Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Як врятувати Інгул. Поради науковця

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Минулого тижня річка Інгул у Кропивницькому двічі дала інформаційний привід для новин. Перший – міська влада анонсувала очищення річки і її берегів від вулиці Київської до провулку Острівського. Другий – фахівці Держпродспоживслужби встановили, що у її воді концентрація ртуті перевищує природну норму до п’яти разів.

 

Пригадуються неодноразові намагання міської влади «реанімувати» річку в межах обласного центру. У 2015 році, наприклад, почистили й поглибили «петлю» навколо Козачого острова, відремонтували дамбу в районі Арнаутового тощо. Тоді один із посадовців міськради запевняв: вода в каналі буде чистою, «і окрім човнів та катамаранів, які з часом можуть з'явитися у водах Інгулу, тут можна буде купатися»…

Минуло рівно чотири роки. Охочих поплавати човном чи покупатися в районі Козачого помічено так і не було. Річка й досі залишається найбільш забрудненою в області.

Науковці переконані, одна з найважливіших водних артерій регіону залишатиметься в такому стані доти, доки проблему не вирішать комплексно.

Як це можна зробити, «НГ» дізнавалася в кандидата географічних наук, доцента кафедри географії та геоекології ЦДПУ імені В.Винниченка Ольги Гелевери.

– Подібні очищення – це боротьба з наслідками без усування причин, – вважає вона. – І головних причин такого стану Інгулу три. Перша – замулення.

Для її вирішення, наприклад, у Кропивницькому та області щорічно виділяється 2-3 млн грн на розчистку русел та джерел. Усунути замулення можна відновленням прибережних захисних смуг. Відповідно до статей 87-90 Водного та статті 60 Земельного кодексів, по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) встановлюються прибережні захисні смуги для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га завширшки 25 метрів, для середніх річок, водоймищ на них, а також ставків площею понад 3 га – 50. Для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів. Отож навколо Інгулу повинні бути прибережні захисні смуги 50 метрів, а навколо його приток – 25.

Якщо крутизна схилів перевищує 30, продовжує пані Ольга, ширина захисної смуги подвоюється. Вона є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У них не можна розорювати землі, вести садівництво і городництво, зберігати та застосувати пестициди і добрива. Під забороною – влаштування літніх таборів для худоби, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, миття та обслуговування техніки, влаштування звалищ, гноєсховищ, накопичувачів відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

– Проте законодавчі положення про прибережні захисні смуги всюди порушуються, – констатує науковець. – Прогуляйтеся берегом у районі Балашівки й Лелеківки: городи й огорожі часто ледь не у воду заходять. У сільській місцевості, де фермери використовують береги річок для вирощування сільгоспкультур, ситуація не краща. Ґрунт разом з агрохімікатами, добривами, пестицидами дощовою водою змивається у водойми. Коли у річку потрапляють добрива, там дуже активно розвиваються рослини (водорості, очерет, осока, рогоза). Однією з причин літнього цвітіння води у водоймах є наявність в ній добрив та миючих засобів. Зрештою це призводить до замулення та заболочування річок. Через це малі річки взагалі зникають. За статистикою, в Україні протягом 25 років зникли 10 тисяч малих річок.

За словами Ольги Гелевери, із 2012 по 2015 роки в усій області на встановлення меж прибережних захисних смуг було витрачено більше 13 млн грн. Але обстеження берегів свідчать, що за окремими винятками таблички уздовж берегів річок не встановлені, відтак люди не знають про існування обмежень, зауважує вона.

– Тривале існування водосховищ і ставків призвело до утворення великих за площею мілководих зон, схильних до «цвітіння», надмірного заростання очеретяними угрупованнями й заболочування, – окреслює
другу причину викладачка. – При створенні водосховищ затопили величезні площі цінних заплавних земель. Незарегульовані ставками та водосховищами річки самоочищаються під час повеней і паводків, виносячи мул та забруднюючі речовини. Ще до середини двадцятого століття під час повеней часто проривались греблі й річка самоочищалася. Але у наш час такі процеси стали неможливими, тож річки перетворилися на каскади боліт.

У Кіровоградській області існує 2795 ставів та 85 водосховищ. І таке значне зарегулювання стоку знизило самоочисні функції річок. Інвентаризація водойм області виявила, що більше половини з них не взята в оренду і не використовується, тому їх треба спустити: демонтувати греблі й відновити русло. Потрібно розробити програму спуску та демонтажу руслових водосховищ, вік яких перевищує 40 років, на малих і середніх річках з метою відтворення природної течії. Спуск інвестиційно непривабливих ставків та водосховищ дозволить зменшити витрати води на випаровування, збільшить швидкість течії та водообмін річки, зменшить «цвітіння» води. Таким шляхом ідуть розвинені країни: у ЄС вже демонтовано понад 3000 гребель, у США – понад 1500.

