Життя та творчість єлисаветградського журналіста Ісака Тенеромо, або Чи була в Єлисаветграді жовта преса?

Автор: Нова Газета

За словами головного героя фільму «Хрещений батько» Майкла Карлеоне, щоб увійти в історію, в неї спочатку потрібно вляпатися. Попри те, що Ісак Тенеромо не відомий пересічним кіровограцям, йому вдалося добряче вляпатися в історію.

 

На початку ХХ століття в Єлисаветграді займався журналістикою та видавничою діяльністю учень Льва Толстого Ісак Фейнерман.

Ісак Фейнерман народився в Кременчуці у 1863 році в єврейській родині. Закінчив Київську гімназію. Захопившись ідеями Толстого, у 1885 році він приїхав до Ясної Поляни, де оселився по сусідству з садибою Толстих. Звичайно, Фейнерман та Толстой відразу ж потоваришували. Деякий час Ісак працював  у місцевій школі, проте з педагогікою не склалося – не вдалося отримати затвердження попечителя округу. Після цього заробляв на життя селянською працею, певний час був пастухом.

Ісак Фейнерман сповідував принципи Толстого: зречення матеріальних цінностей, життя на землі, селянська праця... Лев Миколайович із цікавістю та співчуттям ставився до свого учня, давав переписувати свої твори, щоб підтримати матеріально. Пізніше Ісак Борисович був вимушений повернутися на Полтавщину, де захопився створенням єврейських землеробських общин та життям в них. Таке життя завдавало чималих клопотів. Згодом Ісак став більш поміркованим в поглядах та відмовився від ідеї общин, таке рішення заспокоїло Толстого. У 1903 році, щоб прогодувати родину, Ісак Борисович закінчив Київську стоматологічну (як у той час говорили «зубоврачебну») школу та почав займатися стоматологією.

Із часом життєва дорога привела Фейнермана до журналістики. Підписувався псевдонімом «Тенеромо» (латинська транскрипція прізвища) та криптонімом «И. Т.». Друкувався у низці авторитетних часописів: «Биржевые ведомости», «Нива», «Всемирная панорама», «Природа и Люди» та інших. У газеті «Елисаветградские новости» Ісак Тенеромо публікував своє листування із Л. Толстим та театральну критику. У 1906 році редагував та видавав в Єлисаветграді часопис «Новости Юга».

Тенеромо опублікував чотири книги про життя та погляди Л. Толстого: «Л. Н. Толстой о евреях», «Жизнь и речи Л. Н. Толстого», «Живые речи Л. Н. Толстого (1885-1908)», «Толстой и Мечников о женщинах».

Далося в знаки й захоплення Ісака Борисовича театральним мистецтвом – він писав п’єси. Одна з них, «Александр III», наробила шуму, була заборонена певний час, про неї різко висловилися націоналістичні російські кола.

Захоплювався Ісак Борисович і кінематографом, який тільки зароджувався в Російській імперії. Написав сценарії для трьох фільмів. У 1912 році Ісак Тенеромо разом із режисером Яковом Протазановим зняли фільм «Уход великого старца», потім був «Рокамболь» та «Еврейское счастье» за повістю Шолома Алейхема «Менахем-Мендл». Цікаво, що співавтором по сценарію та автором титрів у фільмі був відомий письменник Ісак Бабель, а художником титрів – авангардист Натан Альтман, автор відомого портрета Анни Ахматової.

Особливої уваги заслуговує фільм «Уход великого старца» про останній період життя Л. Толстого. У Росії фільм не вийшов у прокат у зв’язку з протестом родини Толстих. Вони вважали, що представлені у фільмі сцени зображені в дико брехливому світлі. У Європі ж це кіно демонстрували. Що цікаво, у фільмі поряд із постановочними кадрами, де Льва Миколайовича грає актор, використані справжні кадри з життя Толстого, зняті Тенеромо.

Сьогодні з фільму «Уход великого старца», починається курс «Історія російського кіно» в російських театральних вишах.

Зовсім з іншого боку описують постать Ісака Борисовича його сучасники. «У Росії було два гади, які безсоромно, оптом і вроздріб торгували великим письменником Львом Толстим, – пише журналіст Михайло Первухін. – Це Сергієнко і Тенеромо». При цьому Сергієнка журналіст називає менш нахабним, а про Тенеромо висловлюється як про «ультра-гросс-супер нахабу».

За словами того ж Первухіна, Тенеромо часто сидів під парканом маєтку Толстих і спостерігав у дірочку, а через декілька днів після того в якійсь газеті (вельми солідній) з’являлася стаття Тенеромо під заголовком: «Як живе та працює великий письменник Лев Миколайович Толстой і як він розмовляє з пташками та комашками», – невже це не нагадує сучасну «жовту» журналістику?

У часи, коли Михайло Первухін редагував часопис «Ялтинский курьер», Л. Толстой з дружиною приїхали лікуватися до Криму. Софія Андріївна зайшла до редакції і сказала: «Якщо до Вас прийде дехто Тенеромо і подасть в газету статтю, то, будь ласка, не друкуйте її. У ній жодного слова правди. Цей брудний тип так пристав до нас, що ми ніяк не можемо його позбутися. Він написав декілька статей й продовжує писати, ніби він близький друг Льовушки. Все це нахабна брехня. Я в очі називала його гадиною декілька разів. Не допомогло й це». Невідомо, наскільки оцінка графині відповідає дійсності, оскільки вона не відрізнялася особливою повагою до толстовців, вважала їх неробами та паразитами.

Цікава думка про Фейнермана була в Антона Чехова. Якось при зустрічі з Первухіним Антон Павлович сказав: «Ви, ось, Михайло Костянтинович, – скептик, в дива не вірите, а зі мною сьогодні трапилося справжнє диво. Зустрівся мені Тенеромо і вчепився в мене, «як воша в кожух», і так цілу годину. Ось тільки-но відчепився він від мене» – «В чому ж диво, Антоне Павловичу?» – «Тільки цей фрукт відчепився від мене, я спохватися, а... в кишені годинник золотий»... Чехов схопився за кишеню, щоб нащупати годинник. – «Що, Антоне Павловичу, годинник зник?», – запитав Первухін. «В тому й справа, що вцілів! От і думайте, що див у світі не буває», – відповів Чехов.

Звісно ж, Ісак Тенеромо ніколи крадіжками не займався, але сучасники звинувачували його в брехливій дружбі з Толстим, Чеховим, Андрєєвим, а такі речі як «жовта» преса в той час не віталися серед митців.

Тож, чи була в Єлисаветграді «жовта» преса? Складно відповісти, оскільки часопис «Новости Юга», що видавав Фейнерман, в українських архівах не зберігся. Але неординарність та скандальність особистості, підходи до написання матеріалів, фантазія зробили Ісака Борисовича дещо подібним до сучасних авторів бульварної преси. Тож можемо його називати першим скандальним журналістом, хоч таке явище на той час було новим і засуджувалося колегами, як і в наш час.

Попри неординарні, часом доволі жорсткі оцінки з боку сучасників, талант Фейнермана є беззапереч-ним. Хоча його персона невідома для сучасного покоління, проте він залишив помітний слід в історії, так би мовити, «увійшов і вляпався».

Підготував Роман БАЗАКА

Loading...