Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Ігор і Тетяна Кернос: Ми готові передавати свої знання і відроджувати альпінізм у Кіровоградській області

Автор: Нова Газета

#ДійАктивноЖивиПозитивно!

Подружжя Кернос – одне з небагатьох, хто культивує в нашій області такий вид спорту, як альпінізм. Таких ентузіастів на Кіровоградщині, як говорять самі герої публікації, можна порахувати на пальцях рук.

І справді, висотами, які б могли підкорити сміливці, наш край похвалитися не може. Та це не завадило ще кількадесят років тому бути Кіровограду потужним осередком альпінізму. Чому сьогодні альпінізм в області знаходиться на межі зникнення, чому сходження на Еверест вважають за змагання гаманців та чому спортсмени повертаються з гір з ясними думками – про це Ігор та Тетяна Кернос розповіли «Новій» в ексклюзивному інтерв’ю.

Подружжя Кернос займається альпінізмом більше 30 років. Для Ігоря Сергійовича шлях у спорт починався зі студентських років. «У шкільні роки у школах проводили дуже багато екскурсій по рідному краю. А вже будучи студентами, ми зіткнулися з проблемою: як дітей нас уже ніхто безкоштовно не возив, а як студенти – ми не мали коштів, щоб оплачувати поїздки. Тому ми почали ходити самі. У процесі історичний аспект подорожей відійшов на другий план, а вперед вийшла спортивна складова. Щоразу хотілося пройти складніший маршрут, цікавіший за попередній. Більш-менш серйозний альпінізм для мене почався з третього курсу інституту», – згадує Ігор Кернос.

Тетяна Миколаївна вперше ступила на стежку екстремального виду спорту у Сибіру, куди потрапила по розподілу після навчання. «З альпінізмом мене познайомив відомий альпініст у Кемеровській області Сергій Соловйов, – розповідає пані Тетяна. – Спершу займалася тільки через колектив. У 1987 році я поїхала на перші збори на Памір і Тянь-Шань. Мені сподобалося. Після повернення до Кіровограда почала шукати у нас у місті секції, дізналася про тренування у міському кар’єрі».

Саме під час тренувань на скелі Ігор і Тетяна й познайомилися. «Ігор – перший, хто мене страхував. І так він страхує мене й по сьогодні, а я – його», – говорить Тетяна. «На цій скелі не лише ми познайомились, там дуже багато молоді зустріли одне одного», – додає Ігор.

їНа сьогодні подружжя у шлюбі 29 років. Більше десяти років вони є інструкторами з альпінізму і самостійно водять групи. За цей час альпіністи побували на багатьох вершинах світу, це вершини Паміру, Тань-Шаню, Кавказу, та пройшли більше сотні маршрутів різної категорії складності. Також проводили тренувальні збори в горах Польщі, Словаччини, Болгарії. Лише у 2018 році Ігор та Тетяна на двох здійснили 36 сходжень. «Підтримка з боку Ігоря дуже велика. І хоча я інструктор з альпінізму, все ж таки це чоловічий вид спорту, який не пробачає помилок і промахів», – зазначає пані Тетяна.

Перше, на що звертає увагу Ігор  при розмові про альпінізм – це стрімкий розвиток цього виду спорту. Фактично, альпінізм сьогодні і альпінізм на початку свого становлення на Кіровоградщині – це дві зовсім інші дисципліни. «Раніше – це був військово-прикладний вид спорту, – пояснює Ігор Сергійович. – Ми жили в Радянському Союзі, коли країна мала чималий повоєнний досвід і населення готували до можливого конфлікту. Хто старший, той пам’ятає норми ГТО, які здавалися у школі. Це була свого роду фізична підготовка».

За словами чоловіка, у 80-ті роки ХХ ст. в обласному центрі було близько десятка секцій з альпінізму. Найвідоміші – «Авангард», «Кіровець», «Спартак» та «Буревісник». Таке різноманіття пробуджувало у спортсменів доброякісну конкуренції і азарт. Велика кількість змагань проводилася на скелі поблизу міського кар’єру. Практично щодня там відбувалися тренування. З часом держава припинила фінансування секцій, і вони перестали існувати. А з приватизацією кар’єру у місцевих альпіністів-ентузіастів на додачу зникла можливість тренуватися на рельєфі. «Сьогодні у нас в місті немає жодної працюючої секції з альпінізму. Все тримається на чистому ентузіазмі. З іншого боку зараз альпінізм набуває комерційного характеру. Те, що раніше було спортом, зараз перебрали на себе туристичні фірми. Все тому, що це гарний і пізнавальний вид активного відпочинку», – зазначає Ігор.

