Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Обійшлося малою кров’ю. Поки що…

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

21 серпня у селі Степанівці Устинівського району сталась новина: на робочому місці побилися голова й секретар сільради. У причинах і наслідках цієї події «Нова газета» спробувала розібратися на місці.

 

З нагоди нашого приїзду частина жителів села вирішила провести так звану сходку. Щоправда, зустріли ми на ній трохи більше десятка степанівців. І розмова з кореспондентом на одному із кутків села розпочалася зовсім не з розповідей про бійку у сільраді. Люди досить довго розповідають про те, що, на їхню думку, у діяльності сільського голови викликає обурення. Головне питання – виділення землі.    

– Голова сільради розділила нашу громаду: свої – хто її підтримує, і чужі – хто проти неї, – каже місцевий фермер, АТОвець Володимир Гребенюк. – Хто сказав щось про неї погано – все, потрапляє в немилість до голови. Тому дам, а тому не дам (має на увазі земельні ділянки – Ред.).   

Марина Пилипенко, мати шістьох дітей, підтверджує. Скільки не зверталася до сільради з проханням виділити землю, у відповідь отримувала відмови.

– Із вісімдесятого до 2006 року я працював головою сільради, – додає Іван Щеголяєв. – Оце вже п’ять років вона колотить людьми, причому так, що вже немає сил. Мені вже сімдесят п’ять, а я прийшов захищати людей.

– Ми люди далеко не пенсійного і не передпенсійного віку і виживаємо зараз завдяки утриманню корів, телят, кіз, – пояснює Олена Стадник, – їх невдовзі просто не буде де випасати! Вихід один – вирізати худобу, зруйнувати хати і їхати шукати кращого життя. 

Пізніше ми всі разом переїздимо до сільради. Її голова Валентина Поліщук на місці. На порозі будівлі розпочинаються імпровізовані збори, які закінчуються банальною сваркою між прихильниками й супротивниками голови, яка ледь не переростає у бійку. Людей, вочевидь, стримує присутність поліції й нашого кореспондента.

Поки на порозі вирують пристрасті, «Нова» поговорила із свідками бійки, а точніше того, що відбулося трохи згодом. Донька Валентини Миколаївни Олена розповіла, що в той момент була вдома у матері.

– Вона мені зателефонувала, щоб я приїхала і привезла щось перевдягнутися. Коли я приїхала в сільраду, то мама вже сиділи в кабінеті заюшена кров’ю. Я витерла її. Від «швидкої» відмовилася. Секретар сиділа на порозі.

Керівник Будинку культури Юлія Кравченко показала нам фото в мобільному телефоні, на якому Валентина Поліщук зі слідами наслідків бійки. Проте по ньому через погану якість визначити, чим заляпані голова і одяг голови, досить важко. Хоча, за словами Юлії, яка не бачила самої сутички, після інциденту вона застала голову в кабінеті заюшену справді кров’ю.  

– Такі випадки із секретарем Ольгою Варенюк у нас були неодноразово, – переконує пані Валентина. – Приїжджали на ці інциденти і голова районної ради, і голова ради ветеранів мала бесіди. Вчора («НГ» приїхала 22 серпня – Ред.) конфлікт почався із того, що вона попросила в мене протоколи останньої сесії, які вона залишила. Було дев’ять із дванадцяти депутатів. Все було добре, землевпорядник підготувався, оприлюднив публічну карту і інші необхідні документи. Однак секретар звинувачувала його в «хімізації» із землею…

За версією голови сільради, вона занесла документи до кабінету Ольги Варенюк на її прохання, і коли остання звинуватила пані Валентину в отриманні певної вигоди, та не стрималася.

– Я не стрималася і сказала «Хай тебе чорти беруть!», – визнає голова. – І розпочалася перепалка. Вона на мене замахнулася лівою рукою, я за неї схопилася. Поруч стояла чашка, вона взяла її правою і вдарила мене нею по голові. Мене залило кров’ю. Ось погляньте! (демонструє рану на голові вище чола).

На підтвердження показує копію результатів обстеження в лікарні. Але, правду кажучи, почерк у документі справжній лікарський – текст повністю не розібрати. Вгадуються лише окремі слова й частини речень: «...на рану на голові», «зі слів… в 10:30 вдарила працівниця сільської ради», «по середній лінії волосистої частини голови», «діагноз: ушиблена рана волосистої частини голови».           

