«Золоте кільце Гільденштедта»

Автор: Нова Газета

Одним із перших дослідників Кіровоградщини був Йоган Гільденштедт. З другої половини ХVІІІ століття територія, по який він мандрував, входила до Єлисаветградської провінції  Новоросійської, а потім Херсонської губернії. Хто ж такий Гільденштедт і яким чином його персона може вплинути на розвиток туризму сучасної Кіровоградської області?

 

Гільденштедт Йоган Антон  — німецький природодослідник, академік. Народився 26 квітня 1745 р. у Ризі в родині дворянина. Навчався в Німеччині, де отримав ступінь доктора медицини і природознавства. Після закінчення навчання по запрошенню Санкт-Петербурзької академії наук приїхав у Росію. Помер у Санкт-Петербурзі від тифу у 1781 році у віці 36 років (заразився  під час лікування мешканців міста). Він не встиг  видати друком описи своїх подорожей, проте окремі відомості дійшли до наших днів.

  Подорож Єлисаветградською провінцією  почалася у травні 1774 року і з міста Кременчука, центру тодішньої Новоросійської губернії. Метою мандрівки було дослідити природу, заняття,  умови життя та побуту військових поселенців та слобод,  а  потім направитися у Крим. Учасниками подорожі були живописець, мисливець, перекладач, два конюхи, кухар, двоє слуг і п’ятеро козаків із Кременчука. Експедиція мала у своєму розпорядженні карету, а для багажу 5 возів і 19 тяглових коней.

Першим населеним пунктом Світловодського району була слобода Піцівка. У ній проживало 20 сімей і належала вона полковнику Звєрєву. Піцівка у ті часи знаходилася між Білецьківкою і Табурищем. Подальша доля її невідома… Через 7 верст (1 верста=1066 м) мандрівники приїхали у шанець Табурище (один із районів сучасного міста Світловодська), що розташовувався на правому березі Дніпра. Табурище було заселене українцями ще раніше заснування Нової Сербїї, це невелика фортеця, у якій стояла церква і декілька будинків для офіцерів, прості жителі жили навколо фортеці. Навпроти  Табурища, на східній стороні Дніпра, лежало поселення Власівка, що мало дві церкви.  Неподалік – слободи Браїловка полковника Звєрєва, Свинарна (поселення поблизу сучасного с.Павлівка) капітана Владі і Скобіївка (затоплене водами Кременчуцької ГЕС)  майора Грачова. Командир шанцю капітан Сурацелі показав мандрівникам водяні млини. На березі Дніпра їх  більше двадцяти. З кожним обертом колеса камінь обертається 15 разів, власник бере за помол десяту долю. Обходиться йому такий млин по 120 карбованців, а приносить 100 карбованців річного прибутку і може  працювати  протягом 15 років. Кожний має право збудувати такий млин і працювати на ньому, сплачуючи в казну по 24 копійки в рік з каменю.

Виїхавши із Табурища, мандрівники прибули в слободу Ревівку (сучасний мікрорайон м. Світловодська), що знаходилася на річці Цибульник. По маленькій  греблі переправились через річку і приїхали у шанець Крилов (це місто нині затоплене водами Кременчуцького водосховища), розташований на річці Тясмин. Тут зупинилися для ночівлі, а козаків, які охороняли обоз із Кременчука, замінили 12 козаків  Лубенського полку  Крилівської сотні.

Крилов  теж заснований раніше Нової Сербії, в ньому нараховувалося  більше 1000 будинків. Крім українців, тут багато і росіян, особливо розкольників. Населення займається торгівлею, проходять ярмарки. В Крилові є стара фортеця і дві церкви. Переночувавши у Крилові, на світанку знову вирушили далі, вверх по течії Тясмину, вздовж польського кордону. Через 13 км приїхали до шанцю Чонград, де знаходилася друга рота Жовтого гусарського полку, колишня назва Андрусівка (частина теперішньої Великої Андрусівки). Вся дорога була рівною і майже скрізь проходила чудовим ліском, що покривав  і пагорби, і балки.

