Хвилювання і обурення у мешканців нашего села Копанок, що в Маловисківському районі, викликало повідомлення, що машина з пресою і пенсією буде приїжджати в село один (замість двох) раз на тиждень: у п’ятницю. А у вівторок оператор відділення працює лише по обслуговуванню населення (такі у поштового керівництва плани).
Тож читайте, люди, свої газети з тижневим запізненням!
І дійде до того, що кількість передплатників різко зменшиться.
Ми любимо свою районку «Маловисківські вісті», перечитуємо її в першу чергу. Любимо і газети обласні, особливо «Нову газету», «Діалог».То що ж буде з цими газетами надалі? Страшно подумати, що чекає наше улюблене друковане слово!..
Старожили села згадують, як в 50-60 рр. підводою парою коней щоденно в наші Копанки привозив за 12 км з с. Хмельового (тодішній райцентр) пошту наш односельчанин Костенко Андрій Степанович. Але то було давно.
Сьогодні село схвильоване, що відділення з часом закриється зовсім. Бо чомусь у нашій державі все йде на знищення, хоча кажуть, що це реформи. Боляче на це дивитися.
Це пряме знищення села і разом з тим і людей. Так, в селах мало населення, молоді. А чому? Бо у селі у нас лише кілька десятків людей мають роботу. Решта – нікому не потрібна.
Хтось шукає роботу в сусідньому Смоліному, а дехто – уже і за межі неньки-України виїздить.
А тим часом Укрпошта реалізовує проект «Пересувні відділення». Цей проект розпочали в Чернігівській області. Ну й що хорошого в цьому? Краще сільському населенню стало від цього? Людей-поштовиків викидають на смітник. На нові імпортні машини гроші в державі є, а на зарплати мінімальні поштовикам – нема?!
Тепер далі. Кажуть, що поштові відділення збережуться лише там, де є дві тисячі жителів. Звісно, їх навіть з навколишніми малими селами не набереться до двох тисяч, бо дохазяйнувались, що села спорожніли (причина – те ж таки безробіття).
Хвилюванню і обуренню немає меж. Та наші жінки-поштовики: завідуюча відділенням (поки що стаціонарним) Валентина Литвин і листоноша Ірина Моца продовжують добросовісно виконувати свої обов’язки, бо вони справді служать людям.
Копанська листоноша Ірина Моца в домашньому господарстві має коня. Це її вірний помічник у роботі. Він їй допомагає розвезти кореспонденцію і предмети першої необхідності жителям віддалених від Копанок Хуторів.
У вільний від своєї основної роботи час, звичайно, дружині допомагає і чоловік Федір. Це коли він вільний, а якщо у нього є своя чоловіча робота, Ірина вміло запрягає свого коника і сама – до людей. Бо вони її чекають. Говорять їй щире «Спасибі!». Але чи довго так триватиме? Втратити ці зручності односельчан лякають дії поштових начальників вгорі. Тоді ми точно будемо в гОрі.
Наше слово ми адресуємо директору Кіровоградської дирекції Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» Протасову Сергію Вікторовичу.
Почуйте, будь ласка, наш душевний біль і допоможіть, щоб в нашому гарному селі Копанки Маловисківського району працювало поштове відділення і так, як було до цього. Ми згодні на три робочі дні: вівторок, четвер і субота. Чекаємо через нашу газету вашої обґрунтованої відповіді і сподіваємося на взаєморозуміння…
За дорученням односельчан
Олена Гаєвська,
вчителька-пенсіонерка с.Копанки