На Інгулі та його притоках лише вище Кропивницького є понад 10 водосховищ і ставків: біля сіл Родниківка, Петрове, Оситняжка, Лозоватка, Кандаурове, Обознівка, Новомиколаївка. Треба їх спустити, деякі зменшити, тоді з'явиться течія – й річка буде самоочищатися.

Третя причина «хвороби» Інгулу, продовжує пані Ольга, – забруднення води неочищеними скидами. За даними Держ-агентства водних ресурсів, зараз у річці біля Первозванівки, нижче скиду Інгульської шахти та КП «Кіровоградське ВКГ», за сімома з 11 показників вміст перевищує гранично допустимі концентрації.

Мова про такі. Нітрит-іони, висока концентрація яких свідчить про потрапляння органічних речовини зі стічних вод. Швидко розкладаються, тому висока концентрація означає, що забруднення відбулося недавно. В такій воді легко розвиваються мікроскопічні водорості, що у теплу погоду може призвести до «цвітіння води». Перманганатна окислюваність – показник, що позначає загальну кількість токсичних речовин у воді. Чим він вищий, тим вода брудніша. Хімічне споживання кисню (ХСК) – кількість кисню, потрібна для того, щоб розклались сторонні речовини (органічні й неорганічні). Таким чином вода самоочищується від забруднювачів. Якщо ХСК різко зросло – отже, до водойми потрапило багато брудної води. Біохімічне споживання кисню (БСК) – це кількість кисню, яка потрібна бактеріям у воді для того, щоб очистити її від органічних забруднювачів. У природних водоймах БСК низьке. Воно зростає, коли воду забруднюють каналізаційні стоки або відходи сільгосппідприємств. Завислі (тверді) речовини присутні в природних водоймах. Складаються з частинок глини, піску, мулу, органічних і неорганічних речовин, різних мікроорганізмів. Вони впливають на прозорість води, температуру, склад розчинних компонентів, адсорбцію токсичних речовин, а також на склад і розподіл відкладень. Сульфат-іони зазвичай потрапляють у воду із промисловими стоками (особливо із шахт). Можуть також свідчити про забруднення води органічними речовинами, наприклад, відходами тваринного походження. Іони амонію з’являються у воді, яку недавно забруднили органічними речовинами (зазвичай каналізаційними стоками). В такій воді легко розвиваються мікроскопічні водорості, що у теплу погоду може призвести до «цвітіння води». Внаслідок скидання неочищених вод Інгульською шахтою до річки потрапляє і значна кількість радіоактивних речовин.

– Однак із цими негараздами можна впоратися, – вважає науковець. – Необхідно суттєво збільшити штрафи та екологічні платежі за скидання нечистот. Зараз підприємствам вигідніше заплатити штраф, ніж встановити сучасні очисні споруди. А ще слід посилити контроль природоохоронних установ та громадськості для недопущення скидання неочищених вод підприємств. А про порушників постійно інформувати у ЗМІ.

Потрібно, повторюся, відновити прибережні захисні смуги, що дозволить зменшити надходження у води пестицидів і добрив. Згідно з науково обґрунтованими нормами землекористування, для збереження довкілля, в тому числі й запасів якісних прісних вод, необхідно 30% території зберігати у природному незайманому стані, а площі сільськогосподарських угідь не повинні перевищувати 35 %.

Можна згадати й те, що в області відсутня система збору небезпечних відходів – ртутних ламп, термометрів, акумуляторів. Їх просто викидають разом зі звичайним сміттям, потім зі сміттєзвалищ отрута просочується у підземні та поверхневі води. Це, до слова, найімовірніша причина забруднення Інгулу ртуттю.

Впровадження цих рекомендацій дасть значну користь для громад. Завдяки покращенню екостану річок та збільшенню лісистості прибережних захисних смуг їх можна буде використовувати як рекреаційні зони. А ті 2-3 млн грн, які щорічно виділяються на розчистку русел, можна використати в інших сферах. Осушені ж сотні гектарів заболочених ставків можна використати для сінокосів, пасовищ чи лісів, якими буде користуватися місцева громада.

Фото: rk.kr.ua