Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

У пошуках справедливості

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Минулого тижня в Смоліному Маловисківського району відбулася ексгумація тіла загиблого АТОвця Олександра Сімонова. Процедура вельми неприємна, та необхідна для суду й слідства.

 

Історія ця досить відома й резонансна. Сашко загинув не від рук ворога, а був застрелений своїми «побратимами». Це сталося 14 жовтня 2016 року в Луганській області. Того злощасного дня Україна вдруге відзначала День захисника України, і дехто із підрозділу загиблого навіздначався до безпам’ятства.

Командири довіряли Олександру більше, ніж значно досвідченим солдатам і навіть старшим за званням (на те були об’єктивні причини – Сашко зарекомендував себе відповідальним і дисциплінованим бійцем), тому довірили бути старшим на двох спостережних пунктах.

Слідство відтворило картину події, що відбувалася того вечора, на основі показів свідків та безпосередніх учасників. Двоє бійців повинні були заступити в наряд на один із спостережних постів опорного пункту. За їхніми словами, вони вирішили «підзарядитися» для бойового духу – розжилися на пляшку самогону. Варто зауважити, що пізніше експертиза засвідчила рівень алкоголю в їхніх організмах на рівні близько двох проміле, але вони стверджували, що випили не більше 0,7 літра, що явно суперечить здоровому глузду. Тим паче, що, як стверджували свідки подій, на час виходу на варту лише один, Д., був спроможний пересуватися самостійно та так-сяк дістався на бойовий пост.

Другий же, старший сержант Г., насвяткувався так, що заснув на тому ж місці, де пиячили. Доправили його на місце солдати, які відбули свою зміну, і знайшовши його в такому стані розбудили.

Через деякий час, йдеться у матеріалах справи, із спостережного пункту п’яничок перестали надходити відповіді на запити командира, і він відправив перевірити ситуацію Олександра Сімонова, який ніс службу на сусідньому спостережному пункті, що за 50 метрів. Прийшовши, побачив відповідну картину: Г. і Д.  – п’яні й неадекватні «відпочивають», хоча був їхній час спостерігати, інші двоє, Нікітін і Поліщук, – інша зміна посту, намагалися в таких умовах відпочивати як і належить, адже дві години служби вже відбули. Поява Олександра розбудила усіх бійців. Між Сімоновим і Г. зав’язалася сварка, таким неподобством обурювалися й Нікітін і Поліщук. Сашко відводить Г. до командирського бліндажа, а оскільки командир спав, то прибулих вислухав сержант роти, який згодом у суді говорив, що не помітив, що Г. нетверезий, мовляв, тому й не відібрав у нього зброю. Насварив нетверезого, й Олександр із Г. повертаються до спостережного пункту. Вже на підході останній хапає автомат, спрямовує його на Сімонова і погрожує розправою.

Подібні випадки між цими військовими були й раніше, розповідає адвокат батьків загиблого Олег Бойко, посилаючись на свідчення товаришів по їхньому підрозділу. Г, який старший за званням, «афганець», не подобалося, що ним керує значно молодший старший солдат. І Олександр вже відбирав в нього зброю у схожих ситуаціях. Тому, напевно, того разу і не сприйняв погрози п’яного серйозно.

У той критичний момент поряд із Сімоновим перебували Нікітін і Поліщук. Першого Сашко відсторонив собі за спину від гріха подалі. І, ступивши крок назустріч, беззбройний Сашко отримав кілька черг… Приблизно 12 пострілів. Сконав на місці. Поліщук же в цей момент крикнув Нікітіну тікати і почав кричати на Г. І теж отримав чергу. Нікітіну пощастило відповзти й врятуватися. Поліщук же помер в лікарні пізніше…

Підозрюваний у вбивстві разом із адвокатом у суді стверджував, що старший сержант побачив якісь пересування за межами спостережного пункту і стріляв у той бік. Тож, мовляв, його товариші по службі на лінії вогню опинилися випадково. Але ж Сімонов отримав численні смертельні поранення в голову, тулуб та ноги, тобто ймовірність такої значної кількості влучень на відстані «за межами» пункту невелика, тож можна припустити, що стріляли на ураження саме в бік загиблих і з невеликої відстані.

Спочатку розслідування велося поліцією Попасної, потім – Рубіжного. Після завершення слідства Рубіжанський міський суд Луганщини справу розглядає досі. Одна із причин такої тривалості – в першому висновку експерта, який досліджував тіло загиблого Сашка, де зазначено: на момент смерті той був у стані алкогольного сп’яніння. Рівень – аж 2,07 проміле! Зауважмо, що така концентрація у багатьох людей викликає сильне отруєння аж до летального наслідку, кажуть фахівці (3 проміле – критичний стан). (До слова, у Г. – 1,7, але варто знати, аналіз йому зробив медик військової частини значно пізніше після убивства). 

За словами всіх свідків, батьків, ба навіть самого підозрюваного в убивстві – Сімонов узагалі не вживав спиртних напоїв. І постійно намагався боротися із цим ганебним явищем на передовій. Тепер же виходить, що батьки не зможуть отримати матеріальну компенсацію за загибель сина під час захисту Батьківщини, адже наявність в нього алкоголю є обставиною, що виключає виплату державної допомоги. 

Ті самі висновки експерта, між іншим, містять явні невідповідності: вказано неправильний зріст Сашка та не його по батькові. Зазначено і те, що кілька куль не вилучили, тобто мають залишатися в тілі.

Здавалося б, цю проблему вирішити просто: достатньо провести повторну експертизу на вміст алкоголю і знайти кулі, але з незрозумілих причин колегія суддів дев’ять (дев’ять!) разів відмовляла адвокатам постраждалих у задоволенні клопотання. І ось нарешті суд задовольнив клопотання адвоката потерпілих. Ексгумація відбулася. Експерт відібрав зразки для токсикологічної експертизи. А ще сталося несподіване, що серйозно ускладнить процес: куль у тілі Сашка не знайшли.

Що ще обурює в цій справі, так це те, що підозрюваного в тяжкому злочині – подвійному вбивстві – який тягне на довічне ув’язнення, суд відпустив із СІЗО додому під цілодобовий арешт. Мовляв, за час слідства всі наявні докази суд дослідив, а обвинувачений допитаний. Зважив він і на багатодітність пана Г. Доводи прокурора про ризик переховування від суду колегію слуг Феміди не переконали.

Чимало запитань і до військової частини: чому не замінили на посту п’яних на тверезих, чому одного із фігурантів справи Д. звільнили зі служби наступного після убивства дня, чому, врешті-решт, командира не розбудили до пострілів…

Під час спілкування із батьками вбитого вони жодного разу не дали зрозуміти, що їх цікавить компенсація. Марина та Олександр просто хочуть справедливості і вшанування пам’яті їхнього єдиного сина, як решти героїв російсько-української війни.