Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Де два українці, там три гетьмани?

Володимир Кондрашов
Автор: Володимир Кондрашов


«Нова газета» вирішила розшукати козаків Кіровоградщини, щоб поздоровити і дізнатися, як і чим живуть козацькі отамани і рядові «характерники» на теренах нашої області. Як виявилося, розшукати козаків – завдання непросте. І на це є ціла низка причин. А точніше, багато невідомих. Про них – у нашому матеріалі.

 

 

1-а невідома. Хто такі козаки в сучасній Україні

 

Ми спробували проаналізувати законодавчі акти, якими користуються козаки у своїй діяльності. Усе ж цікаво: звідкіля та за які кошти форма та нагороди, і чим все-таки відрізняється козак від звичайного громадянина.

Українське козацтво у своїй діяльності керується «Законом про громадські організації», де передбачено право присвоювати відом-чі, спеціальні звання, але нічого не сказано про те, що громадські організації мають право присвоювати вищі старшинські звання. Про це сказано в законах та положеннях про Збройні Сили, МВС, МНС, до яких козацтво не має в Україні жодного стосунку.

Виходить, що козацька громадська організація має рівно стільки ж прав, скільки і Петрівський районний парламент дітей чи громадська організація «Оникієве для нащадків». Якось не вписується у традиційні уявлення про козацтво, правда? Тим паче, на фоні традиційного шароварно-костюмованого «перфомансу», який наші козаки влаштовують на Покрову – там же і шаблі, і булави, і ордени, і так далі. Чому ж не так активно наряджаються і святкують свій день, наприклад, представники ГО «Плачу, але плачу» або ГО «Посол Плюс»?

Як виявляється, громадські козацькі формування, як пише у своїй книзі Валентин Карпов, мають інші задачі. Козаки кажуть, що головні напрямки роботи козацьких товариств – це частина обов’язків держави, які вона не виконує сповна, і відносять до них захист пересічної Людини, захист інтересів Держави (від ідеологічної, військової чи економічної агресії), громадський контроль за владою та національно-патріотичне виховання підростаючого покоління.

Тобто, козаком може вважатися кожен, хто вступив до відповідної громадської організації і поділяє основні принципи козацтва.

 

2-а невідома.

Скільки у нас козаків

 

На даний момент, як стверджує «Вікіпедія», в Україні налічується 56 всеукраїнських та міжнародних козацьких організацій. Ще близько сотні  мають статус регіональних. Крім цього, в Україні налічується ще сила-силенна міських, районних і навіть сільських громадських організацій, які так чи інакше асоціюють себе із козацтвом. Як пише сайт «Козацький народ», в Україні діє приблизно 800 козацьких громадських організацій, що об’єднують у своїх лавах понад 100 тисяч українців-козаків та, згідно із соціологічними опитуваннями, реальна кількість людей, які вважають себе козаками за родом і духом, може становити у сто разів більше. У Росії, до речі, козаками вважають себе близько восьми мільйонів людей.

Зараз навіть найвищий генерал-полковник чи отаман, чи маршал, чи навіть гетьман (а він, певно, десь є) не скаже, скільки українців вважають себе козаками та чому і відколи усе пішло на лад.

У Кіровограді, згідно з останніми даними, на сьогодні зареєстровано 10 козацьких організацій або осередків всеукраїнських чи регіональних козацьких організацій. Як бачимо, принаймні на папері, козацтво на Кіровоградщині є.

 

3-а невідома.

Чим займаються і що не можуть поділити козаки

 

Читаючи такі дані про кількість козаків і організацій, виникає запитання: якщо данскіє кАзакі активно воюють (факти підтверджено) на боці сепаратистів-«ополченців», то де ж наше стотисячне козацьке військо? Навіть якщо половина усіх зареєстрованих членів козацьких формувань – пенсіонери, то де ж решта?

Як виявилося, у козаків занадто різні погляди на те, як виконувати взяті на себе обов’язки – от і не зійшлися вони в одну організацію, втіливши в життя стару приповідку про те, що де два українці, там три гетьмани.

Конкретно назвати причини незгод у козацькому стані не можуть ні рядові козаки, ні їхні отамани – цих причин, певно, дуже багато: від особистої неприязні до політичних поглядів і переконань.

