Йдуть роки, а Голодомор-33 залишається кривавою раною на тілі і свідомості нашого народу. Вона занадто велика, щоб затягнутися й не кровоточити, звідколи ми лікуємо її вшануванням померлих, пам’ятниками і меморіалами, панахидами й промовами. Занадто довго вона гноїлася замовчуванням та страхом, у багатьох місцях потворно зарубцювалась яничарством та безпам’ятством, розплодилась виразками втрати совісті та моральних законів.
Півтора століття тому на гусиних яйцях на території нинішньої Кіровоградщини спорудили будівлю, за яку архітектор отримав лише 10 карбованців. Колись то був панський маєток, а нині – це школа, на території якої ростуть рідкісні дерева.
Кіровоградщина здавна славиться своїми родючими чорноземами та розвиненим сільським господарством. У середині ХІХ століття сільськогосподарську продукцію краю відправляли на зовнішні ринки. В Єлисаветграді, Новогеоргіївську, Олександрії, Бобринці, Новомиргороді та інших містах починає розвиватися промисловість з переробки товарів сільського господарства.
Близько двох сотень кіровоградців вирушили 24 квітня до центру Холодноярської республіки для вшанування пам’яті оборонців незалежності України.
У селі Клинці Кіровоградського району знайшли кам’яну скульптуру, яка належить половцям, давньому кочовому народу, що жив у тому числі й на території нашої області. Простий камінь, який згодом виявився унікальною кам’яною бабою, знайшов ще у минулому столітті місцевий землемір Василь Семидітний. Тоді ж він звернувся в обласний краєзнавчий музей, однак не отримав належної реакції з його боку. Камінь продовжував залишатися край городу, привалений сміттям.