарші виконавиці вже пішли з життя, а молодші без них не можуть звести складні старовинні наспіви до ладу, плутаються, нічого не виходить, «бо ж нема за ким співати». Разом із знавцями померли й найкращі пісні колективу «Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл», «Зацвів терен рясно», «Ой у полі криниця безодня» та ще ціла низка розкішних творів. Але наступний поворот розмови був для мене потрясінням: «Це мої хористи мене прислали до вас. Перепишіть нам наші пісні, ми їх вивчимо і відновимо». Чи це не був той самий «момент істини», що розкладає по полицях свідомості відповіді на важливіші професійні питання: для чого? для кого? і чи варто взагалі займатися цією важкою й невдячною справою?» На початку 2000-х років завдяки старанням працівників музею та наполегливими трудами кримківців були відновлені напіви стародавніх пісень, пісень кримківських, адже в репертуарі хору є такі пісні, які ніде ніколи не співають, ось чим і відрізняється кримківський «Явір» серед інших колективів. Тепер просто заспівати будь-яку пісню під якусь музику чи щось більш сучасне, а заспівати так, як співали наші прабабусі, не під силу багатьом».

 

Фото Майкла Ендрюса

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА

 

  

 

 

 

 

Loading...