«Козацький батько» у колі наших земляків

Автор: Нова Газета

Д. ЯворницькийЗа радянської доби треба було докласти неймовірних зусиль, щоб познайомитися з історичними та етнографічними працями Дмитра Яворницького, де йшлося про запорізьке козацтво як одну з найяскравіших сторінок минулого України.

Мріялося, що з настанням незалежності спрагу на Яворницького належним чином втамують. Та, як не прикро, зокрема, через мізерні тиражі ще доволі далеко до належного поцінування особи «козацького батька» і його інтелектуального доробку. Отож і досі будь-яка новинка, пов’язана з іменем безсмертного автора «Історії запорозьких козаків», сприймається з особливою увагою.

Книга знаного історика Сергія Світленка «Дмитро Яворницький: вчений та педагог в українському інтелектуальному співтоваристві», що не так давно побачила світ у Дніпрі, привабить і краєзнавців Кіровоградщини. Тим паче, що навіть до формування національної ідентичності Дмитра Яворницького, народженого 1855 року в Російській імперії (котрий, за спогадами відомого мецената й випускника Єлисаветградського реального училища Євгена Чикаленка, навіть закінчивши університет, «не вмів і слова по-українському до пуття сказати»), серед інших безпосередній стосунок мали і єлисаветградці – корифеї українського театру Марко Кропивницький (ім’я згадується десяток разів), Панас Саксаганський, Микола Садовський та інші, з ким – після гастролей у Харкові 1884 року та двома роками пізніше, у Петербурзі, – на тривалий час поєднала міцна дружба, інтелектуальна єдність і громадська співпраця. В результаті Дмитро Іванович «став таким типовим, етнографічним українцем, яких Ф. Шепельміж нами майже нема». Понад те, поет Микола Вороний (провів останні дні й розстріляний у нашому краї під час Великого Терору 7 червня 1938 року) писав, що історичні праці дослідника «повні такої чарівливої поезії, що у мене від них голова макітриться, бо вони цілком переносять у часи козацтва». Важливо, що саме Євген Чикаленко спонукав Дмитра Яворницького до історичної белетристики, яка, зокрема, друкувалася в газеті «Рада». Додамо, що згодом, коли вже Яворницький опікуватиметься великим музеєм козацької старовини в Катеринославі, серед почесних гостей будуть і наші корифеї, як ось артисти трупи Миколи Садовського влітку 1911 року.

Прискіпливо вивчаючи колишні землі Війська Запорозького Низового, Дмитро Яворницький відвідав чимало куточків теперішньої Кіровоградщини. Так, ще в 1886 році він писав: «…в Новомиргороді був, в Єлисаветграді був, в Олександрії був, в Чорному лісі був…». Він мав зв’язки з мешканцями нашого краю, котрі виявляли інтерес до історичного краєзнавства тощо. Відомо, наприклад, про листування із священиком Преображенської церкви села Власівки (нині – Світловодський район) Олександром Леусовим. До наших днів дійшов і епістолярій ще одного батюшки, Василя Никифорова з Олександрії (1885-1889). Котрий обіцяв надіслати Яворницькому «свои «Очерки Александрийского уезда». «Зная Ваши глубокие знания в истории Запорожья, – писав він, – мне интересно знать сведения исторические о Кодацкой крепости потому, что совершенное подобие ей я нашел здесь в Александрийском уезде…». В іншому листі Василь Миколайович повідомляє, що не забув виконати особисте прохання Яворницького: «Спешу послать Вам план Чёрного леса. Когда-то был один огромнейший лес, тянувшийся непрерывно от Матроненского монастыря (здесь был игуменом известный Мельхиседек Значко-Яворский) и до Знаменки; только он пересекался с реками Ирклейцем, отделяющим Киевскую губернию от Херсонской, и Ингульцем. Теперь этот лес, после громадных порубок, имеет три названия: Медведовский, от монастыря до р. Ирклейца; Чуть, от сей последней до р. Ингульца; и Чёрный, от  Ингульца до Знаменки. «Урочище Чернечье», здесь была пасека Медведовского монастыря и Чигиринского; говорят здесь были и колокола, которыми созывали на молитву и богослужение рассеяных по лесу монахов. Урочище «Старый Куринь»: не здесь ли находилась пасека отважного и бесстрашного кошевого Сирка?». С глубоким почтением имею честь быть Вашего Высокородия покорным слугою Василий Никифоров, Октября 1 дня 1889 г.Александрия».

ґрунтовні наукові рецензії  (в тому числі й не завжди справедливі, зазначає Сергій Світленко) на праці Дмитра Яворницького в 90-ті роки позаминулого століття в журналі «Киевская старина» друкував Володимир Ястребов – людина, ім'я котрої в наші дні носить краєзнавча премія Кіровоградської області.

На сторінках багатоілюстрованої книги знаходимо й чимало інших імен української еліти, зокрема науковців, котрі досліджували минуле нашого краю, серед них Володимир Антонович, Аполлон Скальковський, Наталія Полянська-Василенко, Дмитро Багалій.

Федір Шепель, краєзнавець

 

Loading...