Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Дім, де живе Милосердя

Автор: Нова Газета

 

Вже шостий рік у Кропивницькому приймає знедолених та допомагає у складних життєвих обставинах Дім Милосердя – притулок, заснований Володимиром Лебєдєвим. Крім надання тимчасового прихистку, Володимир разом із волонтерами організовує безкоштовне харчування для безхатьків, допомагає відновлювати документи, влаштувати на лікування, знайти роботу і повернутися до нормального життя тим, хто став не на ту стежку.

 

Журналістка «Нової» Віта Банташ провела у Домі Милосердя день, відчувши його унікальну атмосферу.

 

Його знайшли голим та нерухомим на смітнику. Зараз він ходить, робить зарядку, допомагає чистити овочі й любить займатися іншими домашніми справами. Вона від удару втратила зір, пройшла через шість операцій й лише нещодавно знову побачила цей світ. Анатолій та Надя сидять на кухні, слухають розмови інших мешканців Дому Милосердя. Надя ділиться емоціями та відчуттями, розповідає, що квіти, подаровані їй під час виписки з лікарні,  дуже гарні, радіє, що тепер бачить, де ванна, й може сама туди дійти.

– Мені хочеться плакати, – каже Надя.

– Не потрібно плакати, вам же крапельки в очі капають, тоді від них не буде результату. Взагалі не треба плакати. Все добре ж, – заспокоює її подруга.

Восьма ранку. Пані Людмила гріє чайник, готує сніданок. Поки мешканці Дому Милосердя прокидаються та займаються ранковими справами, вона накриває на стіл.

«Мені 75 років. Півтора року тому я потрапила в притулок, постраждавши від неадекватних сусідів. Поховала маму, брата, чоловіка, сина й залишилась сама… Цькування з боку сусідів терпіла два місяці й пішла сюди. Тепер я вже тут не як тимчасова жителька, а як частинка команди Дому Милосердя. Стараюсь й допомагаю в усьому в чому можу. Здоров'я, звичайно, підводить іноді», – розповідає одна з координаторок роботи закладу Людмила.

Розпорядок дня Дому Милосердя різний, він залежить від погоди або від проблем, які виникають в той чи інший період. Ранок Людмили починається о шостій. Вона йде розвішувати чисту білизну, перевіряє, чи є в кошику брудна. Завантажує пральну машину та йде підіймати хворих.

«Ось наша Надя, наприклад, вже бачить і може сама вмиватися, а раніше я їй допомагала це робити. Допомагаю людям одягатися та заправляти постіль. Хлопчиків щоранку заохочую заправляти постіль по-особливому, з родзинкою, не знаю, чи виходить в мене, але стараюсь, щоб їм було цікаво», – додає Людмила. Вона готує всім мешканцям Дому сніданок. Продуктами допомагають пересічні люди та різні організації. Потім видає ліки хворим. Ті, хто працюють, збираються на роботу, інші – на прогулянку, якщо на вулиці хороша погода. Після прогулянки йдуть на обід.

«У нас є кухар, який працює тут на платній основі. Люди, котрі потрапляють сюди, часто по-хорошому дивуються, коли бачать їжу, яку ми їм пропонуємо, бо чомусь уявляють, що тут якась казарма з відповідним харчуванням. Я пропоную страви, які люблю та їм сам. Якщо це борщ, то він має бути з салом та сметаною, плов з хорошим м’ясом, суп з болгарським перцем навіть взимку, бульйон з горошком та кукурудзою», – зазначає засновник Дому Милосердя Володимир Лебєдєв.

Далі мешканці Дому чекають на перегляд телевізору, який можна вмикати лише о шостій годині вечора.

«Телевізор в нас погодинно. Він вмикається з 6 по 10 годину. Такий наш розпорядок. Чому так? Бо людям потрібно якось давати зрозуміти, що оце все тимчасово. Коли навколо занадто комфортно, тобто є і телевізор цілодобовий, і їжа смачна, і відпочинок цілий день, то людина починає думати, навіщо взагалі йти працювати й чогось добиватися самому», – пояснює Володимир.

До шостої години кожен мешканець займається власними справами. Хтось читає книги, хтось мріє, хтось сидить в телефоні. О десятій – відбій.

«Здебільшого до нас потрапляють жертви домашнього насилля. Ось нещодавно зверталася мати трьох хлопчиків. Вони самі з Азербайджану. Вона 12 років жила з чоловіком, який її бив. Потім втекла від нього й більше не повернулася. Це була ціла епопея, ми дуже хвилювалися, що чоловік їх знайде, діти цілими днями не виходили надвір. Володя з великими зусиллями та коштами зміг відправити їх додому», – розповідає Людмила.

«Я намагаюся стежити за життям колишніх мешканців Дому, але враховую також їхню думку та побажання з цього приводу. В місті знають мене та те, чим я займаюсь, тому якщо я з кимось вітаюсь чи спілкуюсь, то це значить, що так чи інакше наші долі десь перетиналися. Багато хто хоче забути про своє минуле життя, хтось після домашнього насилля мириться зі своєю парою й нормально живе», – пояснює Володимир.

Вдень Дім Милосердя активно готується до новорічних свят. Андрій, Людмила, Ігор та інші мешканці притулку прибирають на подвір'ї, Ірина прикрашає літню альтанку.

Оксана (ім’я змінено) та її чотири дочки потрапили в Дім Милосердя через пережите домашнє насилля. Одна дівчинка – з інвалідністю. Поліція була частим гостем в їхньому домі.

«Тут вже два місяці. Зараз ми з чоловіком вже в нормальних стосунках. Через три тижні після того, як ми пішли, він нас знайшов, ми поговорили. Зараз він виконує всі свої обіцянки. Сенсу розходитися ворогами я не бачу, Новий рік, можливо, будемо разом святкувати. Я працюю, потрошки збираю на квартиру, але коли точно будемо переїжджати, поки не знаю», – каже Оксана.

В середньому в притулку може перебувати до 25 осіб, Володимир планує ремонт сусіднього будинку задля того, аби мами з дітьми були в одному приміщенні, а безхатьки – в іншому.

«Я продав свій вантажний бус (раніше займався вантажоперевезеннями) й викупив одну частину будинку, який знаходиться поряд. Раніше там був наркопритон, в якому жили вітчим та його пасинок. Ми з ними «дружили» (маю на увазі, що наш притулок працює з такими людьми). Часто передавали продукти, викликали «швидку» й допомагали, чим могли. Вітчим поїхав в рідне село, де від свого способу життя помер. Там дуже довга історія, але зрештою другу частину будинку для нас викупила модель Аліна Байкова, яка почула про притулок по вуличному радіо», – розповідає Володимир.

Притулок для багатьох людей став місцем, де вони заново отримали сім'ю, відновили зір, можливість ходити, говорити та любити. Для деяких навіть став місцем народження. Наприклад, Людмила та двоє її дітей приїхали з Криму. Вночі поліція знайшла їх на Олександрійському шосе й привезла до притулку. Через деякий час в Людмили почалися передчасні пологи.

 «Я тут живу, я тут народила… Мене не могли виписати з пологового будинку, бо мала лише посвідчення про повернення до України. Дуже вдячна Володі, бо він зробив мені паспорт та свідоцтво про народження дитини», – каже Людмила.

Сімейна атмосфера відчувається в розмовах, в підтримці одне одного та бажанні допомогти при першій-ліпшій можливості. Долучитися до волонтерів Дому Милосердя може кожен...

Фото автора