ДВОРЦОВА. ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВУЛИЦІ

Автор: Нова Газета

Кожному місту є чим пишатися. Кіровоград – не виняток. І нехай наше місто не найстаріше в Україні, але своєю красою та особливостями історії не поступається іншим. Розповімо про історію вулиці Дворцової, яка справедливо вважається однією із найкрасивіших у Кіровограді.

 

 

Палац і військове училище

Ще донедавна ця вулиця називалася на честь радянського вождя Леніна, але часи минають,  світ змінюється. Вулиці повернули її історичну назву – Дворцова, яка походить від спорудженого у 1848 році палацу «на случай приезда высочайших особ». Справа в тому, що з 1829 до 1865 рр. Єлисаветград був адміністративним центром так званих військових поселень. Їх суть зводилась до наступного: щоб зменшити витрати на утримання величезної армії, керівництво Російської імперії вирішило перевести її частину на самоутримання, тобто солдати, розселені поміж селян, мали працювати на землі, а коли починалася війна, брати до рук зброю замість серпів. Для підтримання бойової готовності військові поселенці доволі часто брали участь у навчаннях чи маневрах, на які приїздили представники імператорської родини. І оскільки ця родина була зовсім немалою, вирішили збудувати приміщення, яке під час цих візитів виконувало б функції імператорської резиденції. Так з’явився «Дворец» (нині – військова частина по вул. Орджонікідзе), який заклав власноруч імператор Микола І. За збігом обставин, саме цей його приїзд супроводжувався концертною програмою видатного угорського піаніста і композитора Ференца Ліста. А квитки на його концерт розповсюджував не менш видатний російський поет Афанасій Фет, який у цей час в нашому краї проходив військову службу.

Спорудженням лише одного палацу справа не обмежилася. Згодом було створено ціле військове містечко – палац, а під прямим кутом до нього – штабний та навчальний корпуси, манеж, стайні. У 1859 році у комплексі військового містечка розташували Єлисаветградське кавалерійське училище. На місці Ковалівського парку у ХІХ столітті були учбовий плац та військовий тир. Це вже у 20-х роках ХХ ст. тут було розбито парк і споруджено пам’ятник Леніну.

Театри та кінотеатри

Вулицю Дворцову по праву можна вважати культурним осередком нашого міста, оскільки колись на ній розташовувалося аж три театри і один кінотеатр. Театральна історія міста почалася у 1865 році, коли інженер-полковник Г. Трамбицький купив у міського управління ділянку землі, на якій збудував Зимовий театр (пізня класика). Офіційне відкриття відбулось у 1867 році. Це був перший стаціонарний театр у місті, на сцені якого виступали як гастролери, так і місцеві трупи. 27 жовтня 1882 року з виставою «Наталка Полтавка» на цій сцені показала свою майстерність перша українська професійна трупа під керівництвом М. Кропивницького. Від 1944 року у цьому приміщенні постійно працює трупа обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького, який у 2006 році одержав статус академічного.

У гарно оздобленому приміщенні, де сьогодні знаходиться корпус обласного загальноосвітнього комплексу естетичного виховання, раніше розташовувався театр «Казка». Проект будинку приписують відомому архітектору Якову Паученку.

Навпроти – дуже цікавий будинок у стилі неокласицизму з варіаціями ампіру, з еркерами та балюстрадою, побудований у 1910 р. для театру «Ілюзіон». Тривалий час там працював кінотеатр ім. Ф. Дзержинського.

Ще один театр розташовувався по вулиці Дворцовій. Тут до кінця 80-х років ХХ ст. була будівля середини ХІХ ст., у минулому – Громадського зібрання, у якій у 1875 р. з виставою «Вечорниці» П. Ніщинського виступив аматорський колектив, у складі якого були М. Кропивницький, брати і сестра Тобілевичі, Надія Тарковська. У 50-60-х роках ХХ ст. там працював обласний російський драматичний театр ім. С. Кірова, потім – Палац культури ім. Жовтня. Будинок був у аварійному стані, тому його не вдалося зберегти, на його місці нині – обласне управління Ощадного банку.