У своїй книзі «Козацькому роду нема переводу» Валентин Карпов описує історію козацтва в Україні і на Кіровоградщині в новітні часи. Звернемося до його періодизації:

1989-1991 – поява перших осередків відроджуваного козацтва.

1991 – на о. Хортиця відбулася перша установча Велика Рада сучасного Запорозького козацтва. Кошовим отаманом обрано Володимира Мельника.

1992-1993 – розроблені Статути МГО «Українське козацтво»; Запорозького козацького товариства «Запорозька Січ»; Кіровоградської «Буго-Гардівської паланки» та інших осередків.

1994 – відбулася перша офіційна Велика Рада Козацького Війська Запорозького Низового, на якій обрано керівні органи і прийнято Статут КВЗН. Верховним отаманом обрано Олександра Панченка.

Приблизно у цей час, автор цієї книги разом зі своїми товаришами організував у Кіровоградському регіоні діяльність першого обласного козацького товариства «Буго-Гардівська паланка», де протягом багатьох років був крайовим старшиною, полковником козацтва та займав різні керівні посади в «БГП-УК».

У 2000 р. відбулася реорганізація і відокремлення частини козацького осередку – «БГП-УК» і створення нового козацького товариства Кіровоградського регіону – ОГО «Центральний Козацький Округ», сформовано штаб організації.

2004 – розроблено Статут і у 2005 р. проведено юридичну реєстрацію Кіровоградської обласної ГО «Центральний Козацький Округ». У 2010-2012 р.р. до складу ОГО «Центральний Козацький Округ» уже входило понад 30 різнопланових козацьких осередків. Ця обласна громадська організація у 2005-2012 р.р. була одним із потужних козацьких товариств Кіровоградського регіону.

 

Як бачимо, навіть у перші роки незалежності в Україні серед козацтва уже не було єдності.

До речі, на Кіровоградщині діяла навіть ціла координаційна рада козацьких організацій при облдержадміністрації. Однак жодних офіційних документів щодо її діяльності нам знайти не вдалося. Пізніше, як виявилося, координаційна рада перестала відображати інтереси усього козацтва Кіровоградщини, тому й де-факто існувати перестала. Як бачимо, зібрати під своє крило усіх козаків Кіровоградської області не під силу навіть чиновникам ОДА.

 

Чим живе

кіровоградське козацтво

 

Кореспондент «Нової» вирішив дізнатися, «чим дихають» саме кіровоградські козаки, однак за вказаними у реєстраційних документах номерами телефонів нам змогли відповісти лише в трьох із десяти випадків. Причому, в одному випадку нам повідомили, що ми потрапили в приймальню Кіровоградської льотної академії, а особа, яка реєструвала там козацьку громадську організацію, не працює уже понад чотири роки.

Ясність у ситуацію вніс один із легендарних кіровоградських козаків, лікар, публіцист, викладач, автор понад десятка книг (у тому числі – і цитованої нами вище), володар золотої зірки «Герой козацького народу», генерал-полковник Валентин Євгенійович Карпов.

– У козацтво люди приходять не з вулиці, – говорить Валентин Євгенійович. – Вони мають досвід роботи, власні думки, власні ідеї з розбудови України. Ми багато займаємося просвітницькою діяльністю. Якщо «Центральний козацький округ» (організація, якою керує Карпов – В.К.) робила наголос на студентську молодь (навіть було створено осередок в МАУП), то «Буго-Гардівська паланка» – на шкільну. У той же час, у «Центральному козацькому окрузі» є багато потужних організацій. Зокрема, у Знам’янці полковник козацтва Віктор Мазуренко робить багато хороших справ. Утім, варто зазначити, що станом на 1 січня 2014 року в нашій організації налічувалося усього близько 2000 чоловік. Ми втратили, грубо кажучи, відсотків 40%. Скільки залишилося – зможемо уточнити після нового року.

 – Які основні напрямки вашої роботи?

– Ми проводимо багато культурно-масових заходів, до яких активно долучаємо молодь, – розповідає Валентин Євгенович. – Три роки поспіль проводили конкурси на зразок «Козацьких розваг». Тривалий час ми із Сергієм Недільком, відомим діячем козацтва і науковцем, розробляли ідею створення в Кіровоградській льотній академії НАУ музею козацької слави. Якщо взяти вересень, то всередині місяця ми разом із офіцерами-відставниками, які ство-рили в Кіровограді ансамбль (керівник Валерій Шевчук), виступали з концертом у Канатовому перед нашими хлопцями, які вирушали в зону АТО.  

