А тепер Бондареве тільки в пам’яті

Автор: Нова Газета

Колискою нації називають українське село. Саме в селах виростають закохані в рідний край, природу працелюбні дружні люди. Куди б не закинула їх доля, вони завжди повертаються до рідного порога, як до джерела у спраглу пору. Це край їхнього дитинства, де все навкруги дороге і миле серцю.

 

Я хочу розповісти про людину, яка народилася на Новоархангельщині, а живе і працює в Москві. Це підполковник, кандидат технічних наук Олег Петрович Писаренко. Народився він на хуторі Бондареве, але сім’я переїхала до райцентру. Та всі канікули від 1 до 10 класу Олег проводив на хуторі у дідуся і бабусі. Вони для нього були зразком у всьому. Від них він узяв найкраще – чесність, порядність, щедрість, любов до людей, до природи, до праці, до краю, де народився. А доля склалася так, що довелося все життя прожити в Росії. І тому, пронісши через роки пам'ять про хутір, Олег виношував мрію про щось таке, щоб люди нового покоління пам’ятали про цей райський куточок. Адже хуторяни, а було їх всього 44 сім’ї, жили як одна сільська велика дружна родина, де раділи і плакали разом, ділилися шматком хліба. Все, що залишилося від райського куточка, де пишна зелень, де білим цвітом усміхалися сади, – це сільське кладовище.

Я народилася і живу в Новоархангельську, але свої канікули проводила в цьому прекрасному хуторі. І тепер в поминальні дні я стараюся там провідати своїх рідних та зустрітися із ровесниками.

Кілька років тому ми з родичами поїхали, щоб впорядкувати могилки до поминок. Прибувши до кладовища, ми неабияк здивувалися – при вході в це святе місце стояв новенький пам’ятник.

Вгорі на ньому – фото, на якому зображено вид хутора 1956 року. І напис «Коли був заснований хутір – невідомо, а зник він у 1980 році». Тут же нижче викарбувана карта хутора: всі вулички й садиби, біля кожної оселі вказані члени сім’ї, що жили в ній. Зображений також ставок, його колись мальовничі береги. А ще напис «Тепер тут тиша».

І лише раз на рік, у першу суботу після Великодня, у цьому колись райському куточку буває сумне пожвавлення, коли з’їжджаються люди пом’янути пам'ять своїх рідних. Для них Бондареве – наймиліший у світі куточок.

Рідко доводиться бувати Олегу Петровичу на батьківщині, а світла пам'ять про хутір і в Москві нагадує про нього. Адже зберігає він окремі речі, які безмовно розповідають про хутір, рідний дім та про дідуся з бабусею. І він завдячує долі за те, що в його дитинстві був прекрасний хутір і щирі серцем хуторяни.

А всі колишні жителі (хоч корінних уже мало, в основному наступне покоління) щиро, від усієї душі дякують Олегу Петровичу за добру справу. А його батькам – за те, що виховали сина патріотом рідного краю.

Зінаїда Жебровська, 

смт Новоархангельськ     

Loading...