Розрубано гордіїв вузол брехні про минулу війну

Автор: Нова Газета

Одна із найінтелектуальніших подій  останнього часу у нашому місті – презентація книги відомого історика-краєзнавця Івана Петренка «Обком утік…

З історії організації «всенародної» боротьби проти нацистів на Кіровоградщині в 1941-1943 роках». Не одне покоління наших земляків виросло на байках про титанічний героїзм та масштабні подвиги комуністичного підпілля та  членів партизанських загонів у наших лісах під час Другої світової. Сотні статей, книг, художніх творів на прикладі їхнього героїзму виховували не одне покоління радянських людей, та й у незалежній Україні  влада досі віддає шану  учасникам партизанського руху. На деяких меморіальних таблицях і досі згадується про діяльність  підпільного обкому…

Ця книга настільки насичена фактами й документами, що  без перебільшення можна сказати – це найінформативніше краєзнавче видання останніх десятиліть.  І хоча Іван Петренко не новачок у цій сфері, він автор уже більше десяти краєзнавчих, по-своєму сенсаційних видань, все ж не перестаєш дивуватися – чому досі ніхто із знаних краєзнавців не намагався підняти цей пласт, зірвати чергову маску  облудної комуністичної пропаганди? Тим більше, що, як зазначив під час презентації директор обласного архіву Олег Бабенко, більшість із проаналізованих автором документів завжди були у відкритому доступі.

Колишній працівник КДБ,  а нині колега Івана Петренка по краєзнавчій роботі Василь Даценко, виступаючи під час презентації, щиро зізнався, що в радянські часи завжди існувало дві правди про ці події – за визначенням Олександра Довженка, солодка і гірка.

А як було насправді? У червні–липні 1941-го року партійні органи та НКВС створили десятки підпільних організацій та партизанських загонів. На папері. Деякі загони реально проіснували від двох-трьох днів до двох-трьох місяців. І це зрозуміло: на одній партійній риториці, без  серйозного тилового забезпечення, зброї,  підтримки населення вони не могли існувати. А дієвої підтримки населення не було – після років  колективізації, Голодомору, репресій  значна частина населення зустрічали німців, як визволителів. З  їхнім приходом більшість партійних керівників втекли у  далекий тил, а ті, хто залишився, пішли у глибоке підпілля, поховавшись по  віддалених селах. Про жоден спротив фашистам  на окупованих територіях аж до весни–літа 1943-го року, поки у наших краях не з’явився  Михайло Наумов зі «Степовим рейдом», навіть мови нема. Сотні його учасників поплатилися життям, бо намагалися у наших лісах знайти ті міфічні партизанські загони, про які рапортував нібито секретар нібито підпільного обкому Михайло Скирда  (про загадку його «діяльності»,  комфортного виживання під час окупації та безмірного піднесення в Радянський час  багато сказано в книзі, але вона залишається нерозгаданою) в Український штаб партизанського руху.

На ділі ж ці «партизани» шкодили не стільки окупантам, скільки мирним мешканцям.  Один такий, організувавши однодумців, украв у німців сотню овець, влаштував грандіозну пиятику, а коли  дійшло до розправи, втік, натомість фашисти спалили Вдовичий хутір (Долинський район), загинуло понад півтисячі людей. Інший «герой» під час відступу німців вирішив проявити радянський патріотизм і вбив одного із ворожих солдатів, сподіваючись, що вони вже не повернуться, а йому буде чим похизуватися перед  червоними. Але вийшло так, що  німці на деякий час повернулись і розстріляли півтори сотні ні в чому не винних людей…

Але, крім такого огидного «героїзму», був і героїзм справжній. Про нього теж йдеться у книзі.

– Прикро тільки, – говорить Іван Петренко, що  цей героїзм став п’єдесталом для дутих авторитетів. Ми повинні бачити  власну історію своїми, українськими очима, а не у чужій інтерпретації.

Символічно, що презентація відбулася напередодні Дня пам’яті і примирення. Щоб з повагою ставитися до минулого і примиритися з ним, обов’язково треба знати правду про нього. Книга ж «Обком утік…» – розрубує гордіїв вузол  брехні про минулу війну.

Світлана Орел, фото із сайту Кіровоградської ОДА