Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Електронні петиції – інструменти впливу не для Кіровограда?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Можливість вирішувати проблеми знизу вгору, створити дієвий механізм взаємодії влади і суспільства – за задумом, саме такою є мета електронних петицій – нового інструменту впливу на діяльність влади. Нещодавно він з’явився і в кіровоградців.

 

Перші петиції – родом із Великобританії

Започаткувала практику електронних петицій Великобританія. Там їхню дієвість спочатку випробували на регіональному рівні, а згодом цей досвід поширився по всій країні. У 1999 році на сайті парламенту Шотландії було відкрито портал E-Petitioner, на якому через спеціальну електронну форму громадяни мали змогу направити пропозиції депутатам.

На загальнодержавному рівні електронні петиції у Великобританії з’явилися у 2006 році. Петиції, які мали понад
100 тисяч підписів, мали бути представленими у парламент для подальшого розгляду та опрацювання. Аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» акцентують увагу і на недоліках британської системи петицій, серед яких – змога неодноразово підписуватись під петицією, через що стає можливою накрутка голосів. Найрезонанснішою британською петицією стала петиція про вихід країни з ЄС (її підписали 300 тисяч чоловік). Однак парламент проголосував проти. А найуспішнішою можна вважати петицію проти платних автодоріг − 1,8 млн голосів  британців змусили владу відмовитись від цієї ідеї.

Відправити Юлю в Гондурас

Процес підготовки до введення в Україні практики електронних петицій розпочався у 2009 році, коли Україна отримала Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам з електронної демократії. У документі мова йшла у тому числі і про необхідність запровадження системи електронних петицій як механізму співпраці влади та суспільства.

Законодавча історія електронних петицій в Україні розпочалася у липні 2014 року, коли у Верховній Раді зареєстрували законопроект «Про право громадян ініціювати розгляд нормативних документів органами влади та місцевого самоврядування», в якому визначалися сутність електронної петиції, механізм її створення та реалізації.

Далі була низка законодавчих змін, що регламентували порядок подання та розгляду петицій. І от 28 серпня 2015 р. Президент України видав Указ «Про порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президентові Україні», відповідно до якого вже з 29 серпня 2015 р. на сайті глави держави запрацював спеціальний розділ для електронних петицій. Зараз же відповідні розділи є і на сайті Верховної Ради, і міських та обласних рад різних рівнів.

Українські законодавчі правила не забороняють подавати жартівливі петиції. Наприклад, на сайті Президента можна побачити пояснення про відсутність потреби у посольстві в Гондурасі у відповідь на петицію про призначення Юлії Тимошенко послом в цю країну, яка була підтримана 27 тисячами підписів.

У Кіровограді все тільки починається

Питання запровадження практики петицій порушили члени партнерства «Ради експертів» з початком роботи Кіровоградської міської ради сьомого скликання. На сайті Кіровоградського обласного об’єднання «Асоціації Політичних Наук» є можливість підтримати поки що тільки дві петиції – щодо нового регламенту Кіровоградської міськради 7-го скликання та щодо Положення про електронні петиції. Кожен охочий має змогу подати власну петицію, заповнивши спеціальну форму. Така можливість ось уже як два тижні є і на сайті Кіровоградської міської ради. На думку нещодавно обраного секретаря Кіровоградської міської ради Сергія Бойка, практика використання петицій для розв’язання місцевих проблем – це дуже зручний і демократичний механізм.

− Наприклад, якщо мешканці міста зберуть 450 підписів на підтримку своєї ініціативи – буде вагомим доказом важливості порушеної проблеми, і ми не матимемо права це ігнорувати. Я щиро сподіваюся, що кіровоградці будуть активнішими. Сьогодні зранку (13 квітня – ред.) я заходив на сайт міської ради – на жаль, у нас ще жодної зареєстрованої петиції.

Голова КОО «Асоціація Політичних Наук», член «Ради Експертів» Дмитро Сінченко упевнений, що система петицій – це частина системного впливу на владу, інколи навіть єдиний варіант достукатися до неї.

– Закон дав ГО можливість створювати петиції і збирати підписи на своїх сайтах − я вирішив перевірити, чи працює закон у цій частині, − каже Дмитро.

Наразі петицію про прийняття нового регламенту підтримало 57 кіровоградців (із 250 необхідних голосів). Активісти запевняють: як показала практика, більшість депутатів Кіровоградської міської ради не дуже хочуть робити Раду прозорішою та підзвітнішою. Це гарно проілюстрували перипетії навколо прийняття  регламенту 7-го скликання та Положення про петиції.

