Василь Барсуков - учасник звільнення Кіровограда

Автор: Нова Газета

Люди на війні не задумувалися про можливу ймовірність відзначення їхніх вчинків ор­денами, а просто чесно виконували свій обов’язок. Серед таких був і Басиль Барсуков - учасник звільнення Кіровоградщини від фашистських загарбників, голова ради вете­ранів 297-ї Слов’янсько-Кіровоградської Червонопрапорної, орденів Кутузова, Хмель­ницького стрілецької дивізії.

 

 

У невеликому селі Федорівка на Кіровоградщині, до якого не повернулися з війни понад п’ятсот жителів, добре відоме його прізвище. Воно викарбуване на обеліску «Трикутник», який встановлений у 1974 році на місці проходження колишньої передової лінії фронту.

 

Ось що там написано: «Товарищ! Откуда бы ты не шел: остановись! Отому святому месту поклонись! Здесь с 11 января по 13 апреля 1944 года насмерть стояли и оборо­няли село Федоровку от фашистских захватчиков бойцьі 7 стрелковой роты под командованием старшего лейтенанта Барсукова В.П., 8 стрелковой роты под командованием лейтенанта Федоренко, 9 стрелковой роты под командованием лейтенанта Козлова 1055 стрелкового полка 297 стрелковой дивизии. В честь их подвига и памяти павших воинов установлен этот обелиск и посажены деревья».

 

- Василь Барсуков, який останні роки життя жив у Криму, завжди був бажаним і дорогим гостем у селі, організатором зу­стрічей у ньому ветеранів дивізії, - згадує вчителька-пенсіонерка, колишній директор Федорівського музею бойової слави Галина Велика.

 

Звістку про початок війни юнак отримав наступного дня одночасно із закінченням десятирічки. Ще встиг кілька місяців попрацювати слюсарем-збірником на Горьківському автозаводі, як довелося молодшому сержантові Барсукову осягати суворівську науку перемагати у запеклих боях на березі Волги біля станції Котлубань у жовтні 1942 року. Після року навчання у Київському військовому піхотному училищі, евакуйованому до сибірського міста Ачінська, він брав участь у Сталінградській битві. Тоді ж здійснив перший подвиг - знищив під час одного з боїв два танки противника. Після важкого поранення та лікування у шпиталі Василя направили на навчання до Могилівського військово-піхотного училища, а по його закінченні вже лейтенантом знову пішов воювати на фронт спочатку на посаді командира стрілецько-мінометного взводу 253-ї стрілецької бригади, а далі - командиром роти 297-ї стрілецької дивізії, яка була сформована в червні 1943 року. Воював на Південно-Західному та 2-му Українському фронті.

 

Першу бойову нагороду - медаль «За від­вагу» - лейтенант Барсуков, командир стрі­лецького взводу 1055-го стрілецького пол­ку, отримав у жовтні 1943 року за успішний штурм важливої висотки 145,2 на околицях Слов’янська Донецької області. Ризикуючи життям, він самостійно перерізав дротяну огорожу, зробивши вісім проходів, через які непомітно провів бійців до ворога, який був знищений у великій кількості безпосередньо в окопах та бліндажах, а п’ятдесят гітлерів­ців було взято в полон.

 

Звільнений Донбас залишився поза­ду, однак попереду були жорстокі і крово­пролитні бої за Запоріжжя та Кіровоград, за участь у звільненні якого відважний офіцер напередодні свого дня народження - 17 січня 1944 року - за зразкове виконання завдань командування на фронті у боротьбі з німецькими загарбниками, муж­ність та відвагу був нагороджений орденом Червоної Зірки. Тоді ж наказом Верховного Головнокомандувача дивізія, у якій він вою­вав, отримала назву «Кіровоградська».

 

Відзначився Василь Барсуков і під час боїв за село Піщаний Брід Добровеличківського району (1985 року йому було присво­єно звання «Почесний громадянин Піщано­го Броду», а документальні матеріали про визволителя села зберігаються у місцевому краєзнавчому музеї). За участь у форсуванні військами 2-го Українського фронту восени 1944 року лі­вобережжя річки Тиси та розширенні плац­дарму на її західному березі в ході Дебреценської операції він був нагороджений ор­деном Бойового Червоного Прапора. Окрім того, відважний воїн брав участь у визво­ленні Правобережної України, Південного Бугу, Молдови, Румунії, Угорщини, Австрії, де танцював 13 квітня 1945 року «Віден­ський вальс» у столичному парку біля у пам’ятника Штраусу.

 

Серед тих, хто зустрічався 11 травня 1945 року з американськими союзниками в Чеське-Будейовице на території Чехословаччи- ни, був і заступник командира стрілецького батальйону, гвардії капітан Барсуков. Про участь у війні йому нагадували не лише медаль «За відвагу», ордени Червоно­го Прапора, Олександра Невського, Вітчиз няної війни І ступеню, Червоної Зірки, почес­ні знаки, а й одержані на ній п’ять поранень та контузія.

 

Разом з люблячою дружиною Поліною Іллівною прожив учасник звільнення Кіро­воградщини п’ятдесят років, виховав сина та доньку, ще встиг порадіти онукам...

Під час зустрічей з мешканцями облас­ного центру та Федорівки Кіровоградського району підполковник у відставці Василь Пе­трович Барсуков завжди згадував вдячним словом свого командира Андрія Гнатовича Ковтун-Станкевича.

І останнє. Кажуть, що час лине невпинно. Одні колізії, події, переживання, враження змінюються іншими, тьмяніє пам’ять, однак ще довго зберігатимуть зворушливі спогади жителі Кіровоградщини про своїх визволите­лів, серед яких зорить і прізвище мужнього патріота Василя Петровича Барсукова та його бойових друзів.

 

Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ,

фото з архіву Федорівського музею бойової та трудової слави