Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

РОЗРИТИЙ РАДІОАКТИВНИЙ МОГИЛЬНИК: ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ?

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Основна причина надзвичайної події у Веселівському кар’єрі – про захоронення просто забули

 

Як «НГ» повідомляла у минулому номері, 13 липня на території колишнього глиняного кар’єру поблизу Аджамського шляху (так званий Аджамський промвузол, територія Кропивницького) на гарячому спіймали крадіїв металу із могильника радіоактивного сміття. «Брухтовики» спокусилися чималою кількістю металевих контейнерів (і їхнім вмістом), у яких поховали забруднені «мирним атомом» відходи внаслідок надзвичайної події у Кіровограді у вересні 1988 року на одному із будпідприємств міста.

У результаті: особи копачів встановлені, а на території могильника подекуди було зафіксовано перевищення радіаційного фону (еквівалентної дози ґамма-випромінювання)  до десяти разів вище норми. Як воно вплине на «металістів» – покаже час. Дуже добре, що не встигли той метал відправити на пункти прийому брухту, а звідти – до плавильні, інакше наслідки були б ще сумнішими…

Могли б вони бути ще сумнішими і в далекому 1988 році, якби не вдалий збіг обставин…

На засіданні міської комісії з надзвичайних ситуацій Микола Сухомлин, який тоді обіймав посаду заступника голови облвиконкому, нагадав перебіг історії із радіоактивним забрудненням кількох кварталів міста. Двоє робітників згаданого підприємства серед виробничого брухту шукали свинець для грузила на риболовлю і знайшли скляні капсули з якимось порошком. Одну з них з необережності розбили на місці, другу ж один з робітників залишив собі, кілька днів носячи її із собою: на роботі, вдома, в місті. Коли ж на його нозі з’явилося почервоніння, звернувся до лікарів, які не могли встановити діагноз. Згодом в санепідстанції з’ясували: це – радіоактивний опік. Дізнавшись подробиці, фахівці взялися вимірювати рівень радіації на підприємстві і всюди, де був робітник. Радіаційний фон їх шокував… Порошок із капсул ідентифікували як цезій-137. Самі вони використовувалися як датчики у певних виробничих приладах заводу.

Страшно уявити, скількох би містян занапастила радіація, не встанови лікар СЕС правильний діагноз.  

Автор цих рядків про ту історію і проблеми з могильником писав в одному із обласних видань ще у 2001 році. При підготовці статті я звертався до архівних документів, зустрівся із очевидцем події та відповідальним посадовцем міськвиконкому.

Про радіоактивне кладовище у Веселівському глиняному кар'єрі дізнався випадково. Роздобута тоді інформація – дещо точніша, ніж поширювана у липні місцевими ЗМІ. Отож подія сталася на базі відділу механізації будівельного управління №2 будівельно-монтажного тресту «Кіровоградбуд». Того злощасного дня – 6 вересня – на території цієї організації, як свідчать документи, «внаслідок порушення правил зберігання сталася аварія – розгерметизація капсули ґамма-реле із радіоактивним ізотопом цезію-137. Нормативна потужність опромінення цього джерела становила 30 рентген/годин (Р/год)».

Уже на 18-у годину рівень випромінювання на забрудненій території (район Некрасівки між вулицями Короленка, Червонозорівською та провулком Червонозорівським) у різних місцях становив від 200 мікрорентген/годин (мкР/год) до 2 Р/год (при природному фоні до 15 мкР/год! – Ред.). Усі сили за рішенням тимчасової надзвичайної комісії були кинуті на дезактивацію забрудненої радіоактивним цезієм ділянки. Робота затягнулась аж до 20 жовтня, коли після проведення контрольних дозиметричних замірів згадана комісія склала акт проведення дезактиваційних робіт. Ним зафіксовано достатність проведеної роботи, а також сказано: « ...забруднені ґрунт, майно та матеріали знаходяться в упакованому вигляді на майданчику тимчасового зберігання у відпрацьованій частині глиняного кар'єру виробничого об'єднання «Будматеріали» і підлягають стаціонарному захороненню».  