− Важливо, що сьогодні Закон «Про звернення громадян» чітко визначив кількість підписів та термін, за який підписи повинні бути зібрані, − це 250 підписів за 90 днів. Ці цифри актуальні доти, доки не будуть внесені зміни до Статуту міста, в якому можна прописати й іншу кількість підписів та термін. Проте міськрада прийняла положення, в якому прописала 450 підписів за 60 днів. Але змін до Статуту не внесла. Отже, за законом, і міськрада, і ГО мають керуватись тим, що каже Закон. Тому ми будемо зобов’язані наступного ж дня після того, як петиція набере 250 голосів, подати її на розгляд міськради. Проте місто ВЖЕ на своєму сайті поставило бар’єр у 450. Чи приймуть від нас підписи, як того вимагає Закон, чи будуть керуватись власним положенням, яке, зрозуміло, має меншу юридичну вагу – це також велике питання, − каже Дмитро Сінченко.

Що цікаво – готовність підтримати поправки громадських активістів висловлювали депутати від різних політичних сил, включно із  міським головою Андрієм Райковичем. Проте на практиці цього ніхто так і не зробив. Більше того, під час голосування до регламенту потрапила низка додаткових норм, які, на думку активістів АПН, суперечать чинному законодавству. Наприклад − норма про обов’язкову реєстрацію за день до сесійного засідання. «Про те, щоб вилучити незаконні положення про якісь «виняткові випадки», якими депутати зібрались «обходити» ЗУ «Про доступ до публічної інформації», навіть ніхто не заїкнувся», − зазначає Дмитро Сінченко.

Попри це члени «Ради експертів» вважають своєю перемогою те, що за основу був узятий саме Проект регламенту, розроблений авторитетними спеціалістами з питань місцевого самоврядування − з коаліції «Прозорі Ради», Інституту політичної освіти та Українського незалежного центру політичних досліджень.

Ми звернулися до активних кіровоградців із запитанням:
Чи вважають вони електронні петиції реальним інструментом демократії?

Людмила Курилюк, медпрацівник:

– Як кажуть у народі, собаки гавкають, а караван іде – я вважаю, що можливість направляти петиції від громади до влади нічого не змінить. У нас стільки законів не дотримується, що ще одне правило проігнорувати нашій владі не буде дуже складно. Ну от назбирає петиція 450 голосів за те, щоб не обрізувати дерева навесні (серце болить, коли із крилатих каштанів комунальники роблять якісь опудала), думаєте, щось зміниться? Я сумніваюсь. 

Володимир Кудря, юрист:

– Дієвим інструментом петиції не вважаю, а от як спосіб привернення уваги до тих чи інших проблем – так. Питання в тому, що петиція не є документом, який зобов’язує до дії, і все залежить лише від бажання чиновника реагувати чи не реагувати.

Надія Паливода, громадська активістка:

– Я б не назвала петиції «впливом», але це хороший механізм для самих громадян, аби чітко окреслити і сформулювати проблему, привернути до неї увагу, адже петиції легко поширювати в соцмережах. Це дає можливість побачити, скількох людей реально хвилює якась проблема. Якщо набирається потрібна кількість підписів, далі вже все залежить від влади. Є відповідальність перед виборцями − проблему розглянуть. Немає відповідальності − спустять на гальмах. Тоді доводиться шукати інші механізми. Але однозначно, петиції – річ потрібна.

Андрій Максюта, голова ГО «Комітет по боротьбі з корупцією в органах державної влади та правоохоронних органах»:

– Я б не називав петиції інструментом демократії, адже ними можуть маніпулювати деякі зацікавлені сторони. На нашу владу впливати не може ніхто. Громадські ради, громадські слухання, опитування, петиції − цим зараз нікого не здивуєш. Чиновники бояться тільки народних бунтів.

Зараз електронні петиції діють у понад 70 країнах світу. Вони можуть мати як консультативний характер, так і обов’язковий. Останні є обов’язковими до виконання для органів влади. Така процедура існує, наприклад, у Фінляндії, де петиції, що зібрали 50 тисяч підписів, автоматично стають законопроектами, і парламент Фінляндії зобов’язаний їх розглядати у пріоритетному порядку.

Поки що для України в цілому і для Кіровограда зокрема електронні петиції не є дієвим інструментом електронної демократії.

Українські реалії часто показують формальний характер петицій, адже навіть підтримані петиції залишаються з відписками і не мають подальшого втілення в життя.

Позбавити е-петиції формальності могло б створення петиційних служб, які займатимуться тільки їхнім розглядом, адже тоді будуть чітко відомі конкретні відповідальні особи за розгляд і реалізацію. Зараз же е-петиції в Україні мають багато недоліків або лише привертають увагу до проблеми та не вирішують її.

 Чи навчаться кіровоградці користуватися новим інструментом впливу на владу і чи навчиться влада прислухатися до жителів – маємо можливість перевірити на практиці.