Історія воїна з Кіровоградщини, пораненого під Бахмутом
«Родіон із дитинства втілював у собі всі позитивні риси, які тільки можуть бути у хлопця. Активний, компанійський, дружній. На свої порівняно невеликі роки вмів грати на більшості музичних інструментів. Закінчив музичну школу, потім музичне училище, а тоді пішов воювати, зі мною, отак якось», – Вадим Мирошніченко, батько тяжкопораненого Родіона, так описав свого сина на початку нашої розмови.
На фото рідні брати та їхній батько тримаються за руки. Родіон якраз прийшов до тями через тиждень коми. Через осколкове поранення, яке зачепило його мозок, хлопець ще не може розмовляти, однак все одно намагається надрукувати щось на планшеті.
«Нічого, він нам все ще розкаже, але пізніше, я так його заспокоюю», – тихо додає чоловік.
А поки Родіон цього зробити не може, «Нова газета» записала цю коротку історію з його татом, аби таким чином висловити воїну вдячність за можливість друкувати цей текст.
«Та що вам такого розповісти про нас з Родіоном, – задумливо каже Вадим Мирошніченко, – я сам воюю з 2014 року, отримав травму через рік, був на лікуванні, з 2020 року знову пішов на службу. А він зі мною воювати після училища з 2016 по 2018 рік, потім теж, як і я, відійшов від цього. В нього взагалі три травми за цей час було».
Після свого повернення до військової справи батько та син опинилися в 42-ому окремому мотопіхотному батальйоні. Родіон служив в оркестрі, разом зі своїми побратимами виїжджали в зону бойових дій, несли бойове чергування.
«Знаєте, оркестр не оркестр, а воювати комусь треба було», – пояснив причину батько.
У 2020 році військова служба Родіона почалася із села Водяного Донецької області поблизу Донецького аеропорту. Батько хлопця розповідає, що був разом із сином на позиціях біля посадкової смуги аеропорту. Після ротації у серпні, на початку 2021 року повернулися до служби і потрапили до Луганської області, де й зустріли початок великої війни.
Своє поранення Родіон отримав після дислокації до Костянтинівки, що під Бахмутом.
«Я вже був не з сином в цей час, бо чекав документи з госпіталю, під Краматорськом отримав подвійний перелом ноги, травма серйозна була, то розв'язував питання з тим, чи можна мені повертатися на фронт», – згадує пан Вадим.
Про поранення сина дізнався від знайомих.
«Ми з ним списувалися в спеціальних месенджерах, кожного дня намагалися щоранку і в обід. Шістнадцятого грудня написав йому, як завжди, зранку, а він не відповів. Об 11-ій зателефонував товариш з військкомату, сказав, що син отримав тяжке поранення й знаходиться без свідомості. Де він, куди його відправили, ніхто не знав».
Відтак, батько почав пошуки пораненого сина самостійно.
«Я найняв машину, поїхав до Павлограда шукати його по госпіталях. Там його не знайшли. Потім шукали у Дніпрі у лікарнях. Свого сина знайшов-таки у лікарні Мечникова, йому якраз робили операцію. Його лікар пізніше мені сказав, що в нього пошкоджений мозок, оскільки уламок зайшов у шию і зупинився у правій частині мозку».
Життєдіяльність Родіона підтримували тиждень, поки він боровся за своє життя, перебуваючи в комі. В такому стані хлопця перевезли до Вінниці, де він отямився.
«Лікарі кажуть, що все буде добре, будемо його відправляти на Львів на реабілітацію, але чекаємо гарної погоди, бо авіацією плануємо переправляти. Родя не говорить, тільки очима може показати, чи згоден він зі сказаним чи ні, то я йому планшет приніс, він якраз намагався щось писати мені. Важко йому, але нічого, оно його побратими, то всі дзвонять, пишуть, питають за нього. В кого є час, то приїжджають, але Бахмут рідко відпускає. Там пекло, але чи то вони надто слабкі, чи то ми дуже мужні, але тримаємося, переможемо», – трохи радіснішим голосом додає чоловік.
Зараз Родіону належить пройти тривалий шлях реабілітації. Хоча воїн і сумує через свою тимчасову слабкість, ми впевнені, що він знищить ще не одного російського окупанта, звільнить ще не один клаптик нашої землі, а поки залишається бажати йому здоров'я, а рідним – сил.
Допомогти та підтримати Родіона можна на картку Вадима (батька): 4731219645506027 ПриватБанк.