«Известия Елисаветградского общества сельского хозяйства», або Як господарі та агрономи Кіровоградщини сільське господарство розвивали

Автор: Нова Газета

Кіровоградщина здавна славиться своїми родючими чорноземами та розвиненим сільським господарством. У середині ХІХ століття сільськогосподарську продукцію краю відправляли на зовнішні ринки. В Єлисаветграді, Новогеоргіївську, Олександрії, Бобринці, Новомиргороді та інших містах починає розвиватися промисловість з переробки товарів сільського господарства.

 

Відповідно, зародилося сільськогосподарське машинобудування, на розвиток якого до Єлисаветграда почали надходити інвестиції з багатьох країн Європи. У 1874 році англійці Роберт і Томас Ельворті засновують у місті підприємство для виготовлення сільськогосподарського інвентарю, яке згодом переросло у завод сільськогосподарських машин. Щороку відбувалися ярмарки, в краї налічувалося більше двох тисяч торговельних закладів.

У Єлисаветградському повіті сформувалися особливі професійні прошарки, які потребували професійного спілкування. В 1899 році гласний Єлисаветградського повітового земства, провідник дворян Я. Ерделі, провідні місцеві агрономи та власники сільських господарств заснували Єлисаветградське товариство сільського господарства.

У статуті товариства, затвердженому у січні 1899 року, йдеться: «Єлисаветградське товариство сільського господарства має за мету сприяти в галузі своєї діяльності об’єднаним силам всіх членів, розвитку та вдосконаленню сільського господарства та сільської промисловості». Для досягнення цієї мети передбачався ряд завдань: «…поширення теоретичної та практичної інформації про сільське господарство шляхом влаштування публічних читань, друк та поширення своїх праць та різного роду сільськогосподарських творів, а при нагоді – й власного періодичного журналу...». Вже наступного року товариство заснувало свій друкований орган – «Известия Елисаветградского общества сельского хозяйства».

Міністерство внутрішніх справ, Головне управління у справах друку на основі наданої програми та коректурних відбитків першого номера надали дозвіл видавати часопис під редакцією голови Товариства сільського господарства, Єлисаветградського повітового провідника дворян, статського радника Я. Ерделі.Я. Ерделі

Редактор був зобов’язаний надсилати коректурні відбитки кожного номера журналу для попередньої цензури в Одеський цензурний комітет.

Програма видання була затверджена 7 червня 1900 року та складалася з десяти пунктів, які були тотожними рубрикам видання: урядові повідомлення; журнал засідань, доповіді, звіти й інші праці Єлисаветградського товариства сільського господарства; оригінальні та перекладні статті із землеробства, тваринництва, сільськогосподарської статистики, техніки, економії та інших галузей сільського господарства; сільськогосподарська хроніка; огляд діяльності сільськогосподарських товариств та діяльності земських установ; бібліографія книг та періодичних видань сільськогосподарського спрямування; кореспонденція; питання та відповіді; торговельні повідомлення; оголошення. Передбачався вихід журналу двічі на місяць – першого та п’ятнадцятого числа, передплата становила два карбованці на рік.

Перший номер вийшов 15 жовтня 1900 року. Редакторами видання в різний час були: Я. Ерделі, вчитель математики Земського реального училища Р. Прижишиховський, агроном К. Яржомбковський, останнім редактором з № 8 1914 року став Ю. Тобілевич, головний агроном єлисаветградського повіту, громадський діяч, син І. Тобілевича (Карпенка-Карого), товариш І. Франка.

Обсяг одного номера становив 12 сторінок. У 1907 році журнал почав виходити раз на місяць (з 1908–1912 рр. не виходив), в 1913 році відновилося видання з періодичністю двічі на місяць. Друкував журнал М. Гольденберг.

Зібравши найкращих агрономів, промисловців, власників сільських господарств Єлисаветграда та повіту, Товариство зробило якісний інформаційно-видавничий продукт – науково-практичний журнал, який повноцінно відповідав інформаційним вимогам свого часу. У виданні публікувалися члени товариства та господарі (практики) сільськогосподарської галузі: Я. Ерделі, Г. Козловський, С. Єнохін, С. Марущенко, К. Яржомбковський, К. Хороманський та інші.

