Болгарія: у пошуках України

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Перед поїздкою у цю країну мені часто доводилося чути російську приказку: «Курица – не птица, Болгария – не заграница». Жодної зачіпки, яка б асоціювалася з болгарами, в мене не було (ну, крім Філіпа Кіркорова, болгарського перцю і болгарки), то чому б не пошукати такої зачіпки, не розкрити кордони своїх мандрів і не відкрити для себе Болгарію?

 

Для українців-бюджетних мандрівників єдиний недорогий спосіб дістатися до Болгарії – автобус «Одеса-Варна», який відправляється з одеського автовокзалу. Можна скористатися послугами залізниці – зі Львова ходить потяг до Софії, проте якщо ви збираєтеся на море, то від Софії доведеться ще добиратися до узбережжя. Перший парадокс, який кидається в очі, – це чисте море. От ніби не так і далеко від Одеси, а різниця разюча – вода настільки прозора, що на відстані у два метри можна побачити, як на дні повзають краби, плавають різні види риб і лише подекуди (бачила всього двічі за тиждень) – медузи. Температура води – 26 градусів, тобто ідеальні умови для відпочинку на морі. Якщо ми вже взялися порівнювати з Одесою (до речі, ціни що в курортній українській Одесі, що в курортному болгарському Несебрі – майже однакові), то якоїсь особливої енергетики, характеру, як у нашої Південної Пальміри, відразу не відчутно.

Старий Несебр

Енергетика відчувається тоді, коли потрапляєш до старого міста Несебр. Стару і нову частину з’єднує перешийок довжиною у 400 метрів. Уявіть собі: дорога по морю, посередині якої стоїть середньовічний вітряк. А вдалині червоніють черепицею дивні будиночки, які ми бачили на картинках про екзотичні країни чи у романтичних фільмах про любов. У старе місто заборонено заїжджати автобусам та автомобілям – там лише пішохідні вулиці, будинки XVII-XVIII століття... У старому Несебрі немає супермаркетів, будинків, вище трьох поверхів, з трьох боків місто омивається морем. Тому тільки човни, яхти і вітрильники, невеличкі кафе на набережній, сувенірні магазинчики у кожному будинку, чайки, музика і запахи з кав’ярень. Картинку важко описати словами. Це ніби казка, в якій дива трапляються за гроші. Мабуть, у Болгарії не знайдеться такого живописного місця, як це.

Люди в Несебрі оселилися ще у ІІ столітті до нашої ери. У VI столітті тут уже була грецька колонія Месембрія. Від неї залишилися рештки міського муру та артефакти, що зберігаються в місцевому музеї: надгробні камені, античні мармурові статуї, золоті прикраси, амфори... Вхід до музею коштує 7 левів, це недешево, якщо враховувати, що 1 болгарський лев дорівнює 12 українським гривням. У 72 р. до н. е. місто стало частиною Римської імперії. Римляни спорудили терми і систему водопостачання. Досить довгий час Месембрія залишалася важливим торгівельним і культурним центром на узбережжі Чорного моря. У 812 році тут поселилися слов’яни і болгари, місто почало називатися Несебр. Нині воно архітектурний і археологічний заповідник, що входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (історична частина). Рекомендую гуляти Несебром рано-вранці, коли переважна більшість туристів ще спить. Інакше жодної фотографії на фоні античних мурів чи сучасних інсталяцій у вас не вийде. Увечері з навколишніх курортних міст до Несебра приїжджають десятки екскурсійних автобусів, з яких висипають сотні туристів. Різномовний гомін чутно в кожному закутку, здається, що старий Несебр – це якась Вавилонська вежа.

− Русскій? Какой язик? Я знаю турєцькій, нємєцкій, польській, англійскій, французскій, – підходить до мене дівчина з пластамасовими браслетами, схожа на циганку.

− Українська.

− Так русскій! Што, не понімаєшь?

Мотаю головою, що ні. Хай вчать українську, такі закони маркетингу, хіба не так?

Подібна ситуація і біля ресторанів.

За руки хапає дядько біля ресторану: кушать будєм? Where are you from?

− From Ukraine.

− О, Слава Україні! Героям слава! Пашлі!

