Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Віктор ТРИЖИЧИНСЬКИЙ: «Люблю свою роботу. Пошта – це моє!»

Автор: Нова Газета

Ми неодноразово пересвідчувалися – серед наших друзів-поштовиків є безліч цікавих людей, вартих окремих історій. Один із таких – Віктор Павлович Трижичинський – директор Гайворонського ЦОС №6.

 

Віктор Павлович Трижичинський народився 1955 року в місті Бендери, що в Молдові. Після завершення навчання в Кам’янець-Подільському медучилищі батьків Віктора направили на проходження післядипломної практики до Молдови, там вони і одружилися. Коли Віктору було три роки, батьки розійшлися. Мама з двома синами (у Віктора є ще старший брат) переїхала на свою батьківщину – в село Казавчин Гайворонського району. Там Віктор пішов до першого класу. Згодом мама вийшла заміж і родина переїхала у Завалля. Далі було навчання, служба в армії і перше серйозне випробовування – проблема вибору професії.

– Вікторе Павловичу, розкажіть, що стало поштовхом у вашому виборі професії?

– У моєму становленні як поштовика важливу роль відіграла Тамара Іванівна Горошко – начальник відділення зв’язку в Казавчині, вона була моєю далекою родичкою по материній лінії. Я часто забігав до неї на пошту, коли бував у селі, мені так припав до душі той сургуч, метушня, запахи, які вирували на пошті. Якось вона запропонувала мені, мовляв, давай я тебе навчу… І от 1976 року мене прийняли на роботу оператором. Потім я перейшов на роботу у Гайворон, працював інструктором, ревізором. Трохи згодом – заступником начальника районного вузла зв’язку, а з 1996 року – директором. Ось така поштова кар’єра, тільки листоношею не працював, а то все перепробував.

– Як змінювалася пошта  протягом цих років? Напевне, менше стало користувачів поштовими послугами, зменшилась потреба в працівниках?

– Коли я тільки-но прийшов працювати на пошту, було зовсім по-іншому. Із розпадом Радянського Союзу відбулися великі зміни в багатьох галузях – так склалися обставини. Ось візьмімо культуру написання листів і листівок. Колись на свята я сам писав листів 30-40. А зараз ми їх майже не пишемо, забули, що це таке. А доходи від листів та листівок раніше були чи не основними. Крім того, зараз у нас наполовину менше працівників.

Раніше ми працювали з поштовим вагоном, а зараз пошту отримуємо автомобільним транспортом. Про поштовий вагон можна знімати документальний фільм. У нас же вузькоколійка, тому з великої колії пошта перевантажувалася на вузьку колію. І поки їхав поїзд, працівники розсортовували пошту. Вузька колія була задіяна між Рудницею (Вінницька область) і Підгороднею (Миколаївська), а в Гайвороні був вузол. Це було складно і зовсім інакше, ніж зараз, коли вся пошта прямує з Кіровограда. Щодо обсягів, то, наприклад, у нас в районі діяли завод «Октан» і графітовий комбінат. Ці заклади користувалися посилочною передачею. Бували такі дні, що ми два-три газони посилок забирали тільки із заводу «Октан». А зараз заводи нічого не пересилають, бо вони фактично не діють…

– Кажуть, що деякі речі сучасного світу приречені на зникнення, наприклад, книга, газета. А пошта? Із виникненням інтернету чи не приречена і вона?

– Я вважаю, що листування, а разом із ним й інші послуги, які надає пошта, не зникнуть як такі найближчим часом.

– Можете розкрити якісь власні секрети успішної роботи на пошті?

– Особливих секретів немає, просто треба любити свою роботу. Пошта – це дуже цікавий й активний організм, який об’єднує розумних і небайдужих людей. От мене затягнуло, я тепер не уявляю свого життя без пошти і своїх колег. Люблю свою роботу, це – моє!

Віктор Павлович скромно віднікується від своїх здобутків, але ж ми знаємо, що ось уже сім років поспіль Гайворонський ЦОС №6 на чолі з Віктором Трижичинським займає призові місця на щорічних спартакіадах, які організовує Кіровоградська обласна дирекція «Укрпошти». У кабінеті в нашого співрозмовника можна побачити цілу низка нагород, кубків і грамот за спортивні досягнення команд Гайвороньського ЦОСу у різні роки. А ще разом із землячкою Наталією Загоруйко Віктор Трижичинський співає в дуеті «Два крила». Тепер важко уявити свято в Гайвороні без пісень від пані Наталі та Віктора Павловича.

17 березня Віктор Павлович Трижичинський відзначає 60-ліття. Ми приєднуємося до всіх вітань, які звучатимуть на Вашу честь, шановний Вікторе Павловичу! Нехай Гайворонський ЦОС квітне і розвивається разом зі своїм керівником! Здоров’я Вам, натхнення і миру!

 Олександра МУШКЕТ