Валентина Миколаївна принагідно розповідає, що Ольга Веренюк завжди замикає свій робочий кабінет, не залишаючи ключів. Мовляв, це створює перешкоди в роботі ради, бо без певних документів людям і довідки якоїсь не видати. Перераховує й низку інших, на її думку, недоліків у роботі секретаря. Водночас визнає, що напружені стосунки із колегою – давні. Накопичувалося.

Не заперечує цей факт і Ольга Варенюк, яку ми застали того самого дня на ліжку в палаті Устинівської районної лікарні. До слова, у бійці нібито взяла участь іще одна жінка на боці голови.

Закид же голови про блокування доступу до свого кабінету секретар ради пояснює досить аргументовано:

– Я виконую нотаріальні дії, оформлюю свідоцтва про народження, смерть тощо. Стоїть сейф, в якому зберігаються вони і чисті бланки – документи суворої звітності. Тому я не можу залишати ключ в кочегарці… А всі необхідні для ради документи, коли йшла у відпустку, їм залишала.  

А сам інцидент, за версією Ольги Варенюк, стався ось через що.

– Перед сесією оприлюднюються всі проекти рішень, щоб люди із ними ознайомилися. Я помітила, що на дошці оголошень у цих документах інформація не повна. Тобто не було графічних матеріалів, де б зазначалася кожна ділянка, що надається. Я попросила землевпорядника надати ці матеріали. Але вона відмовила і порадила звернутися до голови. Хоча, до речі, вони мусять бути в землевпорядника. На всі мої прохання і навіть депутатське звернення не реагувала. І все ж наступного дня я отримала графічні матеріали. Коли ж я їх проаналізувала, то зрозуміла, що роздані землі громадських пасовищ і біля цвинтаря. Тому на сесії я порушила це питання, адже розорена земля під час злив замулить територію і розмиє кладовище. Але мене не підтримали…

Далі Ольга Василівна називає кілька прикладів і прізвищ, натякаючи на несправедливе виділення земель. Вона каже, що не проти, щоб люди отримували за законом до двох гектарів, але чому без землі залишаються багатодітні родини, інваліди.

– Виходить, ті, хто має достаток – є паї, автомобілі – отримали ще й по два гектари, – зауважує пані Ольга. – Я залишила засідання, бо не хотіла брати в цьому участь принципово.

20 серпня я пів дня ходила до землевпорядника, щоб взяти проєкти рішень та скласти протокол сесії. Безрезультатно. Учора я звернулася до голови із цим проханням. Та ж, посилаючись на зайнятість, не надавала: «зачекаєш», «обійдешся»…  Коли вкотре я зайшла до неї з тим самим питанням, голова розриває ці документи і забирає ті самі графічні матеріали, мовляв, так їй сказала зробити землевпорядник. Але ж мені вони потрібні в тому вигляді, в якому були, – сказала я і зайшла до свого кабінету. Заходить вона, кидає мені на стіл ці папери і починає мене нецензурно лаяти. Коли я взяла телефон, щоб зберегти запис її слів на диктофоні, вона його вибила з руки, схопила за пальця і зламала його. Потім сильно била… Я схопила чашку і, махнувши нею, зачепила її голову. У ній був чай із каркаде, він розлився, заляпав їй блузку…

Далі Ольга вийшла на поріг, очікуючи на поліцію. Прибуло кілька прибічників голови, зібралися в її кабінеті. Аж  раптом, зі слів співрозмовниці, ззаду до неї вискакує одна жіночка (її прізвище відоме, але поки назване не буде з певних причин – Ред.) і, схопивши за волосся, б’є її головою об поріг.

Наслідок – пошкоджений палець і струс мозку, заява до поліції та ще більше загострення ситуації в сільраді…

Вочевидь, виносити вердикт – хто кого побив – у цій ситуації практично  неможливо. Своє об’єктивне слово має тут сказати поліція. Проте цілком зрозуміло, що основним поясненням причин цих пристрастей є земельне питання. І поки воно не вирішиться прозоро й законно, бійкам бути…