– Чи беруть участь козаки в антитерористичній операції?

– Якраз у Канатовому до мене підійшов чоловік зі словами: «Пане отамане, ви мене впізнали?». Виявилося, він теж із козацтва, – розповідає Валентин Євгенович. – Зараз він – доброволець на фронтах. Він же мені й розповів, що тільки у їхньому батальйоні ще 14 чоловік наших, козаків. То я от думаю: якщо це лише тут їх стільки, то скільки ж наших уже в АТО?

– Чи брали кіровоградські козаки участь у подіях Революції Гідності?

– Загалом, змінюючи один одного, ми відстояли з кінця 2013-го понад 90 днів, – зазначив Валентин Карпов. – Дехто повертався хворий, дехто – з травмами, переломами рук. Наш прапор пробув на Майдані 90 днів.

 

Валентин Карпов – людина широкого кругозору, справжній українець і козак. Автор цієї статті рекомендує ознайомитися з його книгами із історії українського козацтва.

 

Замість післямови

 

Певно, найвідомішим на сьогодні українським козаком є Михайло Гаврилюк – один із символів Революції Гідності. Скільки ще безіменних героїв-козаків зараз перебувають у зоні АТО чи відстояли такий тяжкий Майдан – вам не скаже жоден отаман. Чому б не об’єднатися? Чому, врешті-решт, не прийняти закон, який би регулював статуси і обов’язки козаків, так як це вже давно зробив наш російський «брат».

Одне зрозуміло: в Україні не створено жодного добровольчого батальйону з козаків, хоча учасники громадських формувань, які іменують себе козаками, несуть службу в АТО.

2 серпня у Кіровограді відзначали добре відомий у народі «день ВДВ». У той момент, як наші хлопці тримали оборону на усіх фронтах, містом шастали п’яні тіла в «тільняшках», які розбивали об голову пляшки і купалися у фонтанах. Як на автора цих рядків, це було ницо. Сподіваємося, на Покрову ми побачимо козаків-героїв, а не розцяцькованих пенсіонерів. Та й купатися у фонтанах нині холодно.

 

Володимир КОНДРАШОВ

«Нова газета» вирішила розшукати козаків Кіровоградщини, щоб поздоровити і дізнатися, як і чим живуть козацькі отамани і рядові «характерники» на теренах нашої області. Як виявилося, розшукати козаків – завдання непросте. І на це є ціла низка причин. А точніше, багато невідомих. Про них – у нашому матеріалі.

 

1-а невідома. Хто такі козаки в сучасній Україні

 

Ми спробували проаналізувати законодавчі акти, якими користуються козаки у своїй діяльності. Усе ж цікаво: звідкіля та за які кошти форма та нагороди, і чим все-таки відрізняється козак від звичайного громадянина.

Українське козацтво у своїй діяльності керується «Законом про громадські організації», де передбачено право присвоювати відом-чі, спеціальні звання, але нічого не сказано про те, що громадські організації мають право присвоювати вищі старшинські звання. Про це сказано в законах та положеннях про Збройні Сили, МВС, МНС, до яких козацтво не має в Україні жодного стосунку.

Виходить, що козацька громадська організація має рівно стільки ж прав, скільки і Петрівський районний парламент дітей чи громадська організація «Оникієве для нащадків». Якось не вписується у традиційні уявлення про козацтво, правда? Тим паче, на фоні традиційного шароварно-костюмованого «перфомансу», який наші козаки влаштовують на Покрову – там же і шаблі, і булави, і ордени, і так далі. Чому ж не так активно наряджаються і святкують свій день, наприклад, представники ГО «Плачу, але плачу» або ГО «Посол Плюс»?

Як виявляється, громадські козацькі формування, як пише у своїй книзі Валентин Карпов, мають інші задачі. Козаки кажуть, що головні напрямки роботи козацьких товариств – це частина обов’язків держави, які вона не виконує сповна, і відносять до них захист пересічної Людини, захист інтересів Держави (від ідеологічної, військової чи економічної агресії), громадський контроль за владою та національно-патріотичне виховання підростаючого покоління.

Тобто, козаком може вважатися кожен, хто вступив до відповідної громадської організації і поділяє основні принципи козацтва.

 

2-а невідома.

Скільки у нас козаків

 

На даний момент, як стверджує «Вікіпедія», в Україні налічується 56 всеукраїнських та міжнародних козацьких організацій. Ще близько сотні  мають статус регіональних. Крім цього, в Україні налічується ще сила-силенна міських, районних і навіть сільських громадських організацій, які так чи інакше асоціюють себе із козацтвом. Як пише сайт «Козацький народ», в Україні діє приблизно 800 козацьких громадських організацій, що об’єднують у своїх лавах понад 100 тисяч українців-козаків та, згідно із соціологічними опитуваннями, реальна кількість людей, які вважають себе козаками за родом і духом, може становити у сто разів більше. У Росії, до речі, козаками вважають себе близько восьми мільйонів людей.

Зараз навіть найвищий генерал-полковник чи отаман, чи маршал, чи навіть гетьман (а він, певно, десь є) не скаже, скільки українців вважають себе козаками та чому і відколи усе пішло на лад.

У Кіровограді, згідно з останніми даними, на сьогодні зареєстровано 10 козацьких організацій або осередків всеукраїнських чи регіональних козацьких організацій. Як бачимо, принаймні на папері, козацтво на Кіровоградщині є.

 

3-а невідома.

Чим займаються і що не можуть поділити козаки

 

Читаючи такі дані про кількість козаків і організацій, виникає запитання: якщо данскіє кАзакі активно воюють (факти підтверджено) на боці сепаратистів-«ополченців», то де ж наше стотисячне козацьке військо? Навіть якщо половина усіх зареєстрованих членів козацьких формувань – пенсіонери, то де ж решта?

Як виявилося, у козаків занадто різні погляди на те, як виконувати взяті на себе обов’язки – от і не зійшлися вони в одну організацію, втіливши в життя стару приповідку про те, що де два українці, там три гетьмани.

Конкретно назвати причини незгод у козацькому стані не можуть ні рядові козаки, ні їхні отамани – цих причин, певно, дуже багато: від особистої неприязні до політичних поглядів і переконань.

У своїй книзі «Козацькому роду нема переводу» Валентин Карпов описує історію козацтва в Україні і на Кіровоградщині в новітні часи. Звернемося до його періодизації:

1989-1991 – поява перших осередків відроджуваного козацтва.

1991 – на о. Хортиця відбулася перша установча Велика Рада сучасного Запорозького козацтва. Кошовим отаманом обрано Володимира Мельника.

1992-1993 – розроблені Статути МГО «Українське козацтво»; Запорозького козацького товариства «Запорозька Січ»; Кіровоградської «Буго-Гардівської паланки» та інших осередків.

1994 – відбулася перша офіційна Велика Рада Козацького Війська Запорозького Низового, на якій обрано керівні органи і прийнято Статут КВЗН. Верховним отаманом обрано Олександра Панченка.

Приблизно у цей час, автор цієї книги разом зі своїми товаришами організував у Кіровоградському регіоні діяльність першого обласного козацького товариства «Буго-Гардівська паланка», де протягом багатьох років був крайовим старшиною, полковником козацтва та займав різні керівні посади в «БГП-УК».

У 2000 р. відбулася реорганізація і відокремлення частини козацького осередку – «БГП-УК» і створення нового козацького товариства Кіровоградського регіону – ОГО «Центральний Козацький Округ», сформовано штаб організації.

2004 – розроблено Статут і у 2005 р. проведено юридичну реєстрацію Кіровоградської обласної ГО «Центральний Козацький Округ». У 2010-2012 р.р. до складу ОГО «Центральний Козацький Округ» уже входило понад 30 різнопланових козацьких осередків. Ця обласна громадська організація у 2005-2012 р.р. була одним із потужних козацьких товариств Кіровоградського регіону.

 

Як бачимо, навіть у перші роки незалежності в Україні серед козацтва уже не було єдності.

До речі, на Кіровоградщині діяла навіть ціла координаційна рада козацьких організацій при облдержадміністрації. Однак жодних офіційних документів щодо її діяльності нам знайти не вдалося. Пізніше, як виявилося, координаційна рада перестала відображати інтереси усього козацтва Кіровоградщини, тому й де-факто існувати перестала. Як бачимо, зібрати під своє крило усіх козаків Кіровоградської області не під силу навіть чиновникам ОДА.