Видання охоплювало всі сфери сільського господарства. Серед статистичних матеріалів були подані й досить вузькоспрямовані, скажімо «Статистика випадання дощів» та їх вплив на ґрунт Ф. Любанського (№ 23, 1902 року), «Бюлетень про стан озимини в зв’язку з умовами погоди від грудня 1901 р. до 6-го січня 1902 р. старого стилю» та інше. Подавалися поради провідних агрономів та науковців для господарств: «Як боротися з гессенською мухою» (№ 33, 1902 року), «Лікар Херсонського бджільництва» П. Снєжневського, «Про огляд пасік, виявлення хвороб та поради, як вберегти пасіку, що робити, щоб не заразити здорові родини від хворих».

Публікувалися відомості про апробації наукових результатів та досвід запровадження наукових винаходів на практиці. Наприклад, у № 41 землевласник К. Висоцький у статті «Значення сепаратора в сільському господарстві» ділиться досвідом використання промислового сепаратора, який був новинкою тогочасного господарства. У висновку до статті автор писав: «Результат перевищив очікування». Сьогодні вже точно не встановити, можливо, цей сепаратор був першим на Кіровоградщині. 

 Інші матеріали висвітлювали практику використання добрив задля підвищення врожаю, аналізували досвід захисту рослин від захворювань: «Захист плодових дерев від хвороб» С. Степанова. У № 36 промисловець, власник заводу сільськогосподарських машин Р. Єльворті подав статтю «Про запобіжні пристрої в молотарках», подавалися й інші матеріали, що висвітлювати технічну галузь сільського господарства.

Деякі господарі та промисловці друкували в журналі свої враження та досвід з різних питань сільського господарства та виробництва, наприклад «Хлористий барій проти бурякового довгоносика» (№ 34 за 1902 рік). Автором статті був управляючий маєтком А. Зеньчевський. Редакція додала коментар, зауваження та поправки цієї тематики.

Друкувався досвід сільського господарства інших держав, зокрема, подавалися листи А. Умисси з різних країн світу, його враження про культуру, архітектуру, господарство, працю, устрій. Іноді думки аграріїв про те чи інше питання не збігалися, тож на сторінках часопису розгорталися дискусії, які продовжувалися з номера в номер. Серед статей економічної тематики – обговорення зростання цін на землю, нормативних актів із регуляції ринку сільськогосподарської продукції та умов її вивезення за кордон та інше.

Приділялася увага аграрній освіті, подавалися думки господарів про її бажані аспекти в закладах з підготовки молодих агрономів, наприклад: «Як дивляться деякі з наших землевласників на сільськогосподарську освіту» та стаття Я. Ерделі «Про проблеми сільськогосподарської освіти».

Друкувався огляд профільних книжкових та періодичних видань, оголошення про передплату, комерційна реклама продукції машинобудівного заводу братів Єльворті, сільськогосподарських добрив інше. Комерційна реклама становила значну частину прибутків редакції – 200 карбованців на рік, передплата – 400 карб., Єлисаветградське повітове земство виділяло на часопис
1 тис. карб.

Останній номер (12–13 від 1 першого липня 1914 року) вийшов подвійний. Очевидно, причиною закриття журналу була Перша світова війна, оскільки в серпні 1914 року останній редактор Ю. Тобілевич пішов до армії, служив командиром другої роти російської армії під командуванням єлисаветградського генерала О. Самсонова. Драматичною була доля засновника та першого редактора часопису Я. Ерделі. Він був закатований більшовиками під час Червоного терору 1919 року.

За десять років існування «Известий Елисаветградского общества сельского хозяйства» редакції вдалося об’єднати навколо видання кращих фахівців (агрономів, науковців та практиків). Видавці створили науково-практичну базу для професійної комунікації фахівців сільського господарства для ознайомлення їх із новими науковими відкриттями галузі, обміну досвідом та об’єднання навколо одного осередку, тобто часопис виконував організаційну та інформаційну функції для Товариства, яке прагнуло модернізувати та удосконалювати методи господарювання, усунути проблеми та підвищити продуктивність сільськогосподарської праці.

Роман Базака, археограф Держархіву області, викладач КДПУ ім. В. Винниченка