Моя Батьківщина: до і після затоплення

Автор: Нова Газета

У рамках конкурсу «Шкільна журналістика»

Факультет філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка

 

 

Ольга Павлівна Аболмасова, директор світловодського краєзнавчого музею, мешкала у Новогеоргівську (Світловодську). Вона згадувала: «Після переселення із зони затоплення на кучугури і бурти-гори у нас зник кіт. Довго шукали, але не знайшли. Через деякий час відвідали свою покинуту рідну хату, а від неї залишилася тільки піч, та побачили там свого кота на ній. Забрала його звідти. Але через деякий час кіт зник знову. Знала де його шукати, тому поспішила до старої будівлі. Так декілька разів кіт повертався до рідної печі. Востаннє - не встигла його забрати – Новогеоргівськ затопило...».

Той кіт ‒ очевидний приклад відчуття любові до свого, рідного.

Моє рідне місто ‒ Світловодськ. Своїм утворенням на берегах рукотворного моря воно завдячує ГЕС, будівництво якої розпочалося у 1954 році. Але ж історія Наддніпрянщини бере свій початок із давніх-давен. Найперша писемна згадка про наш край датується 1190 роком. Ось що написано у київському літописі: «Князья Святослав Всеволодович Черниговский и Рюрик Ростиславович Белгородский, утешивши землю Русскую и Половцы примиривши в волю свою, и здумавши идоста на ловь по Днепру в лодиях на устие Тесмени, и ту ловь деяша, и обловившися множеством зверей...».

Потім було середньовіччя із правом копи.  Копне право ‒ це найдавніша форма самоврядування всередині слов’янської громади. Копа (збори для вирішення важливих питань) проводилась за потребою, це могло бути як раз на рік, так і частіше. На основі копного права збиралися віча, обиралися посадовці. Потім у 1615 році заснували місто Крилов, при гетьмані Дорошенку. Сигізмунд I подарував Крилові Магдебурзьке право, після чого в місті споруджується ратуша, воскобійня… Двічі на тиждень влаштовувалися торги, тричі на рік ‒ ярмарки. На Дніпрі діяла переправа. На 25 років місто звільнялося від податків.

1795 рік. Указом Катерини II Крилів став повітовим містечком, отримавши назву колишнього повіту – Олександрія ‒ і статус міста. Але вже через 11 років Крилову повертають колишній статус і назву, через віддаленості магістральних доріг. У 1821 році Крилів увійшов до складу військових поселень і отримав назву Новогеоргівськ. У 1860 році місто було передано до загальної адміністрації. Новогеоргівськ пережив і великий Голодомор, і Велику Вітчизняну війну...

Існує така байка про Дідуся Самуся, який народився і жив у цих краях дуже давно.

Був собі дідусь Самусь (до речі, у  Світловодському районі є село Самусівка), який казав, що з часом над містом Новогеоргівськ буде багато води (тобто затопить цю місцину). І справді затопило: у 1954 році на новому місці почала будуватися Кременчуцька ГЕС. У 1959-1961 роках, після її зведення, велика територія була затоплена, а населення евакуйоване. Невеличка частина міста залишилася на височині правого берега Дніпра біля села Нагірне (нині Світловодського району Кіровоградської області). Кажуть, дідусь Самусь розповідав також, що перенесуть місто на гори. І справді перенесли... Дід казав: «І там буде дощ, і там буде дощ, лише на горі дощу не буде...». Саме це ми і спостерігаємо нині, коли десь поряд йде дощ, його добре видно, але не у Світловодську...

1961 рік.  Місто назвали Хрущов, на честь тодішнього керівника СРСР ‒ Микити Хрущова. А через рік дали назву КремГЕС. Так наше місто й називалося до 1969 року, коли отримало назву Світловодськ.

За великий історичний період Світловодськ багато разів змінював свою назву: Крилів, Олександрія, Новогеоргівськ, КремГЕС, Хрущов, Світловодськ. Можливо, саме тому ми багато чого втратили через зміну назв? Через те, що багато людей приїжджало на кінці минулого століття, а за останні роки багато людей виїхало до інших, великих міст.

Із кожним роком у Світловодську зменшується кількість населення. Усе менше можна зустріти молоді на вулиці. Світловодськ не дуже комфортне місце для подальшого навчання молоді та здобуття професії. Тому багато випускників шкіл надають перевагу переїзду в більші міста, де є для цього більш-менш необхідні умови, а потім не повертаються. Хіба наше місто скоро перестане існувати?..

До затоплення дідусь Самусь будував щось незвичайне з глечиків на ринку, зображуючи нашу нинішню дамбу. Потім бив палицею по нижньому глечику... Споруда падала, глечики билися... Без відповідної реконструкції та будівельних робіт наша дамба проіснує недовго. Адже й з наукової точки зору залізобетон, що використовувався при будівництві дамби, розрахований на 50-60 років. Побудована дамба у 1960 році. Тобто вона вже руйнується, і скільки протримається ще  ‒ невідомо. Яка доля у нашого міста та його мешканців? Невже, як і отому котові з розповіді Ольги Павлівни, нам доведеться лише сумувати за руїнами?..

Поліна ВАРТІК

10-класниця Світловодської ЗШ №10