Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Антон Шевченко: Якщо ми створимо красиву обгортку, а процедури залишаться бюрократичними, результату не буде

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Той, кому хоч раз доводилося займатися оформленням будь-яких довідок у будь-якій державній установі, погодиться, що цей процес переважно можна охарактеризувати, як проходження семи кіл пекла.

Ця міфічна метафора прийнятна скрізь: в управліннях Пенсійного фонду та соціального захисту, ЖЕКах і так далі… За задумом влади, вихід із цього пекла є – це створення Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАПів). В Україні їх уже понад 600, є і в Кіровограді. Наша розмова – з начальником управління адміністративних послуг Кіровоградського ЦНАПу Антоном Шевченком.

− Розкажіть, як Кіровограду пощастило стати одним із перших міст, де відкрили Центр? І як саме ви стали його керівником у 28 років?

− До роботи координатором Центру я працював у банківській сфері, займався громадською діяльністю. І що головне – був по той бік чиновницьких кабінетів, тобто дуже добре розумів, як це – безуспішно намагатися достукатися до якогось чиновника. У кожного – різні графіки прийому, зачинені двері, черги. Усе це я випробував на собі і мав велике бажання щось змінити.

Коли в Кіровограді оголосили конкурс на заміщення посади керівника, я пішов на цей «кастинг» і пройшов його. Звичайно, спочатку були сумніви: а чи вийде? Але я дуже хотів довести діло до кінця.

− Із чого починали свою роботу?

− Це був пілотний проект Уряду. Ми самі розробляли стандарти роботи, «вибивали» техніку, мені довелося багато поїздити Україною, щоб перейняти досвід роботи подібних центрів. Був у Кривому Розі, Вінниці, Дніпропетровську, Борисполі. Я побачив, що це все реально. А ще якби не підтримка тодішнього керівництва міста, було б набагато важче. Але в мене повірили.

− Наскільки важко було привчити кіровоградців до інновацій – електронного керування чергою, наприклад?

− Спочатку багато хто не сприймав цього. Наприклад, бабусям було важко звикнути до електронного табло.  Але дуже швидко це перестало бути новинкою. Труднощі були в іншому. Коли ми створювали Центр, кожне управління надало своїх профільних спеціалістів. І я як координатор не міг повною мірою впливати на процес організації роботи. Коли я на чомусь наполягав, мені відповідали: у мене є начальник. Коли ж ми ввели посади адміністраторів Центру, вони стали «універсальними солдатами», які запрацювали за єдиними правилами.

− За якими критеріями набирали адміністраторів?

− Через відкритий конкурс. Ті, хто пройшли, постійно вдосконалюють свої навики: ми організовуємо тренінги і курси, вчимося, як спілкуватися з відвідувачами, як виходити з конфліктних ситуацій. Ось 24-27 лютого у нас відбувся тренінг «Стандарти спілкування з відвідувачами». Серед наших адміністраторів є, наприклад, кандидат наук із соціальних комунікацій. Зараз під моїм керівництвом працює дев’ятеро адміністраторів. Ну і я десятий. А ще для того, щоб постійно удосконалюватися, ми замовляємо моніторинг рівня задоволеності населення нашою роботою.

− І про що свідчить цей моніторинг?

− Хороші показники «псують» земельні питання. Тривалість термінів розгляду заяв і неможливість впливу на рішення депутатів – ось наш камінь спотикання.

− У контексті адміністративної реформи дуже часто звучить теза про створення в Україні електронного документообігу. Наскільки реально, на вашу думку, реалізувати це в Кіровограді?

− У першу чергу, це дуже коштовна річ – саме програмне забезпечення коштує від півмільйона гривень і вище. Система, яка придбана для Кіровоградського ЦНАПу, коштує 800 тисяч гривень. Зараз тривають налагоджувальні роботи, і вона працюватиме. Це дасть змогу зробити надання послуг прозорим. Цей програмний комплекс розрахований на 1 тис. користувачів, тобто дає можливість під’єднати усі комунальні заклади в єдину мережу, щоб створити можливість для єдиного документообігу. Простими словами: щоб отримати довідку, не треба буде стояти в черзі. Можна буде замовити її через Інтернет і отримати поштою. Але це в ідеалі. Цей процес не такий простий і дуже затратний.

− Чи існує якийсь механізм оцінки роботи ЦНАПу (анкети, анонімні відгуки, скриньки скарг)? Якщо так – то що, на вашу думку, потребує покращення в роботі Центру?

− Звичайно, є книга скарг. До речі, найбільше нарікань на роботу з питаннями, пов’язаними із землею.

− А чим особисто ви не задоволені роботою Центру?

− Бюрократизацією процесів прийняття рішень і термінами розгляду земельних питань. Звичайно, це великою мірою залежить від законодавства, яке на сьогодні важко назвати досконалим.

− У рамках реформи адміністративних послуг в Україні планують створити 600 ЦНАПів.
Чи готові, на вашу думку, до глобальної електронізації адміністративних послуг, наприклад, жителі Онуфріївки чи Устинівки (як споживачі, так і спеціалісти)?

− Якщо в районах і створювати такі центри, вони повинні мати іншу концепцію. Такий центр має бути поліфункціональним, об’єднуючи максимум служб – від пошти до Пенсійного фонду. Найчастіше ЦНАПи в районах створюють при РДА. Але якщо в такому центрі на посаді лише один адміністратор, то це не ЦНАП, а вибачте, чемодан без ручки. Треба вивчати, які саме служби користуються попитом, і відкривати їхні філії в подібних центрах.

− Поговорімо про кількість адмінпослуг. У Міністерстві економічного розвитку та торгівлі вважають, що їх кількість треба зменшувати, інакше жоден ЦНАП не впорається з роботою. Прокоментуйте цю думку.

− Сьогодні бракує закону, в якому б був чітко виписаний перелік послуг і зафіксована плата за них. Я був членом робочої групи з підготовки закону про адмінпослуги, але його прийняття, як мені відомо, саботували юстиція і міграційна служба.

− Чи відомий вам досвід роботи ЦНАПів в інших українських містах (наприклад, Вінниці, де вперше було відкрито «прозорий» офіс), подібних центрів у Європі?

− Так, досвід є де переймати. Наприклад, у Львові є кілька ЦНАПів, створено систему електронного документообігу… Розумієте, прозорість роботи Центру полягає  не в наявності прозорих вікон-дверей. Якщо ми створимо красиву обгортку, а процедури залишаться бюрократичними, результату не буде. 

Створення і робота Центру залежить від координатора, від того, чи зацікавлений він і міський голова. Наприклад, у Вінниці міський голова був зацікавлений у створенні прозорого офісу. А якщо керівництво дає доручення і не супроводжує ці доручення…

Я згадую, як, прийшовши працювати в міську раду, весь час боровся з дивними відчуттями: ніби усі старші колеги дивляться на тебе, як на когось чужого, на молодого «пацана». Нібито я занадто молодий і недосвідчений. Так, ти можеш не знати вичерпно все законодавство, але в тебе є бажання побороти бюрократію, зробити європейський проект, який дійсно полегшить життя кіровоградцям. У мене це все було. А ще – приклад Віктора Серпокрилова, який ламав через коліно нахабних бюрократів-чиновників. Він особисто сприяв створенню ЦНАПу з боку ОДА.

− Не секрет, що чиновники, наприклад управління соцзахисту, не надто використовують можливості залучення грантів та спонсорської допомоги. Їхня головна відмовка: немає грошей, нам не давали вказівок згори, ми нічого не можемо зробити на місцях. У результаті – отримання субсидії чи довідки схоже на сім кіл пекла (не вистачає техніки, робота не оптимізована, деякі установи навіть не доступні інвалідам тощо). Чи є, на вашу думку, вихід із такої ситуації?

− Люди отримують зарплату 1500 грн, чи є у них мотивація, щоб подавати заявки на гранти? Потрібна мотивація. І в першу чергу – нормальна зарплата, а вже потім – власна ініціатива. Якщо людина 20 років сиділа в кабінеті і нічого не хотіла більшого, ніж працювати за інструкцією, то навряд чи вона захоче змін на 21-й рік своєї «кар’єри».

Щодо управлінь соцзахисту – це окреме питання. На їхній базі треба створювати центри і надавати якісні послуги, а не ганяти людей за довідками в обленерго чи ЖЕК. Адже так у більшості українців і складається враження про владу.

− Наприкінці розмови пропоную помріяти. Коротко назвіть кілька ідей, які можна втілити в Кіровограді без зайвих затрат, зробивши місто привабливішим для гостей і його жителів.

− Прибрати рекламу з історичного центру міста (просто не продовжувати договори оренди). Визначити чіткі правила оформлення вивісок та оформлення території біля крамниць та кав’ярень. Якщо біля входу поставити три вазони з петунією і ліхтар – це не збанкрутує власника генделика. Публічний безкоштовний вай-фай, розвиток ландшафтного дизайну. Ще можна розвивати стріт-арт, створити квітковий годинник і музичну алею… Це все реально в нашому місті! Було б бажання!

− Дякую за розмову. Будемо вірити, що мрії перетворяться на реальність.