«Лісова коза»: смачно, корисно, туристично

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

 

Про підприємство «Лісова коза», що виробляє молочну продукцію, обласні й усеукраїнські ЗМІ писали чимало. Для нашого ж видання основним приводом розповісти про це унікальне в Україні господарство стала інформація про те, що «Коза» збирається займатися гастротуризмом. Але й історію та цікавинки виробництва ми увагою не оминемо.

 

Господарство розташоване на околиці села Підлісного Олександрівського району, за сотню метрів від траси на Київ. Це зручно, і не лише з точки зору логістики. Підприємство умовно можна поділити на дві основні зони: сироварня, в приміщенні якої, окрім виробничіх цехів, також розташована виставково-торговельна зала для відвідувачів, та ферма із кількох будівель, де мешкають дорослі дійні кози, козли та їхнє потомство – «підлітки» та «немовлята», які потребують особливого догляду. Плюс склад для зберігання та виробництва кормів. Четвертою зоною невдовзі стане туристична.

Екскурсія, яку для нас проводить директор із маркетингу Олександр Романов, розпочинається із ферми дійних кіз. Дорогою до неї він перепрошує за те, що подекуди видніються залишки старого обладнання, будматеріалів тощо, бо, як пояснює гід, господарство перебуває у перманентному будівництві – щось постійно модернізується, вдосконалюється.

Свою роботу підприємство розпочало 2016 року. Викупили залишки старої свиноферми, зробили ремонт, завезли обладнання. Перших кіз, маточне поголів’я, завезли 13 січня 2017-го.

– Саме на Маланку й Василя, коли Козу водять, – усміхаючись, зауважує пан Олександр на символічності події. 

До цього моменту тривала копітка робота з добору породи. Зваживши чимало аргументів, зупинилися на Альпійській. Корінне стадо завезли із Франції, де кожна тварина була ретельно відібрана в стадах «Сapgenes» – найбільшого у світі племінного об’єднання кіз Альпійської породи. 

– Вона зарекомендувала себе дуже добре, – продовжує співрозмовник, ведучи до ферми. – Стійка, легко адаптується до змін умов утримання. Стійкі кози, порівняно з іншими, й до хвороб, хоча це не гарантує цілковиту безпеку, тож заходи убезпечення – дуже для нас важливі (пізніше ми в цьому переконуємося: у «дитсадок» до місячних козенят нас навіть за вхідні двері не пустили – карантин тут серйозніший за коронавірусний – Ред.).

Наразі на фермі – 600 тварин, з яких дійних – приблизно 300. Значна частина молодняку продається. Цей племінний напрямок роботи – дуже важливий і один із основних. Зараз «Лісова коза» – номер один в Україні з розведення кіз саме цієї породи.

– Ми маємо таких партнерів, які вже по четвертому разу купують наших племінних кізок, – веде далі Олександр. – На Західній Україні, на Полтавщині, Київщині зараз з’являються досить великі ферми, які конт-рактують у нас тварин для створення або розширення власного стада.

Чому обрали для розведення саме кіз? Він пояснює, що специфіка цієї справи більш проста для невеликих господарств.

– Ми себе не бачили великим підприємством, хоча цілком спокійно років за п’ять можемо вийти на рівень трьох тисяч голів, – запевняє співрозмовник. – Ми вивчали ці питання і просто зрозуміли: молочне козівництво – дуже перспективний напрямок. Тому що козине молоко за своїм складом специфічне і дуже корисне. Згадаймо відомий факт – організм багатьох людей не сприймає коров’ячого, козине ж – без проблем.  

На шляху до будівлі ферми у затінку будки лежить пес. Великий і вгодований, бо йому, як і решті собак, тут чимало перепадає відходів виробництва сиру. Їм, каже пан Романов, навіть клички дали ідентичні назвам видів сиру – Шевр і Джюгас.     

З обох боків ферми молочного стада – вигульні майданчики. Помітивши гостей, кози наближаються до огорожі, з інтересом розглядаючи незнайомців. Вони справді дуже лагідні, неполохливі – з радістю підставляють свої мордочки й боки, щоб їх погладили й почухали.  