Будинки,
готелі і ресторани

Трохи далі від Зимового театру привертає увагу будинок поміщика  К. Соколова-Бородкіна. Автор проекту — А. Достоєвський (рідний брат Федора Достоєвського), а саме приміщення збудовано в архітектурному стилі еклектики з використанням елементів «класицизму» і «бароко». У 90-х роках ХІХ ст. житловий будинок переобладнали під готель, який отримав назву «Версаль». Нині там – мистецький факультет КДПУ. Поряд розташовані колишні будинок Волохіних і готель Коваленка, типові модерні споруди початку ХХ ст., у яких зараз розташовується обласне управління СБУ.

Пройшовши від них трішки далі, можна звернути увагу на сучасний пам’ятний знак Єлисаветградському трамваю, відкритий у 1997 р. Сучасні кіровоградці можуть пишатися тим, що у їхньому місті було запущено один із перших трамваїв у всій Російській імперії. Сталося це 13 липня 1897 року.

На протилежному боці, трохи далі, добре зберігся будинок початку ХХ ст., так званий «будинок Гунькіної», зведений у неокласичних традиціях. Донедавна тут був обласний Будинок вчителя.

На початку ХХ ст. було споруджено приміщення ресторану з вар’єте, оздоблене ліпними прикрасами. Тепер це обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Бойченка.

Ефектністю не поступається будинок у неокласичному стилі із цього ж боку вулиці, проект якого створив Яків Паученко. У кінці ХІХ століття там були банк, позикова каса, крамниця. Нині – ресторан «Primo Violino».

Поруч будівля у стилі еклектики – там, у ХІХ ст. була одна з перших державних міських аптек. Особливу привабливість будинку надають грати на даху у вигляді квітів тюльпанів.

Навпроти – ще одна будівля у стилі еклектики. Це колишній «Гранд-отель», побудований у кінці ХІХ ст. Тепер там знаходиться відділення «Приват банку».

Крім тих приміщень, де були готелі і ресторани, ми не розповіли ще про багато будинків на Дворцовій. Цьому є цілком банальне виправдання: на жаль, до нас дійшло дуже мало свідчень про ті часи. Куди більше цих свідчень ми маємо про центральну площу нинішнього міста, яка віднедавна змінила свою назву і стала площею Героїв Майдану.

Площа Героїв Майдану

Центральна площа Кіровограда була закінченням вулиці Дворцової. Все, що було далі, за Великою Перспективною, то вже не Дворцова, а вулиця Верхнєдонська, яка, до слова, також має цікаву історію і архітектуру. Хоча треба сказати, що коли у 2012 р. Дворцовій повертали історичну назву, то її штучно продовжили до початку мікрорайону Велика Балка.

Але повернімося до площі, яка, до речі, називалася Думською або Міським центральним бульваром. Землю під цю площу подарував місту сенатор І. Фундуклій.

До того це місце було забудоване мурованими і дерев’яними спорудами. Усе знищила пожежа, що сталася у червні 1834 р. Спочатку на місці згарища обладнали плац з алеями і висадженими деревами, а пізніше – розбили бульвар. За кошти міського голови О. Пашутіна бульвар обнесли залізною решіткою з гранітними колонами. У 1848-1850 рр. на площі було побудоване приміщення міської думи. Нині – обласна рада і обласна державна адміністрація.

Такий вигляд площа мала до революційних подій початку ХХ ст. Коли більшовики остаточно прийшли до влади, вони багато що змінили: павільйони знесли разом із фонтанами й огорожею, щезли зелені насадження, квітники, замість трав’яного покрову з’явився асфальтний (у 1990-ті роки асфальт замінили декоративною цеглою), поставили також і пам’ятник С. Кірову.

І ще трохи історії

Вулиця Дворцова існувала до 1919 року. Більшовики, що прийшли того року до влади у місті, заходилися увічнювати у назвах своїх вождів, і змінили назву вулиці на честь В. Леніна. Не влаштувала нових керівників і протяжність вулиці, тому вони ліквідували вулицю Верхнєдонську, а її частину віднесли до складу вулиці Леніна. Але треба сказати, що вулиця хоча й змінила свою назву, але свого колориту не позбулася. І я гадаю, що читачі, які хоча б раз прогулювалися цією вулицею, підтвердять мої слова…

Борис ШЕВЧЕНКО,
 історик

 

Loading...