Туристичний альпінізм з гідом досить часто призводить до позаштатних ситуацій. «По новинах можемо бачити, що у Карпатах загубився турист, у того виникли проблеми, когось знайшли, а когось продовжують шукати. А насправді ця гірська система проста. Візьмемо будь-яку точку в Карпатах і проведемо окружність діаметром 20 км (для людини пройти цю відстань за день цілком реально) і в цьому радіусі матимемо хоча б один населений пункт. Тим не менше такі випадки трапляються. Досить часто люди травмуються. Ми звикли ходити по асфальту, і коли йдемо по пересіченій місцевості, наш мозок починає працювати у посиленому режимі. Якщо рухатися весь день, а буває, що сходження триває кілька днів, навантаження на мозок зростає настільки, що людина починає нервувати. Відповідно імовірність допустити помилку чи оступитися зростає. Травма може бути незначною, той же вивих. Але людина далі не зможе йти. І її треба транспортувати силами групи», – розповідає Ігор Сергійович.

Також Ігор Сергійович зазначає, що завдяки сучасному кінематографу у багатьох людей формується однобоке бачення альпінізму. «Ми сидимо вдома перед телевізором і дивимося фільм, де сильні і гарні хлопці штурмують вершину. Але жоден фільм не показує зворотній бік медалі. Як йде підготовка до сходжень, як підбирається спорядження, скільки часу спортсмен витрачає на фізичну підготовку і правильне харчування», – додає альпініст.

Окрема тема для розмови – спорядження. Навіть найзвичайніше обчислюється десятками тисяч гривень. Ті ж альпіністські черевики середнього класу коштують близько десяти тисяч гривень. Або ж мотузка, якої необхідно мати при собі від 50 до 60 метрів, коштує 20-60 грн за метр. У цьому контексті Ігор Сергійович називає сходження на найвищу вершину світу – Еверест – більше змаганням гаманців, ніж спортом: «Зараз популярні туристичні маршрути на Еверест. Але це більше змагання гаманців. Хто може найняти собі кращого гіда, більше носіїв, замовити більше обладнання і кисню, який в потрібний момент включатимуть, той і виграє. Хоча і фізична складова на таких висотах відіграє надважливу роль».

Відсутність фінансування, а найважливіше – матеріально-технічної бази для занять альпінізмом призвели до того, що наразі в області людей, які більш-менш регулярно займаються альпінізмом, близько десятка. «Після нас я не бачу тих, хто поповнив би наші ряди і став на наше місце, – зазначає Тетяна Кернос. – У нас є невеликий гурт любителів гір. Ми готові проводити змагання і тренування у тому ж таки кар’єрі, якби знайшлися небайдужі до цього люди та допомогли відродити тренування. У нас є бажання відновити альпіністську славу Кіровоградщини. Але для заняття альпінізмом недостатньо один раз взимку поїхати в Карпати. Треба тренуватися і спілкуватися тут, на місці, як і раніше. Це наше хобі і наші знання, які ми готові передати, підготувавши когось».

«Жоден спортзал не дасть можливості тренування на рельєфі. Якби вдалося повернути можливість тренування на скелі поблизу кар’єру, це дало б поштовх до відродження альпінізму в області», – переконаний Ігор Кернос.

На запитання, що для них означають гори, подружжя відповідає так: емоції, враження і перемога над самим собою. Пан Ігор стверджує, що коли альпіністи йдуть в гори на маршрути високої категорії складності, майже всі вони просять гору прийняти і відпустити їх: «Бувають ситуації, коли буквально висиш на двох пальцях і вже сил немає, щоб дотягнутися до наступного зачепа, аби не зірватися.  Після цього, повертаючись до звичайного ритму життя, бачиш проблеми, які люди самі собі створюють і думаєш, хіба це проблеми?».

На початку лютого Ігор і Тетяна Кернос повернулися з Карпат, де проводили обласні альпіністські збори для початківців. Двадцять шість учасників пройшли школу початкової підготовки та здійснили сходження на найвищі вершини Карпат – Говерлу та Петрос. Участь у зборах взяли три колективи: з обласного центру, школярі СШ з Великої Виски та об'єднана група з київського дитячого табору «Козацька фортеця». «Є надія, що хтось із учасників цих зборів продовжить пізнавати ази альпінізму в інших, більш суворих та високих, горах», – додає пані Тетяна.

Олег Козупляка, фото із сімейного архіву

* Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Loading...