Перед тим, як увійти до ферми, одягаємо бахіли – тут можна лише так. У приміщенні кіз дуже мало – більшість ніжаться на вигулі, час від часу попиваючи водичку чи пожовуючи сінце. Під стелею – величезні вентилятори, класичного неприємного запаху немає. За словами директора, двічі на рік тут проводять плановий ремонт, аби освіжити стіни, продезінфікувати, замінити зламане, капітально вичистити секції. До слова, зараз господарство активно готується завершити цикл безвідходності виробництва. Вже облаштовується майданчик для створення переробки посліду на компост з тим, щоб ці органічні добрива продавати фермерам для вирощування овочів або садівникам. 

  

– Сюди кози заходять на доїння, – Олександр відчиняє щільно зачинені двері кімнати при вході у ферму. – Це – доїльна зала. Одночасно дояться дванадцять кіз, які самі заходять у неї. Спрацьовує автоматика, яка фіксує тварину, їй миють вим’я, знезаражують і масують його, потім приєднують до нього «стакани» доїльного апарата. Автоматика видоює козу до визначеного моменту, а молоко по трубах, без будь-якого контакту з оточуючим середовищем, перекачується в охолоджувач об’ємом 2,5 тонни. Там воно перебуває за температури +4. Затим також без контакту із повітрям чи людиною воно у спеціальній герметичній ємності переміщується для переробки до сироварні. Є в нас і оптові покупці, що купують в нас свіже неперероблене молоко для власного виробництва сирів.

Доять кіз двічі на день: зранку і ввечері із 7-ї до 8-ї годин. За добу поголів’я дає приблизно тонну молока.      

Вище ферми видніється дерев’яна будівля без стін. Це – царство цапів-плідників. На неї нависають величезні крони горіхів, що рятують її мешканців від спеки. Об’єкт обнесений загорожею із металевої сітки. Як пояснив наш гід, це зробили для того, щоб унеможливити потрапляння до козлів сторонніх тварин, особливо диких. Робимо кілька фото. Цапики радіють цьому – мекають і позують. Для старших тут зроблені окремі загони, де вони перебувають по одному. Це великі й дуже важкі тварини, деякі з них важать до 120 кг.

– А ось і наш патріарх – «Бамбула», – вказує рукою пан Романов, зазначаючи, що цей самець найстаріший і найбільш багатодітний.

– Це наш найкращий плідник, – підійшовши до нас, нахвалює «Бамбулу» керуючий фермою Анатолій Русаченко, який тут трудиться вже чотири роки, змінивши агрономію на тваринництво.

Попрощавшись із круторогими, переміщуємося нижче – до складу із кормами. Вони є одним із найголовніших компонентів успіху, адже від їхньої якості залежить якість і кількість молока. Оскільки власної орної землі «Лісова коза» не має, корми закуповують. Знайти їх в Україні, до слова, досить нелегко.

У складі панує приємний запах сіна. У глибині стоїть обладнання для подрібнення й гранулювання корму. Гранули мають у складі різноманітне зерно, жмих, вітаміни, мінерали у різних варіаціях, адже для різних груп тварин склад змінюється відповідно до їхніх вікових та інших потреб.

Олександр розповідає, що потужності виробництва кормів перевищують потреби господарства, тож тут надлишки пропонують на продаж. Якщо ж на ринку виникне дефіцит такої продукції, тут готові запустити її виробництво на повну. Хоча, як і у випадку із добривами з посліду, цей напрямок не розглядається як пріоритетний.   

Сироварня – окрема тема. Коли ми до неї підійшли, із її димаря почав витися дим – процес варіння саме розпочався.

Вхід до неї починається із кімнати для зустрічі гостей, ліворуч під стіною стоїть стелаж із головами сиру. Під стелею – стильні стрілочки-вказівники у формі шматочка сиру, що показують шлях до магазину, за яким – сироварня. Крамниця доповнюється столиками для дегустації, тут же будуть продавати сувенірну продукцію. До цехів, де відбувається варіння, визрівання і пакування сиру, нікого, крім персоналу, не пускають. Це суцільно стерильна зона. За процесом спостерігаємо через прозору стіну. Молодий чоловік снує між закритими чанами, на столику, схожому на лабораторний, чаклує над якимись мірками і речовинами.

– Обладнання імпортне?