 

Чим живе

кіровоградське козацтво

 

Кореспондент «Нової» вирішив дізнатися, «чим дихають» саме кіровоградські козаки, однак за вказаними у реєстраційних документах номерами телефонів нам змогли відповісти лише в трьох із десяти випадків. Причому, в одному випадку нам повідомили, що ми потрапили в приймальню Кіровоградської льотної академії, а особа, яка реєструвала там козацьку громадську організацію, не працює уже понад чотири роки.

Ясність у ситуацію вніс один із легендарних кіровоградських козаків, лікар, публіцист, викладач, автор понад десятка книг (у тому числі – і цитованої нами вище), володар золотої зірки «Герой козацького народу», генерал-полковник Валентин Євгенійович Карпов.

– У козацтво люди приходять не з вулиці, – говорить Валентин Євгенійович. – Вони мають досвід роботи, власні думки, власні ідеї з розбудови України. Ми багато займаємося просвітницькою діяльністю. Якщо «Центральний козацький округ» (організація, якою керує Карпов – В.К.) робила наголос на студентську молодь (навіть було створено осередок в МАУП), то «Буго-Гардівська паланка» – на шкільну. У той же час, у «Центральному козацькому окрузі» є багато потужних організацій. Зокрема, у Знам’янці полковник козацтва Віктор Мазуренко робить багато хороших справ. Утім, варто зазначити, що станом на 1 січня 2014 року в нашій організації налічувалося усього близько 2000 чоловік. Ми втратили, грубо кажучи, відсотків 40%. Скільки залишилося – зможемо уточнити після нового року.

 – Які основні напрямки вашої роботи?

– Ми проводимо багато культурно-масових заходів, до яких активно долучаємо молодь, – розповідає Валентин Євгенович. – Три роки поспіль проводили конкурси на зразок «Козацьких розваг». Тривалий час ми із Сергієм Недільком, відомим діячем козацтва і науковцем, розробляли ідею створення в Кіровоградській льотній академії НАУ музею козацької слави. Якщо взяти вересень, то всередині місяця ми разом із офіцерами-відставниками, які ство-рили в Кіровограді ансамбль (керівник Валерій Шевчук), виступали з концертом у Канатовому перед нашими хлопцями, які вирушали в зону АТО.  

– Чи беруть участь козаки в антитерористичній операції?

– Якраз у Канатовому до мене підійшов чоловік зі словами: «Пане отамане, ви мене впізнали?». Виявилося, він теж із козацтва, – розповідає Валентин Євгенович. – Зараз він – доброволець на фронтах. Він же мені й розповів, що тільки у їхньому батальйоні ще 14 чоловік наших, козаків. То я от думаю: якщо це лише тут їх стільки, то скільки ж наших уже в АТО?

– Чи брали кіровоградські козаки участь у подіях Революції Гідності?

– Загалом, змінюючи один одного, ми відстояли з кінця 2013-го понад 90 днів, – зазначив Валентин Карпов. – Дехто повертався хворий, дехто – з травмами, переломами рук. Наш прапор пробув на Майдані 90 днів.

 

Валентин Карпов – людина широкого кругозору, справжній українець і козак. Автор цієї статті рекомендує ознайомитися з його книгами із історії українського козацтва.

 

Замість післямови

 

Певно, найвідомішим на сьогодні українським козаком є Михайло Гаврилюк – один із символів Революції Гідності. Скільки ще безіменних героїв-козаків зараз перебувають у зоні АТО чи відстояли такий тяжкий Майдан – вам не скаже жоден отаман. Чому б не об’єднатися? Чому, врешті-решт, не прийняти закон, який би регулював статуси і обов’язки козаків, так як це вже давно зробив наш російський «брат».

Одне зрозуміло: в Україні не створено жодного добровольчого батальйону з козаків, хоча учасники громадських формувань, які іменують себе козаками, несуть службу в АТО.

2 серпня у Кіровограді відзначали добре відомий у народі «день ВДВ». У той момент, як наші хлопці тримали оборону на усіх фронтах, містом шастали п’яні тіла в «тільняшках», які розбивали об голову пляшки і купалися у фонтанах. Як на автора цих рядків, це було ницо. Сподіваємося, на Покрову ми побачимо козаків-героїв, а не розцяцькованих пенсіонерів. Та й купатися у фонтанах нині холодно.

 

Володимир КОНДРАШОВ