Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Як швидко реформують «швидку»?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Попри ухвалення у 2012 році Закону «Про екстрену медичну допомогу», деякі його положення і досі не впроваджені в систему охорони здоров’я.

Плани замінити фельдшерів на парамедиків, упровадити спеціальні правила розмови диспетчерів із додзвонювачами – все це поки що лишається планами через відсутність відповідних нормативно-правових актів. У МОЗ обіцяють, що перехід на нову систему займе п’ять років, протягом яких конфігурація буде уточнюватись і адаптуватись до особливостей того чи іншого регіону.

«Ми категорично проти цього всього»

Незважаючи на те, що повноваження керівників центрів екстреної медицини будуть розширені (вони плануватимуть роботу бригад відповідно до розподілу викликів, зможуть коригувати тривалість роботи бригад, скорочувати час зміни, якщо вважатимуть це доцільним, та ще багато іншого), головний лікар обласного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Олександр Ярошенко негативно оцінює майбутнє переформатування роботи Центру.

На його думку, за умови стабільного фінансування і роботи первинної ланки сама система надання швидкої допомоги не потребує реформи.

«Ми категорично проти», − каже Олександр Іванович. І ось які аргументи наводить.

По-перше, на думку О. Ярошенка, несправедливим стосовно нинішніх медпрацівників уведення поняття «парамедик». Він каже, що до терміну «парамедик» не готові ні фельдшери, які після проходження відповідних курсів можуть стати парамедиками, ні суспільство, для якого, на думку лікаря, поки що незрозумілі функції парамедиків.

«Одне єдине, чого ми потребуємо – це покращення фінансової і матеріальної бази. Потрібно просто виконувати закон «Про надання екстреної медичної допомоги». Структура системи «швидкої» у нас ідеальна, не даремно в радянські часи до нас приїздили фахівці з інших країн переймати досвід. Ми зверталися до МОЗу, залиште, будь ласка, нам фельдшерів, але відповідей на свої звернення так не отримували», − пояснює О. Ярошенко.

Ще один вагомий аргумент, який наводить в.о. головного лікаря, – це те, що надання екстреної медичної допомоги – єдина медична послуга, яка наразі є абсолютно безкоштовною. А після реформи є ризик, що за окремі послуги екстренки доведеться платити. Нині всіма витратними матеріалами, а також бензином для виїзду «швидких» Центр забезпечений, з пацієнтів не беруть гроші у жодному випадку, тому для багатьох українців такий вид медичної допомоги чи консультації залишається останнім доступним.

Єдине, що потребує удосконалення – це диспетчерський відділ. Поки що те, з чим працюють диспетчери в Центрі, лише віддалено нагадує сучасний пункт прийому викликів. Та на його створення потрібні майже сто мільйонів гривень (наразі виділено лише 400 тисяч на проектно-кошторисну документацію. У майбутньому це буде автоматизована система, де за допомогою комп’ютера буде визначатися бригада, що перебуває найближче до місця виклику (таким чином зменшиться роль людського фактору), а медичні працівники будуть забезпечені планшетами з GPS-навігаторами та іншою технікою).

Нині 220 тисяч кропивничан за зміну обслуговує чотири диспетчери і 15 бригад. Усе обладнання, яке можна оцінити візуально – це стіл, чотири стільці і один телефон. А ще досить оригінальна конструкція, на якій вручну, ніби на мозаїці, фіксують, де зараз знаходяться машини «швидких».

Як зараз визначають, чи виїжджати на виклик?

У диспетчера є певний алгоритм – набір запитань, за яким він діє відповідно до того, яка причина виклику. Усі розмови записуються і зберігаються в архіві. На рішення посилати за викликом «швидку» впливають різні фактори – чи схвильований голос у людини, яка дзвонить, чи чутно якісь звуки на фоні розмови, де відбувається надзвичайна ситуація, скільки років потерпілому і т.д.

Фельдшер з прийому та передавання викликів Тетяна Нетребенко зазначає, що бригади виконують ще й функцію таких собі соціальних служб, адже більшість додзвонювачів – люди похилого віку, які досить часто сприймають номер 103 як довідкове бюро. Їм не відмовляють, бо добре знають, в якому стані можуть перебувати хворі престарілі пенсіонери. До майбутніх змін, які передбачає реформа, теж ставляться насторожено.

«Нам кажуть, що гіпертонію і температуру не будуть обслуговувати. А хто ж допомагати? Розумієте, щозміни у нас як лотерея – їдемо на травму ноги, а приїжджаємо на смерть. Викликають на температуру, приїжджаємо – а там у дитини крововилив у мозок… А був виклик, коли жінка спокійним голосом каже нам, що її чоловіку стало погано на фоні піднятого тиску. Наша бригада виїхала і завдяки проведеній реанімації нам вдалося врятувати чоловіка, інакше він би помер.  А за новими правилами, які нам пропонують, ми б могли сказати, що гіпертонію слід лікувати з дільничним лікарем. Тим паче, більшість викликів надходить від людей похилого віку, багато з яких одинокі, покинуті, нікому не потрібні», − розповідає пані Тетяна.

Звісно, є частина викликів, які можна відтермінувати. Якщо вони отримують виклик про те, що у хворого болі в спині, після недовгого спілкування можуть порадити звернутися до сімейного лікаря, а можуть і терміново виїжджати на місце. У першому випадку  передають інформацію про виклик дільничному лікареві, у другому – їдуть з готовністю проводити всі маніпуляції – від обстеження до реанімації. Але все роблять із знанням, що в Кропивницькому немає пунктів невідкладної медичної допомоги, а отже «швидка» – це єдиний спосіб невідкладно надати допомогу людині.

Заступниця головного лікаря з медичної частини Тамара Беспалова підтверджує слова диспетчерів. Каже, що не так лякає реформа, як невідомість. Разом із нею ідемо до представників ще однієї ланки – бригади лікарів, щоб із перших вуст почути, чи готові до нововведень.

Вони з утомленою усмішкою (саме відпрацювали ніч) кажуть, що вже нічого не бояться. Розповідають, що введення в дію оперативної диспетчерської чекають не перший рік. Також кажуть, що поки що важко усвідомити, що будуть відмовлятися від виїзду на виклик, оскільки первинна ланка ще не працює.  Особливо хвилюються за виклики у вихідні дні, коли, крім «швидкої», оперативно надати медичну допомогу не зможуть в жодній амбулаторії за місцем проживання.

Чому необхідна реформа «швидкої»?

Отже, основна мета реформи «швидкої» допомоги – це зробити ефективнішим розподіл ресурсів екстреної медицини. Для цього й планують розділити «швидку» на два види:  «екстрену» і менш термінову − «невідкладну».

За інформацією керівника проекту модернізації  оперативно-диспетчерських служб ЕМД, експерта РПР Романа Ланського, майже всі виклики – це екстрена «швидка», однак насправді 70-80% викликів є непрофільними, бо лише мала частка викликів завершується госпіталізацією.

«Екстрена «швидка» викликається у випадку інсульту, інфаркту, сильної кровотечі тощо. Тобто у випадку, коли кожна хвилина затримки може мати наслідком інвалідизацію пацієнта чи смерть. Виклик екстреної допомоги – з усім складом, обладнанням – обходиться у 580 гривень, тоді як приїзд невідкладної допомоги – приблизно у 200 гривень, оскільки в цьому випадку не потрібно госпіталізації та надзвичайного обладнання», − каже Роман Ланський.

Також МОЗ планує увести нову класифікацію бригад швидкої – не по спеціалізації, а по складу. Зі спеціалізованих залишаться лише психіатричні, натомість розподіл буде на лікарські, фельдшерські та парамедичні. Для цього в Міністерстві планують поєднати англо-американську та франко-німецьку системи екстреної допомоги.

Відповідно до англо-саксонської моделі, головним завданням медиків буде щонайшвидше доправити хворого в лікарню, де ним займуться професіонали (при такій системі роль підтримуючих процедур під час власне транспортування зведена до мінімуму і потреби в кваліфікованому лікарі немає: бригада укомплектована парамедиками, орієнтованими на швидкість. Головний пункт призначення для парамедиків – лікарня швидкої допомоги радше, ніж спеціалізовані відділи загальних лікарень).

Головний принцип франко-німецької системи полягає в тому, що в складі мобільної бригади є кваліфікований лікар, завдання якого не просто стабілізувати й перевезти пацієнта, а на місці зробити максимум, по можливості навіть обходячись без госпіталізації. Якщо хворого все ж везуть у лікарню, це з великою ймовірністю буде одразу стаціонарне відділення звичайної лікарні, а не лікарня швидкої допомоги.

Аналітик ГО «Український центр європейської політики» Денис Горбач наводить приклад результатів подібної реформи у різних європейських країнах. Наприклад, у Німеччині лікар не завжди супроводжує бригаду: на місце виклику виїжджає лише бригада з менш кваліфікованими медпрацівниками, а лікар у разі потреби прибуває окремо на спеціальній машині. Незалежно від присутності лікаря, авто екстреної допомоги обладнане більш сучасним медичним оснащенням, по суті, привозячи лікарню до пацієнта замість того, щоб чимшвидше везти в лікарню його самого.  У Польщі лікар, як і в Україні, пересувається завжди разом із бригадою. Везти в лікарню пацієнта чи ні – рішення, яке залишається на їхній розсуд у кожному окремому випадку. На розсуд диспетчера також залишається рішення щодо того, яку власне команду відправити: краще оснащену для тяжких випадків чи простішу. Ще більшу роль медичне сортування на стадії телефонного виклику відіграє у Франції, де бригади екстреної допомоги укомплектована лікарем, медсестрою, водієм і студентом-стажером.

У Великій Британії, щоб збільшити відсоток пацієнтів, які отримують допомогу вдома чи на місці виклику, в Національній службі охорони здоров’я ввели посаду лікаря екстреної медицини – «покращеного» парамедика з рівнем кваліфікації повноцінного лікаря, який самостійно діагностує та по можливості надає допомогу без транспортування пацієнта.

Вже зараз зрозуміло, що в Україні (і в Кропивницькому зокрема) процес оптимізації системи надання медичної допомоги та розвантаження її від «баласту» не буде простим. Власне через те, що погляди на «баласт» у  МОЗу і в лікарів на місцях трохи різняться.