На цій патріотичній хвилі закликач намагався розбудити в мені почуття голоду. Але не вдалося. Кажу, вивчіть ще щось, тоді прийду.

Кухня

Кухня, як і в кожній іншій країні, специфічна. Наприклад, однією з перших закусок у багатьох ресторанчиках на набережній Несебру є... «тиквички» із часниковим соусом. Те, що ми звикли їсти мало не щодня в сезон кабачків, тут подають як вишукану страву. Але ті, хто пробував ці «тиквички», кажуть, що смачнішого вони не куштували – зверху хрумка шкірка, а всередині – ніжна м’якоть. Такі собі кабачкові чіпси.

Національна страва в Болгарії – шопський салат. Порізані помідори, огірки, перець і цибуля, притрушені бринзою. Наче нічого екзотичного, а їдять його скрізь і всюди, та ще й прихвалюють. Популярний у закладах громадського харчування і «шишче» – шашлик. Тут не дуже переймаються оформленням страв (перевіряли і в сімейному кафе, і в дорогому ресторані на березі моря), салати можуть не заправляти зовсім – на столі стоїть олія, оцет, сіль-перець – вперед. Серед супів популярним є національний – таратор (кефір, часник, огірок). У спеку освіжає непогано, але вдруге його куштувати не хочеться. Можна спробувати суп із «пілєшкою» – рисовий супчик із курячим м’ясом. Що цікаво, у супермаркетах важко знайти звичний для нас кисломолочний сир, солодкі глазуровані сирки. Натомість є дуже багато видів інших сирів – м’яких, білих, схожих на бринзу і сулугуні разом узяті. Тобто вареники із сиром як такі у Болгарії − це екзотика.

Дуже смачна риба на грилі (одна скумбрія коштує близько 70 гривень), не менш смачна і трохи дешевша цаца – маленька рибка, смажена у фритюрі.

А якщо чесно (і дуже-дуже суб’єктивно), то на третій день у Болгарії хочеться українського борщу.

Політика

Якби ми наважилися на відпочинок у Боларії три роки тому, то він би був справжнішим, ніж цього разу. Щодня око шукало в Болгарії Україну. І не знаходило. Натомість були написи «Фашизм не пройдет», георгіївські стрічки в сувенірних магазинах, культурний центр Несебру і Росії та російські канали в готелі. Від такого «русского мира» ставало гірко на душі, хотілося додому і співати пісню «ТІКа» «Так, я люблю Україну» (це щоб заглушити Лєпса і Стаса Михайлова, які лунають з ресторанів на березі моря, або Машу Распутіну, яку переспівували болгарською артисти на Дні міста).

Якби не старе місто та вивіски на зразок «Сладолед» (морозиво) чи «Свободни стаи» (вільні місця), то можна переплутати з Кримом. Правда, якщо з Криму додому везеш вино, то з Болгарії – трояндову косметику. Тут вона продається на кожному розі – креми для рук, маски для волосся, ефірні олії і джеми. Це національна гордість Болгарії. Маленька піпеточка ефірної олії з троянд коштує 6 грн, набір із крему та мила – 80 грн, баночка джему – близько 50 гривень.

Не знаю, чи хтось з українців зміг відпочити цього року на 100%. Розуміння того, що на Сході війна, що десь у цей час наші хлопці ризикують життям, сидять у сирих окопах, їдять всухом’ятку сало з хлібом і сплять на землі – всі ці думки невід’ємно супроводжували мене під час мандрів. Навіть якщо ти постійно перераховуєш гроші на лікування чи обладнання, навіть якщо воюєш на своєму фронті, тримаючи кулаки і слово, мов зброю, все одно питання, чи маємо ми моральне право відпочивати, коли в країні війна, – актуальне. Літо, коли хочеться не моря, а миру, – минуло. Настала осінь, бажання миру залишилося. Болгарія трохи розчарувала, трохи зачарувала, спонукала до запитань до Мінстеця (чому ми такі слабкі і беззбройні в інформаційній війні, чому на кордоні в Одеській області нас зустрічають георгіївські стрічки, чому...) і до відпочинку наступного року в рідних Карпатах.

Фото автора

Loading...