Як «Нова газета» гостювала у Цибулевому

Автор: Нова Газета

Мальовничі краєвиди, щебет птаства, щирість і щедрість місцевих жителів, а особливо родини Шпаченків, на запрошення якої ми приїхали до села, – ось які спогади не полишають нас після відвідин Цибулевого.

 

Родина Шпаченків – пан Микола і пані Надія – проживають у Кропивницькому, проте нас вони запросили до себе на дачу з нагоди дня народження пані Надії і просто погостювати.

Садиба розташована у селі Цибулевому Знам’янського району. Здається, що це оазис, про який так часто мріють міські жителі – свіже повітря, ставок, цілюще  озеро за два кілометри від села, історичні козацькі місця – що може бути кращим? Лише спілкування з цікавими людьми, якими й виявилися наші рідні читачі.

Микола Шпаченко – не лише гарний господар, музикант, турботливий чоловік,  пасічник і винороб, а ще й… автор ідеї легендарної передачі «Киньте все, гармошка грає!», яка виходила на обласному телебаченні з 1995 року. Ось як він розповідає про ті часи:

«Це були 90-ті роки, на російському телебаченні тоді показували популярну програму «Играй гармонь», яку вело подружжя Заволокіних. Згодом, після розпаду Радянського Союзу, програма зникла з наших екранів. Іду якось додому (я тоді працював на заводі «Червона зірка») і думаю: а чому б нам не зробити свою передачу? Якось ноги самі занесли мене на наше обласне телебачення, до директора – на той час ним був Василь Йосипович Афанасьєв. Зайшов я до нього і кажу: так і так, а що як нам зробити свою програму, де б люди грали й співали на гармошці чи баяні? «Та будь ласка», − почув я у відповідь.

Через деякий час приїхав за мною на роботу Василь Йосипович (на службовій машині, з водієм!), і ми подалися на телецентр на першу у моєму житті зйомку. Я ж нарядився – дружина приготувала костюм, краватку… А там – скрізь камери! Пам’ятаю першу пораду Василя Йосиповича – не дивитися в камери, а робити вигляд, що їх не існує…

Перше, що мене попросили заспівати, була пісня «Чорнобривці». А з цією піснею в мене була така історія. Вчив мене грати на гармошці дід Рак – так ми називали нашого цибулівського гармоніста діда Андрія Ракуленка (у 50-х роках моя мама платила йому чималі гроші за те, щоб він мене навчив грати на гармошці, він же навчив мене всього дві пісні – «Яблучко» і «Комаринського», сказавши, що далі я сам справлюсь). Так-от, коли я був у 2-му класі, нас із однокласниками запросили на ферму з нагоди 8 Березня зробити концерт дояркам. Коли я завів легендарні «Чорнобривці», всі доярки плакали… Ця пісня, можна сказати, була знаковою для мене, бо ще тоді я зміг викликати емоції своїм співом, своєю творчістю. А це найголовніше для артиста.  

 

Отже, так склалося, що Василь Йосипович попросив мене заспівати саме оту мою «дитячу» пісню – «Чорнобривці». А коли ми сіли передивлятися запис, який тривав 40 хвилин, виявилося, що не було що й вирізати – все було настільки гармонійно і так, як треба. Але перед нами виникла дилема: як же назвати передачу? Я запропонував «Бросайте все, слухайте гармошку», але ж треба було  українською. Так і народилася назва «Киньте все, гармошка грає».

Перша передача вийшла в ефір 2 лютого 1995 року. Після дебюту Миколу Шпаченка просто закидали листами, глядачі запрошували до себе в села, писали відгуки, пропозиції. Згодом Шпаченко отримав пропозицію – стати ведучим програми «Киньте все, гармошка грає». Та він відмовився, адже через рік мав отримати житло від заводу, а тодішнє КОДТРК такого блага не обіцяло, тому й довелося думати не про власні перспективи в шоу-бізнесі, а про сім’ю. Ведучим «Гармошки» став тележурналіст Артур Будулатьєв.

Обласне телебачення зняло більше тисячі передач «Киньте все, гармошка грає», слава цього проекту гриміла не лише на область, а й усю Україну. Припинили знімати «Гармошку» років із п’ять тому через брак фінансування.

Звісно, пан Микола пригощав нас не тільки музикою і піснями, а й домашнім вином, медом і черешнями. Забувши про свою статечність, ми, мов шпаки, окупували черешні у саду Шпаченків. Щастю не було меж – як давно ми чекали можливості покинути свої кабінети й комп’ютери і поспілкуватися з читачами не лише за посередництвом газети, а «на волі».

Під час зустрічі у Цибулевому говорили і про проблеми – про популізм політиків, про долю українського села («Цибулеве було багатющим козацьким селом, а тепер…подивіться» – з жалем каже пані Надія), про розвиток місцевого туризму (біля села розташоване унікальне срібне озеро з цілющою водою, проте ніхто не турбується про облаштування інфраструктури, встановлення покажчиків), про відсутність роботи в селі, про те, як його покидає молодь. Зійшлися на тому, що Україну таки чекають кращі часи, просто ми дуже терпляча нація і це нам інколи заважає розвиватися в правильному напрямку.

* * *

Зазирнули ми і до наших головних партнерів – листонош. Нині в місцевому поштовому відділенні працює двоє листонош – Майя Миколаївна Лисенко, Лілія Анатоліївна Колос – і начальник поштового відділення Олена Миколаївна Охріменко. Усі ми знаємо, яка це непроста робота – бути поштарями − особливо, якщо виконувати її сумлінно і за невеликі гроші. Ми щиро вдячні за співпрацю цибулівським листоношам, які носять нашу «Нову газету» майже сотні жителям села.

Бажаємо, щоб реформи, які відбуваються нині в Укрпошті, торкнулися і вашого відділення і ви таки відчули перспективність своєї професії.

Фото Наталії Андріянової

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА