Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Попельнасте. Село, яке вражає

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Сюди треба обов’язкового привозити на екскурсії голів сільрад, які постійно скаржаться на брак ресурсів для подолання проблем.

 

Попельнасте – найвіддаленіше село Олександрійського району. Попри значну відстань до «цивілізації», тут не чекають на неї, а створюють самі. Нині цей населений пункт – один із кращих у районі чи навіть області. Ще одна особливість села – воно центр сільської громади, в яку входить лише одне село.  

За кілька кілометрів до села дорога де-не-де вкрита латками свіжого асфальту. А одна ділянка, завдовжки з кілометр, – покрита суцільним свіжим асфальтом. Жартуємо із водієм: вочевидь, до нашого приїзду готувалися. Як з’ясувалося, сільрада дорожнє питання закрила заздалегідь.

– По селу ви не знайдете жодної ями на дорогах – всі заасфальтовані за кошт нашого бюджету, – каже сільський голова Олег Волянський. – Звичайно, шлях до села – наш один із найбільших головних болів. Перевізники, як тільки чують, що треба щось привезти, наприклад будматеріали, часто відмовляються – далека, мовляв, і страшна дорога…

Проте, побачивши, скільки у Попельнастому відремонтовано і реконструйовано, розумієш, що і будматеріали сюди таки довозять, і будівельники тут часті гості…

А донедавна тут навіть покриття мобільного зв’язку не було. Власне вирішення саме цієї проблеми стало одним із перших пунктів передвиборчої програми кандидата на посаду попельнастівського сільського голови Олега Волянського, уродженця села, тодішнього вчителя історії місцевої школи. Це було у далекому 2006 році.

– Прийшов разом зі командою однодумців, – каже він. – Я знав, що бюджет у нас такенький, а проблем – о-о-ось стільки. Не обіцяв нічого екстраординарного. Просто працювали, накопичували сили, вміння, навички, ресурси… Поява мобільного зв’язку у тому ж році – перший успіх. Потім було якісне економне вуличне освітлення, яке ми, напевно, перші у районі зробили. Зараз у селі 150 ліхтарів, а за радянських часів їх було приблизно 130.

Олег Володимирович згадує про бюджет, за рахунок якого, підкреслимо, зробили більшість того, про що йтиме мова йтиме далі. Традиційно співфінансують тут інфраструктурні проекти й сільгоспвиробники, з якими склалися гарні стосунки. Наразі бюджет сільради складає приблизно сім мільйонів гривень.

– Він суттєво збільшився завдяки землі. У нас другий за розміром земельний банк у районі з-поміж сільських і селищних рад, – пояснює співрозмовник. – Плюс до цього маємо близько 2,5 тисячі гектарів земель запасу й резерву, які орендують через аукціон за серйозні відсотки оплати. За розміром бюджету ми також десь на другому місці в районі. Цей ресурс недостатній, але, враховуючи те, що за ці 12 років багато зроблено, можемо дозволити фінансувати, наприклад, утримання доріг тощо. Коли у нас раніше не було дитсадка, то, вибачте, які дороги. А коли він з’явився у 2011 році, то й ними можна зайнятися, і ще чимось. Щось зробили – одна проблема відпала. Займаємося іншою.

Одна із них постала тоді, коли лікар сільської амбулаторії вийшов на пенсію. Пошуки нового тривали досить довго. А минулого року знайшли інтерна в одній із криворізьких лікарень і «заманили» в село.

– Привіз Руслана, показав село, амбулаторію і розповів, що на нього чекає тут, – каже пан Олег. – Не злякався, погодився працювати. Торік першого серпня він із мамою приїхав, я йому презентував те, що на нього чекало – його будинок, в який вклали не менше 300 тисяч гривень. Питаю у мами, чому вона приїхала. Каже: я ж думала допомогти із ремонтом, побілити у кімнатці тощо… а я ж у храм потрапила. І справді, умови проживання у нього чудові: «упакували» будинок від ложки і меблів, до смарт-телевізора, ванної й інтернету. Все – за наш кошт і безкоштовно для нього, в тому числі й комунальні послуги. І, знаєте, є віддача. І жителі ним задоволені, і лікарі райлікарні відгукуються про нього позитивно. Зараз найголовніша проблема, не повірите, – одружити його. Щоб залишився тут.

Не могли ми не спитати, про те, як село «входить» у децентралізацію.

Попельнастівська сільрада, зазначає Олег Володимирович, з огляду на географічне розташування не вписується у вимоги створення ОТГ із центром у ньому. Однак, зважаючи на необхідність реформи, у селі до неї готуються.   