– Вітчизняне, – відповідає гід. – Воно сучасне, чудово працює, нарікань не викликає. Але зараз ми розглядаємо питання збільшення об’єму виробництва, тож замислюємося над придбанням італійського обладнання, яке дасть можливість зробити виробництво більш гнучким, а асортимент – ширшим. Хоча остаточне рішення щодо нового обладнання ще не прийняте.  

– Асортимент сирів великий?

– Більше п’ятнадцяти і постійно зростає, – відповідає Олександр. – Це лінійка напівтвердих та м’яких сирів, що виробляються як за європейскими традиційними, так і за власними оригінальними рецептами. Нещодавно освоїли технологію виробництва йогуртів та десертів. Зараз ця лінійка готується для серійного виробництва та виходу на ринок. До речі, її малі пробні партії, що ми запропонували для оціночної дегустації, вже отримали дуже високу оцінку споживачів. Наші сири можна знайти в місцевих торгових мережах – наприклад у «Ятрані», «Файно-маркеті», а також в деяких немережевих крамницях. А географія по Україні – Київ та більшість областей центральної частини України. Є запити із західних областей, але туди поки що не постачаємо через труднощі з логістикою та умовами карантинних заходів.

Питання прийому зацікавлених відвідувачів, що мають бажання побувати на фермі «Лісова коза», стоїть досить давно. Зараз таких запитів надходить дуже багато. А віднедавна тут вирішили прийом гостей зробити окремим напрямком, створивши спеціальні умови для них, окрему сучасну рекреаційну зону. Вона розташована на галявині перед сироварнею одразу при в’їзді в господарство. Зараз тривають підготовчі роботи. На великому газоні перед сироварнею зараз порожньо. Невдовзі тут з’являться майданчики для проведення фестивалів сиру та майстер-класів із сервірування сирного столу. – Ми не вчитимемо, як робити сир, – каже гід, – таких доморощених вчителів останнім часом стало надто багато. Ми плануємо показувати господиням, як правильно сервірувати і подавати сирну смакоту до будь-якої події – сніданку, обіду, фуршету  або приємної вечері вдвох.

Все це супроводжуватиме продаж тематичних посібників, електронних або друкованих видань, а також сувенірної продукції, присвяченої туру на «Лісову козу».   

Неподалік галявини видніється загороджений майданчик, над яким височіє кам’яна гірка. Тут буде контактний зоопарк, єдиними тваринами в якому, як можна здогадатися, будуть альпійські красуні. Оскільки туристів на ферму не пускатимуть, то побачити їх можна буде саме в зоопарку, а ще – погладити, зробити селфі з ними та навіть погодувати. Вище нього – погріб.

– Тут ми створюємо антураж давнього кустарного виробництва сиру і його зберігання, – пояснює Олександр Михайлович. – Тверді й напівтверді сири потребують тривалого визрівання – від кількох місяців до кількох років. Тож тут будуть відтворені приміщення для зберігання і старовинні прес та деяке інше обладнання.

Організацію масових екскурсій беруть на себе наші нові партнери – місцеві туристичні агентства, а для індивідуальних туристів, що потрапляють до нас, їдучи по дорозі від Києва до Кропивницького, також розроблена спеціальна програма.

Всім бажаючим потрапити на екскурсію до ферми «Лісова коза» радимо слідкувати за анонсами у соцмережах та мас-медіа про початок проведення цих подій.

А ще за кількасот метрів від цієї зони, у лісі, розташоване майже готове місце для відві-дувачів, які хочуть відпочивати цілий день. Там під тінню дерев є альтанки і столики для приємної зупинки та перекусу. За потреби для груп відвідувачів, що планують залишитися тут на цілий день, може бути організоване виїзне харчування – кейтерінг.

– Ми подивимося, як підуть туристичні справи, – додає пан Романов, – і цілком можливо, що з часом з’явиться сенс створити щось на кшталт невеликої бази відпочинку із будиночками для проживання тощо.     

Нова туристична зона на повну запрацює за кілька тижнів.

– Тож ласкаво просимо в гості до «Лісової кози», – запрошує Олександр любителів сирів, кіз і просто відпочинку на лоні природи. 

Фото автора
та зі сторінки «ЛК» у Фейсбуці

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА