Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Учасник повстання в концтаборі ГУЛАГу Володимир КАРАТАШ: Фільм «Червоний» – це дуже потрібна сучасному українцю стрічка

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

24 серпня у Кропивницькому відбулася зустріч із людиною-легендою – учасником найбільшого в історії сталінських концтаборів повстання, колишнім політв’язнем Володимиром Караташем. До нашого міста пан Володимир приїхав на запрошення редакції «Нової газети», щоб переглянути стрічку «Червоний», яка вперше в українському кінематографі торкнулася теми українців у таборах ГУЛАГу.

 Володимирові Караташу – 92 роки, проте душею він значно молодший за багатьох тридцятилітніх. До розстрілу був засуджений у 1951 році в концтаборі «Речлаг» за виготовлення небезпечної для радянської влади зброї (разом із побратимами він зумів виготовити 600 гранат, готуючись до можливого повстання). Згодом вирок замінили на 25 років таборів та п’ять років одмеження у правах. Володимир Караташ пережив 12 років поневірянь у концентраційних таборах Російської імперії, п’ять місяців провів в одиночній камері смертників (щоб не з’їхати з глузду, читав напам’ять поезії Лесі Українки, Франка, Шевченка), працював на шахтах, разом із тисячами українців топтав землю Колими, Воркути. Однією з найяскравіших сторінок його біографії є участь в організації Кенгірського повстання, за словами автора роману «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, найбільшого повстання в сталінських таборах, коли за різними оцінками від семи до дванадцяти тисяч в’язнів протягом сорока днів і ночей тримали оборону в таборі, в якому протестували проти тоталітарного режиму Сталіна. За спогадами сучасників тих подій, саме українці першими почали висловлювати протест проти нелюдських умов життя і праці в концтаборах та проти сталінської системи загалом.

 

У ці кілька речень вміщається історія життя, варта новітнього українського історичного серіалу. Наш прототип Данила Червоного (головний герой стрічки «Червоний»)  – Володимир Караташ – описав своє життя в книзі «На барикадах Кенгіру», а кропивничани, які взяли участь у зустрічі з паном Володимиром 24 серпня у піцерії The Boss, мали розкіш поспілкуватися з Володимиром Михайловичем наживо. Це спілкування було дійсно розкішшю. Попри поважні роки Володимир Караташ має гострий розум, прекрасне почуття гумору, критично мислить. Під час зустрічі професор, літературознавець Григорій Дмитрович Клочек пригадав кумедний випадок із розмови з Караташем. Коли Клочек запитав, як справи у Володимира Михайловича, той сказав, що чудово, але інколи відчуває склероз. «У чому це проявляється?» – запитав Клочек. – «Коли я бачу дівчат, забуваю, скільки мені років», –відповів Караташ.

Неймовірна жага до життя, невичерпний оптимізм і – мабуть, найголовніше – відданість Україні й національній ідеї  дають Володимиру Караташеві сили брати участь у подібних зустрічах.

Він – тонкий психолог і вроджений оратор. Тримати увагу різновікової аудиторії протягом двох годин, роздавати автографи, фотографуватися, англійською мовою спілкуватися з англомовними гостями… Якби не моя наполегливість і вперте запрошення вирушати до кінотеатру, Володимир Караташ і далі б ділився спогадами, відповідав на запитання кропивничан. Уже пізніше він зізнався: подібні зустрічі спрацьовують як омолоджувальна терапія, тому й не міг, і не хотів прощатися з аудиторією.

 


 

Про враження від фільму «Червоний», знятого за мотивами однойменного історичного роману Андрія Кокотюхи, ми поговорили з Володимиром Караташем після перегляду стрічки в кінотеатрі «Портал». Спочатку очевидцю подібних подій, які показані у фільмі, було важко визначитися з емоціями і розповісти про враження від фільму.

– Пане Володимире, без зайвих вступів: які перші враження від «Червоного»?

– Перше, що я подумав, – це дуже потрібний для України фільм, адже широкий загал мало знайомий із історією концентраційних таборів ГУЛАГ, мало хто знає про повстання, які там відбувалися, і найголовніше – про роль українців у цих повстаннях.

– Чи не асоціювали ви себе із головним героєм фільму Данилом Червоним, ваші долі схожі – роки поневірянь у таборах, участь в Українській повстанській армії, нетерпимість до табірного керівництва, бунтарський дух…

– Я так само, як і Данило, 12 років провів по карцерах і смертних камерах, тому бачив у наших долях багато спільного. Так само, як і він, я не вгавав. Я дуже добре його розумію – організувати повстання – справа складна. Показати все це у фільмові, обмеженому в часі й інших інструментах, – ще складніше.

– Що ще із фільму було для вас близьким?

– Автор сценарію і режисер дуже добре зобразили касту рецидивістів і «ворів у законі», їхні стосунки між собою, співпрацю з бандерівцями. У нас так само були і «суки», й інші злочинці. І ця пісня –  «Ой у лузі червона калина» …Ми теж її співали, це наша давня пісня. Багато такого цікавого, що я собі підмічав, поки дивився фільм.

– Ваша книга «На барикадах Кенгіру» варта екранізації. З неї міг би вийти не тільки фільм, а й повноцінний гостросюжетний серіал. Як вам така ідея?

– Мені здається, що організацію і перебіг повстання дуже важко показати засобами кіно. Це неймовірно складна робота. Взяти хоча б етап підготовки зброї – ми з хлопцями цілими ночами по кілька чоловік знаходили способи робити те, за що б нас розстріляли на місці. Мене перед Кенгірським повстанням засудили до розстрілу саме за створення небезпечної для радянської влади зброї – гранат, які ми робили з вибухівки, котру використовували під час роботи в шахтах. Як це показати глядачеві? Я не маю уявлення.

Знаєте, що я найголовніше для себе побачив у стрічці «Червоний»? Українців, які борються до останнього набою! Ми саме такі!

Зустріч з В. Караташем відбулася за сприяння благодійного фонду С. Березкіна «Добротвір» та політичного об’єднання «Самопоміч».

 

Loading...