Тоді ж вдалося з’ясувати, що частину найбільш радіоактивних відходів, приблизно 80 тонн, доправили на ЧАЕС. На самому кар’єрі я зустрівся із очевидцем похорону 224 контейнерів (наразі озвучуються різні цифри – Ред.), начальником об’єкта Іваном Суржиком.

«Чудово пам'ятаю ті події, – розповідав  Іван Дмитрович. – Наша бригада спокійно собі працювала, аж раптом без попередження всі ці штуки почали звозити під охороною військових і міліції. Я як начальник почав цікавитись, що відбувається. Тоді мені сказали, що це не моя справа і що нічого поганого тут не робиться. Згодом дали зрозуміти, що тут буде цей могильник, зауваживши, що це не загрожуватиме життю моїх робітників».

За його словами, контейнери і вагончики близько місяця складались просто неба. А від тодішнього місця роботи його бригади до них – не більше 80 метрів. Через цю близькість бригада почала страйкувати, але її різними «методами» переконали... і роботи тривали.

Тоді ж, у 2001 році, завідувач відділу екологічної політики міськвиконкому Микола Безлатній висловив таку думку. «На жаль, ніхто не в змозі сказати, що насправді відбувається там, всередині, під землею. Для цього необхідно його узгодити із вимогами природоохоронного законодавства держави, а це вимагає чималих коштів. Тому питання поки що, самі розумієте, залишається відкритим».

Ми поставили кілька запитань Миколі Сухомлину, очільнику тодішньої обласної комісії з НС. Зокрема, і про те, чому про захоронення забули.

– Після закінчення дезактивації й захоронення 20 жовтня, – розповів він, – обласна комісія з надзвичайних ситуацій склала акт (ми його цитували вище – Ред.) і повідомила про це міську комісію з надзвичайних ситуацій. Вона повинна була нанести його в генплан.  

За словами Миколи Олексійовича, 28 жовтня на місці захоронення працювала комісія, яка замірила рівень фону. І скрізь він був на рівні держстандарту (60-65 мкР/год) за винятком одного місця, де рівень показав 80-250 мкР/год. Після додаткових робіт вдалося нормалізувати фон по всьому майданчику. По його периметру поставили декілька попереджувальних знаків про небезпеку радіації. І на майже 30 років про могильник забули…

Пояснив він і те, чому частину контейнерів вивезли на ЧАЕС, а решту залишили в кар’єрі. Спочатку була пропозиція заховати їх в Інгульській шахті. Але фахівці СхідГЗК відповіли відмовою, оскільки була небезпека потрапляння цезію у підземні води через природні причини. Тоді прийняли інший варіант – найбільш небезпечні контейнери, вміст яких перевищував 250-300 мкР/год, – переправити на спецкомбінат, яких тоді в Україні було три. Тож цю частину ящиків відвезли на ЧАЕС, де тоді саме будувався комбінат. Чому частину? Бо сума оплати за ці послуги для обласного бюджету була непосильною, пояснив Микола Сухомлин. А решту дозволили поховати в кар’єрі, глинисті ґрунти якого створюють сприятливі умови для «герметичності» зберігання.

Очевидно, зауважив він, що за ці роки попереджувальні таблички із чиєюсь допомогою зникли, що й могло стати однією із причин розкопок.

Тому відкритим наразі залишається питання, як сталося, що нинішня міська влада не знала, що там знаходиться могильник. Підтвердження цьому – кілька місяців тому вона відвела на тій території місце під цвинтар. То невже тоді, у 1988 році, його не позначили на картах і генеральному плані? Чи просто ніхто перед відведенням у них не зазирнув? Хоча, цілком можливо, що нинішні нормативи погодження цього не вимагають… До речі, «НГ» із достовірних джерел достеменно відомо, що після оприлюднення інформації про відведення землі під кладовище міську владу поінформували про розташування там захоронення радіоактивних відходів. Але все-таки через кілька місяців грянуло...

 

 

Loading...