Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

ІРИНА ТКАЧЕНКО: СПРАВЖНЄ ВІДЧУТТЯ СВЯТА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДАТ У КАЛЕНДАРІ

Автор: Нова Газета


Бути жінкою, встигати все і всюди, при цьому ще й бути щасливою... Іноді це здається майже неможливим. Але є жінки, для яких це легко і просто. Одна з них – успішний науковець, гарна мама, любляча дружина і цікава особистість – Ірина Ткаченко.

 

– Пані Ірино, бути, так би мовити, кар’єристкою і поєднувати це з особистим життям – реально? Як досягти балансу?

– Я не можу назвати себе кар’єристкою… Усе, що відбувалося зі мною як науковцем та викладачем, було лінійним і закономірним: звичайно, були мрії та амбіції, але кар’єрного запалу не було. Той статус (це гучно сказано), який є в мене зараз – кандидат наук, стипендіат Кабінету Міністрів, доцент кафедри видавничої справи, – результат активної та відповідальної науково-дослідної роботи, методичних пошуків, викладацької діяльності… Постійний ріст  – науковий, викладацький – відбувається тільки тоді, коли працюєш дисципліновано і системно. Мене цього навчили на факультеті філології та журналістики. Проблема – баланс професійної діяльності з особистим життям. Особливо дефіцит цього балансу загострюється, коли маєш трьох дітей і спільну роботу з чоловіком. Ми поступово втратили відчуття межі між домом і роботою: вони в нас існують у повній синергії. Для науковця та викладача це нормально.

– Трудоголіки часом замислюються: чи є життя після роботи? А чи існує у вас час на хобі, відпочинок, подорожі? 

– Життя є – це факт! Головне – ставитися до всього, що з тобою відбувається, по-філософськи, часом іронічно, але, звичайно, серйозно. Я оптиміст за світоглядом і для себе шукаю додаткові мотиви для того, аби не втрачати сенс в роботі. Надихають діти, підтримують чоловік та батьки. Без партнерства і довіри не буде хороших результатів і відчуття задоволення від роботи. Відпочинок у класичному розумінні у нашій родині відсутній. Ми полюбляємо туризм, тому щоліта організовуємо стаціонарний табір «Медіа кемп «Чистий простір» для студентів (отак поєднуємо відпочинок і роботу), чоловік полюбляє мандрувати Чорним лісом, активно займається марафонським бігом та спортивним туризмом – це хобі і наших синів. Я спробувала артфототерапію як хобі, люблю кулінарні експерименти. У цей складний для України час разом зі студентами, колегами, друзями організовуємо благодійні мистецькі проекти.

– Якщо зайшла мова про успіх, то тут не можна обійти тему планування часу. Яку техніку ви використовуєте для розподілу  свого часу?

– Тайм-менеджмент у кожного власний – залежно від характеру людини, складності роботи. Особливих рецептів планування у мене немає – і це погано. Поки що мене виручає жіноча інтуїція… Дуже часто моє життя і плани нагадують хаос жіночої сумочки. Байдуже, що ти швидко не можеш у ній знайти потрібну річ, головне, що вона там є.

– Чи впливає ваша серйозна робота на характер? Взагалі, ви м’яка людина чи, скоріше, «залізна леді»?

– Про це об’єктивніше скажуть колеги, студенти, діти, чоловік, батьки… Звичайно, важко переключитися з дорослої студентської аудиторії на дитячу – маю на увазі своїх синів, старшому з яких 8, середньому – 6, найменшому – 4. Виникають курйози. А взагалі мені властива та хронічна українська доброта, від якої доводиться час від часу страждати.

– Однозначно, ви маєте безліч прихильниць серед студенток. Чи говорять вони відкрито, що вами захоплюються?

– Дивне явище, коли жінки захоплюються жінками. Це складно психологічно – визнати іншу жінку в чомусь кращою чи успішнішою за себе. Я не можу сказати, що мною захоплюються. Серед студентів у мене багато друзів – і це найвища нагорода за викладацькі та людські якості. Особливий індикатор цього успіху – продовження дружби після навчання.

– Як зазвичай вас вітають студенти з Міжнародним жіночим днем, що бажають? Як ви  святкуєте? Чи є особливі традиції?

– Я не можу похизуватися подарунками з нагоди 8 березня… Для мене це неважливо. Достатньо уваги словом. Я ніколи не була куратором групи. Від кого отримую подарунки на це свято, то це від колег по кафедрі – наші чоловіки завжди готують символічне привітання з цікавими подарунками… Це свято ми сприймаємо без ідеологічного чи політичного підтексту… Як свято весни і жінок. Можу розповісти про інші подарунки: у наших друзів-студентів є традиція – надсилати листівки з міста, де вони перебувають на відпочинку чи навчанні. У нас з чоловіком вже формується колекція таких листівок – з добрими словами, побажаннями, мріями. Завдяки творчим і романтичним студентам з нашого життяне зникли традиційні способи привітання і вони не залежать від дат у календарі: ось це і є справжнім відчуттям свята!

– Яке вітання від ваших чоловіків (чоловіка і трьох синів) було найнезвичайніше?

– Найнезвичайніший подарунок був на мій день народження від чоловіка – квитки до Сімферополя, 28 січня минулого року… Я зажди мріяла хоч один день народження відсвяткувати в Криму, в Гурзуфі… Але обставини були складними – всі пам’ятають минулий рік в цей час. Але квитки були! І це вже було свято!

– Щоб ви побажали жінкам сьогодні?

Я хочу всім-всім побажати миру і злагоди! Вірити, не втрачати оптимізму, допомагати один одному, з гідністю витримувати і долати всі перешкоди. А ще – берегти поезію в житті і поезію життя!

Я, що прийшла у світ  не для корид,

Що не люблю юрби  та телекамер,

О, як мені уникся і набрид

Щоденний спорт –  боротися з биками.

Я обираю пурпуровий плащ,

Бики вже люттю  наливають очі.

Я йду на них, душе моя, не плач,

Ці види спорту вже    тепер жіночі!

Тетяна ЧЕРНОВА та
Марина ШИПКО