Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Фронтовий щоденник Професора

Автор: Нова Газета

Чорнобильське Полісся. У вільний від нарядів час виходимо на прогулянку. Мальовниче село було колись...

Дерев'яні хатки ховаються поміж дерев, сполучені лісовими стежками. Немає вулиць у звичному для нас розумінні, коли двори, розмежовані парканами, йдуть у лінію один біля одного. Між дворами тут багато простору, відсутня якась симетрія. Проходиш углиб двора, а там стежина до іншої хати, що притулилася біля річки. І так їх розсипано, мов грибів у лісі. Є, звісно, в центрі села просілкова асфальтована дорога, автобусна зупинка; будівля колишнього магазину – кооперації, як тоді казали; напівзруйновані приміщення ФАПу і клубу, де крутили кіно. Я там навіть знайшов старі іржаві футляри для бобін із залишками плівки. Мабуть, привезли в село кіно крутити, а тут вибухнув 4-й реактор, евакуація, то так усе й полишали. Не було вже кому показувати кіно, реальність виявилася страшнішою. 

Село красиве, влітку утопає в зелені, але, на жаль, мертве. Тут немає жодного мешканця. Багато хат уже повалилося. 

У лісі натрапляємо на старий цвинтар. Заріс хащами і бур'янами, хрести, переважно дерев'яні, похилилися, лише деякі могилки виглядають відносно доглянутими. Написи на них свідчать, що поховання тут проводилися ще до 1986-го року. Тепер сюди рідко хто приїжджає. Ті, хто зростав серед цієї лісової краси, вже дорослі, їх розкидало по світу, а їхні діти і внуки не відчувають свого зв'язку із цим краєм. Вони, може, й приїздили сюди раз чи двічі на екскурсію, коли батьки привозили, та й по всьому. Скажімо, в одній із хат знаходимо напис, надряпаний цвяхом прямо на напівзруйнованій печі: «Тут були внуки і правнуки. 9.05.2004». Але цей напис зроблено чомусь російською. Там же коло печі знаходимо стару посилку, читаю адресу відправника: вона аж із Московської області! Стає зрозуміло, чому ті внуки нашкрябали на українській печі російськомовний напис.

По хатах валяється багато залишених речей: одяг, взуття, посуд, інвентар, старожитності. Це різні ужиткові речі, зроблені переважно з дерева або кори: ступи, кошики, лопатки, діжки, колеса, сани тощо. 

А також майже скрізь – старі газети. 

Коли натрапляю на пресу брєжнєвського періоду – відчуваю задуху!

Майже на фізичному рівні. І не лише тому, що вона вкрита шаром пилу. У зоні відчуження чи не в кожній покинутій хаті можна натрапити на ворох старих газет 70-80-х р. Тягне зазирнути у ці віконечка часу. Що там писали, коли я був іще малим?! З дитинства пам'ятаю, газет тоді виписували багато, бо в радянському союзі не було туалетного паперу. Проглядаю очима сторінки пожовклої від часу преси. Нескінченно довгі й нудні промови генсека про велич ленінських ідей, скрізь портрети «дорогого» Леоніда Ілліча, а потім, як підтвердження цієї величі, – замітки про ударний труд, досягнення передовиків,  соціалістичні змагання, успіхи п'ятирічок, відмінні оцінки, підвищення якості виробництва тощо, тощо, тощо. Всього багато, але все одноманітне. 

Ось так жила країна рад, 

Та жити в ній я був не рад!

Ми виходимо за село й опиняємось в лісі. Власне в ліс можна потрапити, просто вийшовши з хати! Ліс довкруги!.. 

Далі буде…