Протягом 10-16 травня Гільденштедт досліджує села колишнього Знам’янського району: Цибулів, Мержанівку (Іванківці), шанці Дмитрівку, Диківку, займається ботанічними описами цих територій. 19 травня проїхали на 12 верст (бизько 13 км) від Диківки, в Косівку або Глоговацький шанець, де зупинились у майора Марковича. Це поселення лежить на східному березі річки Велика Березівка. Дорога тягнулась рівним полем, що покрите, як білим покривалом, схожим на пір’я, травою, яку називали ковиль. Інша частина шляху була порізана ярами. В ярах росли дуби, липи і татарський клен. Косівка - невелика рота, в котрій 140 будинків, більшість жителів – молдавани. Гільденштедт описує унікальний підземний кінний млин: «…Камень делает 51 оборот при одном обороте колеса; из середины колеса сквозь земляную крышу проходит вертикальная ось, к верхнему концу последней горизонтально прикреплен брус в 2 сажени длины к концу его припрягаются лошади, или волы, которые, двигаясь кругом, двигают нижнее колесо, шестерню и мельничный камень. К одному и тому же колесу можно приделать несколько шестерней и мельничных камней. Эта мельница в течение 24 часов смалывает 7 четвертей (1 четверть - 131 кг) ржи. Лошадьми и волами, запряженными в круг, можно также и молотить». Описаний дослідником млин не зберігся. У якій частині поселення розташовувався - невідомо. А можливо, із часом історія розкриє свій секрет вдумливим, наполегливим  науковцям? Гіпотезу щодо місця розташування млина ми маємо, її подали старожили села ще у 70-тих роках минулого століття, коли розповіли про яму невідомого походження на околиці села, між Косівкою і Малою Березівкою

20 травня  із Косівки виїхали в Павлиш, або 6-ту роту Жовтого гусарського полку, що знаходився на східній стороні річки Сухий Омельник. За 9 верст до Павлиша, у версті від дороги, на правій стороні залишилась слобода Секретарівка. У ній було 150 будинків і церква, заснована секретарем капітаном Касиновим. Павлиш - поселення невелике. Всього тільки 85 будиків, погано збудованих (глинобитних), тому що навколо майже зовсім немає лісу.

21 травня проїхали по річці Сухий Омельник до слободи Браїловки, Олексіївки, Переводчикової слободи (сучасна Миронівка). Всі слободи знаходяться в глибоких балках, що створювало незручності. Є колодязі і невеликі ставки, котрі схожі на калюжі. Між  Боровською і Переводчиковою росте  дубовий лісок. Від Переводчикової їхали  ще майже 15 км до шанцю Яновського (сучасне село Іванівка). Це поселення також невелике (в ньому ледве сотня будинків) і забудова  глиняна, незважаючи на те, що зовсім близько звідси є хороший ліс. У цьому лісі pосте ясенець. Тут цією рослиною промишляють. Відваром із нього збризкують вулики, щоб запобігти їхньому гниттю, а варене листя прикладають до злоякісних, зазвичай венеричних виразок, що називаються «гостець». 

22 травня до обіду виїхали із Яново на північний захід. Шлях ішов чудовим лісом, названий Великим. Великий ліс, точно так, як і Чуту, казна залишила у своєму володінні. Більшу частину цього лісу складають дуби, сухостій дозволяється брати  кожному, але рубати дерева без дозволу лісничого, що живе в Цибулеві, забороняється. В околицях Великого лісу є декілька приватних лісочків.

Після обіду вздовж північної сторони Цибульника приїхали до Глинська, де розташовувалася  9-а рота Жовтого гусарського полку. «Здесь есть старый ретраншемент (військове укріплення, яке розміщувалося за головною позицією, для підсилення внутрішньої оборони), окруженный изгородью и рвом. Кроме церкви, караульни, магазина и канцелярии, других зданий в нем нет. Жилые дома, которых в Глинске около 200, образуют правильные улицы, как и во всех ротах. Здесь имеет местопребывание командир Желтого гусарскаго полка, генерал-майор Федор Арсеньевич Чорба». У садах по річці Цибульнику разводили різні сорти винограду. Лівіше Глинська, на протилежній стороні Цибульника, вдалині  від берега на пагорбах  видніється красивий дубовий лісок. Після Глинська він досліджує  західну і південну частину Єлисаветградської провінції.

Мине час. І сподіваємося, що на туристичній мапі вже новоутвореного району – Олександрійщини  з’явиться новий туристичний маршрут: «Золоте кільце Гільденштедта». Упевнений, що цей маршрут зацікавить майбутніх туристів.

 Юрій Козенко,
спецкор гуртка
«Музеєзнавство»