– Ми плануємо об’єднатися із меншою від нормативних вимог кількістю сіл, котрі неподалік від нас, – зауважує він, – із центром у Попельнастому. Це, як на мене, логічно, адже у нас уже є все необхідне: дитячий садок, школа з автобусом,що розвозить селом дітлахів, лікарня, гарний, чи не найкращий у районі Будинок культури. Всі ці заклади забезпечені безкоштовним інтернетом. Та й зі спроможністю, за нашими підрахунками, особливих питань не буде.

Йдемо «інспектувати» згадані заклади. Забігаючи наперед, зазначимо: побачене перевершило очікування. Йдучи до амбулаторії, не можу не спитати в голови про храм незвичної для цих країв архітектури, що прикрашає центр села.

– Цей храм звела громада Церкви Божої «Жива вода». Кількадесят наших односельців – їхні віряни. Гарні порядні люди.

Навколо храму – красивий периметр із дитячим ігровим майданчиком, ландшафтним дизайном, газонами, зеленню. Патріотизм громади підкреслює банер із відповідним гаслом «Молюсь за тебе, Україно!» Попельнастівці задоволені цією окрасою центру села. До слова, у селі є ще одна церква – УАПЦ. 

Лікарня зустрічає звуками ремонту. Після фасаду й інтер’єру він перемістився на покрівлю. Будівля зведена 1910 року як земська лікарня. Чистими кабінетами сновигають медсестри і молодий лікар Руслан Питула. Тут є практично все для надання первинної допомоги: гінекологічне крісло, новий мобільний кардіограф, нібулайзер, кабінет денного стаціонару тощо. Підготувалися тут і до медреформи. На відміну від багатьох навіть міських клінік, тут можливість укласти декларацію була ще до старту реформи, адже комп’ютер придбали заздалегідь, про доступ до інтернету вже говорилося. Сільський голова одним із перших показав приклад укладання декларації. Загалом до амбулаторії «приписано» дещо більше тисячі пацієнтів.  

Веселий і яскравий вигляд будинку неподалік лікарні одразу говорить про те, що в ньому дитсадок. «Капітошку» відвідує 21 дитина.

– У нас дуже добре і затишно, – хвалиться завідувач ДНЗ Алла Олійник. – У нас усе є, всім забезпечені завдяки турботі сільського голови. Маємо сучасну дошку, три комп’ютери.

Крім того, додамо, в садку всі меблі нові, харчування відмінне, а опалення автономне на альтернативному паливі, як, між іншим, в більшості соцзакладів сільради.

Один із них – Будинок культури, ще один об’єкт гордості попельнастівців. Ви десь бачили в сільських клубах гітару всесвітньо відомого виробника Fender або саксофон за 1000 доларів? Ви десь бачили, щоб сцену сільського клубу прикрашала професійна акустична й освітлювальна апаратура? Ви десь зустрічали тренажерний зал із сучасним начинням із безкоштовним відвідуванням? Все це тут є.

А невдовзі в Попельнастому відкриють культурно-освітній центр. Постане він у відреставрованому приміщенні старої аптеки, яку збудували ще 1908 року. Ідея створення належить Олегу Волянському й учителю місцевої школи, краєзнавцю Валерію Жванку. Невеличка екскурсія центром, охопленим ремонтом. Попереджають: фотографувати всередині не можна…

– Хочемо, щоб до офіційного відкриття про внутрішню обстановку і експонати (центр нагадуватиме музей – Ред.) знало якомога менше людей. Розраховуємо на те, що для багатьох гостей і односельчан центр стане сюрпризом, – пояснює пан Олег.

Тож розповідати про побачене й почуте в «аптеці» не будемо. Скажемо лише, що відвідувачам тут буде що почерпнути. Тож завітайте, шановні читачі, до Попельнастого трохи пізніше. А коли – напише «НГ». До речі, за словами Валерія Жванка (на фото праворуч), тут цілком серйозно налаштовані на приплив туристів, які й нині частенько навідуються до Попельнастого. І не лише через появу центру. Він із захопленням розповідає про історію краю і показує природні цікавинки, як-то водоспад, котрий місцеві величають «Спуском», місця мешкання бобрів тощо. Переконує – «Завітайте в гості, не пошкодуєте!»    

– Від чого залежить успіх громади?

– Від людини, від того, що в її голові й серці. Ну і від її команди, від певної кількості людей, які згуртовані навколо неї. Тоді все вдається. Йдуть правильні посили, правильне розуміння того, що хочемо зробити. А люди, бачачи це, не чинять перешкод, розуміють і підтримують. Крім цього, ми завжди покладаємося на власні сили, – підсумовує Олег Волянський. 

Фото автора