Спогади про Чорноліску

Автор: Нова Газета

Найкращі спогади про дитинство пов’язані з літом. Проте мої земляки тепло згадують навіть похмурі осінні дні того часу.

 

Пізня осінь в Чорнолісці дощова і холодна. Голі дерева, кущі бузини та жовтої акації понад рідкими загородами та старими тинами наганяють смуток. Здіймають голос зграї сорок на високих осокорах поздовж річки. Сіявся дощ. Зі школи в такі дні ми приходили в мокрих куфайках і важких, як сковороди, картузах. Онучі в кирзових чоботах не зігрівали і завжди сповзали з ніг; три кілометри розкислої дороги давалися взнаки.

 

 

 

Набрякали водою луки, розливались зарічки. Вода наповнила озерце в березі діда Булаха. Нарешті дощі припинились. Вночі загули в димарях вітри. Важкі хмари відігнало далеко за Чорний ліс. Під ранок прихвачувало морозцем. Невдовзі на зарічках з’явився перший лід – темний з прожилками на глибині і сріблясто-білий по краях та в ямках від коров’ячих слідів. Далі морози зміцніли, лід потовщав. На булахівське озерце збиралась дітвора. Хлопці нарізали з верболозу ключки, налаштовували ворота – починались хокейні баталії.

Гра йшла без перерви по кілька годин. Ті, хто підходив поодинці, поповнювали слабшу команду. Чоботи не тримали і ми постійно падали на лід. Ковзани були лише в Мишка Рябова – в селі він мав прізвисько «буржуйчик». Холодне повітря пронизували азартні вигуки. Час злітав непомітно. Запал боротьби на льоду не спадав.

Мишко покидав поле раніше за всіх. Із першими сутінками від булахівської хати баба Катерина гукала протяжно: «Миш-о-о-о!». Рябов невдоволено бурчав, а ми підсміювались. Хвилин через 20 після чергового окрику він круто розвертався на своїх «дутиках», з’їжджав з льоду і прямував через садок до хати. Швидко сутеніло. Лід, витертий нашими штаньми, скупо відбивав сонячне світло. Спітнілі хокеїсти через запорошені снігом городи розходились по домівках. У кількох місцях по селу гавкали собаки.

Дома топилась плита. З припічка світила керосинова лампа. Згодом вечеряли і пили чай, заварений на смородинових чи вишневих пагонах. Мокрі штани звисали з печі…

Вже пішов з життя Мишко Рябов та ще багато моїх земляків. Живі завжди будуть пам’ятати просте і щасливе дитинство в теплих долонях нашої малої батьківщини – Чорноліски…

Микола Шатній,
колишній житель зниклого
села Чорноліска Знам’янського району,
фото з архіву Людмили Ричкової
(у дівоцтві Кріпак) та "НГ"

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА