Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Знову за рибу гроші-2

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

У №22 «Нова газета» опублікувала статтю «Знову за рибу гроші» про скандальне вилучення риби в керуючого ставком поблизу Злинки. Тоді ми пообіцяли надати можливість рибінспекторам оприлюднити своє бачення тих подій.

Отож, автор зустрівся із фігурантами статті – головним держінспектором Кіровоградрибоохорони Олександром Головченком та громадським інспектором, орендарем ставків Романом Бойком (тоді ми не називали його прізвища).

Якщо пригадати зміст попередньої статті, то головною причиною сварки між представником спадкоємця орендаря Дмитром Брайченком та інспекторами є питання: чи має перший право на ведення господарювання та ставу і, відповідно, виловлювати рибу. Його опоненти заперечують його право, наводячи чимало аргументів. Із них виокремимо кілька.

За словами Олександра Головченка, територія ставка – землі водного фонду, які, наведемо пряму мову дослівно, «не даються, не даруються, не передарюються».

– Це передбачено статтею 50-ю Водного кодексу, – пояснює Головченко. (Очевидно, він переплутав статтю, бо про це йдеться у ст. 51-ій. Мав на увазі, напевно, положення «Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється» – Авт.)

Друге, чим аргументують відсутність права господарювати, – нотаріус не мав права видавати доручення від майбутніх спадкоємців Дмитру до входження у спадщину, яке відбувається через півроку. (Нагадаємо: орендар ставка помер 2 січня, тож півроку виповниться 2 липня, події на водоймі – у травні). Мовляв, не можна передавати в управління те, що тобі не належить. Більше того, за словами інспекторів, шлюб із дружиною покійного, яка видала доручення, був на момент його укладання розірваним. І, відповідно, вона не має права бути спадкоємцем. Відтак Дмитро не має права там господарювати, хіба що лише охороняти став.

Ще один аргумент – Закон «Про аквакультуру», який набув чинності 2013 року, дозволяє передачу водойм лише через аукціон.

– Якби доручення видали до 2013 року – питань б не було б, – вважає Олександр Васильович.

– Більш того, – додає Роман Бойко, – орендований об’єкт – це не приватна власність, і тому він не може передаватися у спадок. Якщо ж спадкоємці хочуть господарювати на орендованому ставку, вони мусять взяти участь у аукціоні, під час якого вони мають певні преференції.

Виклали інспектори і свою версію подій на ставку 5 і 20 травня.

– 19 травня нам надійшов сигнал від людини, яка працює охоронцем на сусідньому кар’єрі, – пояснює Роман. – Двоє наших громадських інспекторів увечері тихцем розташувалися на протилежному від сторожки березі. І крадькома спостерігали за подіями на протилежному боці. Приблизно о 23:45 мені повідомляють, що хтось на човні виходить на воду. Згодом хлопці перейшли на протилежний бік і помітили, як у воду із човна скинули контакт електровудки, як люди на човні підпливають до берега. Я із товаришем на той момент уже під’їхав на авто. Коли ми підійшли, то побачили лише акумулятор. Вудку вони сховали у траві за лазнею.  

А про події 5 травня обоє розповідають так. Вони стверджують, що обшуку у авто Дмитра не робили. А електровудку просто помітили у відчиненій машині. Але забрати не мали права. Викликали поліцію, але та довго не приїжджала, з години три. Одному із інспекторів стало зле, тож, недочекавшись правоохоронців, мусили їхати. А рибу, запевняють, у Дмитра не вилучали.

– Хоча перебування електровудки біля водойми також заборонене, – додає Головченко. – Я міг би це оформити, але без наявності збитку. Це – 340-680 гривень – не ті гроші...

А проникнення до лазні 24 травня він пояснює тим, що просто зайшли погрітися. І визнає, що інспектори розбили вікно. Як стверджує, випадково наступили на нього у темряві, шукаючи електровудку. Човном же, з його слів, за законом могли користуватися, навіть вилучити. Чому не зробили цього? Бо не було чим його транспортувати. А одягати наручники на товариша Дмитра також мали право. (Тут з приводу останнього автор мусить перепросити за дорікання у попередній статті з приводу кайданок. Справді, посадова інструкція дозволяє рибінспектору застосовувати спецзасоби за певних обставин. А чи були такі – питання відкрите, адже сторони бачать їх по-різному).

Про подальшу долю вилученої риби розповідають, що її за договором передають обласному товариству сліпих. Документи ж, що можуть це підтвердити, на момент нашої розмови, за словами Головченка, перебували у поліції.

З огляду на те, що минулого разу ми не вдавалися до юридичних деталей права Дмитра порядкувати на ставку, ми попросили його прокоментувати аргументи інспекторів. На його прохання один із адвокатів Кіровограда підготував детальне обґрунтування. Оскільки документ складається із трьох аркушів інформації, малозрозумілої пересічному читачеві, наведемо основні його положення доступнішою загалу мовою.

Оренду землі водного фонду для рибогосподарських потреб покійний Анатолій здійснював із 2010-2011 рр. Дві дати обумовлені тим, що водойма розташована на межі двох районів – Маловисківського і Новоукраїнського – тож і угоди укладалися із двома адміністраціями у різний час. Термін оренди встановлений до 2021 року. 30 червня 2010 року Анатолій зарибив став мальком коропа, товстолобика, білого амура, карася та судака.

Укладення договорів оренди, їх виконання, орендна плата, утримання водойми, розведення риби, придбання риби для зариблення орендованої водойми, придбання пересувного приміщення, човнів, інвентарю та інших інструментів і механізмів, фінансування робіт по охороні водойми тощо орендар здійснював, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з (ПІБ дружини) за рахунок спільних коштів подружжя, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Важливо зауважити, що тут майно означає не ставок – він орендований – а запущена за кошт орендаря риба і решта майна: човни, будівлі тощо.

Далі юрист наводить низку статей Цивільного та Сімейного кодексів, якими доводить: «Таким чином, майно, яке використане для здійснення підприємницької діяльності по вирощенню та реалізації риби, а саме: грошові кошти; придбана риба для зариблення орендованої водойми; риба, яка вирощується в орендованій водоймі; приміщення, побудовані на березі водойми для забезпечення процесу вирощення риби та охорони; човен та знаряддя для розведення та вилову риби тощо – є спільною власністю подружжя, тобто належить дружині та чоловікові».

Адвокат зазначає, що, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. А оскільки дружина Анатолія виявила бажання успадкувати, то мала право надати доручення, яке «за своїм змістом та повноваженнями не суперечить чинному в Україні законодавству».   

– Це обґрунтування доводить, що я маю право там господарювати, – каже Брайченко. – А з приводу їхніх слів, що Толя розлучився із дружиною, то справді, вони не жили разом. Просто офіційно шлюб не розривали.

Ще один аргумент Дмитра: у договорі оренди із Маловисківською РДА зазначено, що у разі смерті орендаря право на оренду переходить до спадкоємців. Документ, як зазначалося, укладений у 2010 році. А закон, на який посилається Головченко (передача водойм лише через аукціон), чинний із 2013 року. Як відомо, закон не може мати зворотної сили. Тому не може відмінити умов договору оренди, укладеного раніше.

– Більше того, – додає він, – стаття сьома Закону «Про оренду землі» каже саме це: право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи – орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців. Орендодавець має право розірвати договір після смерті орендаря лише у разі відмови чи відсутності спадкоємців. Як, до речі, і сказано у нашому договорі із Новоукраїнською РДА.

А з приводу подій на ставку Дмитро звертає увагу на низку дивних, на його погляд, обставин і суперечливостей.

– Мене дуже цікавить, – зауважує він, – куди поділася риба, вилучена без оформлення 5 травня. Цей факт, до речі, я описав у свідченнях поліції. Є і люди, які розповіли про це їй, які готові свідчити у суді. Це чоловіки, які ту забрану рибу наловили вудками. Вони ж і Головченку доводили, що то їхній улов. По-друге, Головченко каже, що побачили в авто електровудку. Але чому ж тоді не склав протокол? Через те, що малий штраф?! А як же тоді службові обов’язки? З приводу човна. Так, має право його вилучити, якщо використовували для браконьєрства. То вилучай! Нічим його було вивезти? Так можна було дати мені його під розписку на зберігання до рішення суду. І чому човен не вказаний засобом браконьєрства в протоколі? В якому статусі він був, коли інспектори з його допомогою знімали сітки? Дивує і те, що не проводять службову перевірку за моїми заявами до Держрибагентства.  І ще, навіть якщо припустимо, що мої друзі браконьєрили, то вони не могли завдати збитків державі, адже риба, як видно із пояснення адвоката, належить спадкоємниці! Тобто мова може йти лише про крадіжку. Більше того, Головченко знав, що Анатолій зарибив став, але кваліфікував дії моїх товаришів як адмінпорушення. Але ж це суперечить пункту 12 постанови пленуму Верховного Суду №17 від 10.12.2004 року,  де чітко зазначено: такі дії підпадають під визначення  «посягання на чужу власність», а не кваліфікуються за статтею 249 КК (незаконне зайняття рибним… промислом – Ред.). Головченко ж вважав, що вони підпадають під статтю 85 КУАП. Поясню, що передбачена 249-ю відповідальність за злочин настає за умови заподіяння істотної шкоди. Якщо вона не настала, такі дії винного за наявності підстав кваліфікуються 85-ю статтею 4-ю КУАП. І тут питання: так чому Головченко звернувся до поліції, хоча сам на місці вирішив, що істотної шкоди заподіяно не було? 

Пояснити ж появу електровудки Дмитро не в змозі. Як вона опинилася за лазнею, для нього загадка. А знайдений акумулятор, стверджує, використовувався для електродвигуна човна і для освітлення лазні.

Отож, «Нова газета» подала точки зору на причини конфлікту обох сторін. Але, як бачимо, низка питань залишається без відповідей. Знайти їх може слідство (провадження порушене за ст. 365 ККУ) та суд. Про їхні наслідки ми обов’язково повідомимо.