Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Мати померлого хлопчика добиватиметься ремонту «швидкої» заради інших дітей

Автор: Нова Газета

Відколи медицина перестала бути безкоштовною, а реклама ліків супроводжує нас на кожному кроці, ми всі стали трохи медиками, трохи знахарями і тро­хи самонадіяними всезнайками. Але попри те, що традиційна медицина не вітає ані перше, ані друге, ані третє, чиновники від охорони здоров’я дореформували галузь до того, що не залишили населенню вибору - викликати «швидку» стало неабиякою уда­чею, кваліфікованих кадрів у районні лікарні, не ка­жучи про сільські амбулаторії, не затягнеш налигачем, а лікуватися стало взагалі дорого й боязко.

Усі ці проблеми якось непомітно відсунули на задній план вимоги до морально-етичних якостей лікарів. Про яку вже мораль можна говорити, якщо сама медици­на деморалізована постійним недофінансуванням, недорозвиненістю і напівлегальною комерціалізаці­єю? Однак більшість із нас воліє на кухні скаржитися на нетактовну поведінку лікарів, аби ті тільки виліку­вали. «А якщо ще колись доведеться звертатися?» - найпоширеніше виправдання такої поведінки.

 

Але жителька села Молдовки Голованівського району Наталія Верясєва іншої думки. Так-сяк оговтавшись після смерті шести­річного сина, вона вирішила по­рушити всі наболілі питання, що стосуються сільської медицини, в тому числі і неетичної, на її думку, поведінки головного лікаря ЦРЛ Валентини Сачук. Претензій до ін­ших медиків у неї немає, але є чи­мало запитань і побажань до орга­нізації охорони здоров’я в районі. Жінка каже, що й односельці з нею солідарні.

У цілому порушені проблеми не нові і характерні для більшості сіл Кіровоградщини, але в даному ви­падку вилилися в нештатну ситу­ацію. Її син Ясик (на фото) помер від апендициту. Хвороба протікала без яскраво виражених симптомів.

Останніми днями хлопчик спочат­ку скаржився на нудоту, потім - на здуття. Жінка ж грішила на ліниві вареники, які зварила на вечерю.

 

- Я вирішила, що це все через них, тісто ж важке для травлен­ня, - каже Наталя.

 

Але коли жвавий, енергійний хлопчик почав гаснути на очах - кинулася до односельців, хто б відвіз до райцентру в лікарню. У Молдовці є своя машина швидкої допомоги, але в селі вже ніхто й не згадає, коли востаннє вона їздила. Уже тривалий час потребує ремон­ту, тільки ніхто із цим не поспішає.

 

Ясик по дорозі до лікарні поми­рав у матері на руках, водій маши­ни не зміг викликати швидку з рай­центру, щоб виїхала назустріч. За екстреним номером «103» відпо­відали медики станції швидкої до­помоги з Кривого Озера сусідньої Одеської області, констатуючи у відповідь, що нічим не можуть до­помогти. Коли ж нарешті дісталися районної лікарні і педіатр почала робити штучний масаж серця - було вже надто пізно.

 

«Тільки в машині Ясик почав казати, що йому боляче. Потім заплющив очі і затих. У мене по­чалася паніка, почала його бити по щоках, щоб привести до тями, а він сказав тільки: «Не роби мені боляче. Мамочка, я тебе люблю». І якось так по-дорослому: «Мамо, я вмираю». Потім притулився до мене і я відчула, що він справді по­мер, а я нічого не могла вдіяти. Коли ми вже приїхали до районної лікарні, то збіглися лікарі. Педі­атр намагалася робити штучний масаж серця, але було вже пізно. Я взагалі до медиків не маю жодних претензій. Від них насправді нічо­го не залежало», - каже жінка.

 

Сьогодні її більше хвилює пи­тання, навіщо в селі швидка, якщо від неї жодної користі, та чому не можна додзвонитися до станції швидкої допомоги?

 

Останнє цікавить і наших жур­налістів, адже коли ще на початку 2012-го в Кіровограді відкривали Центр екстреної допомоги, розпо­відали, що незабаром тут буде об­ладнано сучасний диспетчерський пункт, який прийматиме дзвінки з усієї області та координуватиме виїзд бригад швидкої в районах.

Проте Наталя Верясєва не єди­на, хто не зміг додзвонитися до швидкої. Жінка стверджує, що ми­нулого року також був кричущий випадок, коли не могли виклика­ти «швидку» дитині, яка отруїлася грибами. Тому люди на неї вже й не покладаються, а платять по сто гривень за приватну машину, аби дістатися до районної лікарні. Також пані Наталя переконана, що медики щороку повинні прово­дити ретельний медичний огляд школярів і дітей у дитсадочках.

 

- На святі 1 Вересня Ярослав поскаржився на різкий біль у боці, але він швидко минув, тож ми за­спокоїлися. Тепер же я підозрюю, що апендицит давав про себе знати ще тоді. Може, якби лікарі регулярно оглядали дітей, то ра­ніше б виявили хворобу, і Ясик був би живий, - вважає жінка.

 

Історія з головним лікарем - узагалі окрема тема. Наталя Ве­рясєва каже, що в найтяжчий і найкритичніший момент у своєму житті змушена була пройти через справжні психологічні тортури.

«Це був справжній допит, - згадує жителька Молдовки про те, як з нею спілкувалася Валентина Сачук. - Вона казала, що я погана матір, що проміняла сина на ко­рову, що отруїла дитину. Я пояс­нювала, що цього не могло бути, але вона не вгавала. І навіть коли ми з чоловіком сиділи біля мерт­вого сина, я намагалася усвідоми­ти, що відбулося, через прочинені двері чула те саме. Я просила її зупинитися, але вона не зважала. Мені в той момент хотілося теж померти, якби не чоловік і його сестра, я не знаю, що зро­била б. Після того всі запиту­ють, чи правда, що Ясик отруїв­ся миш’яком? Що мені їм казати? Показувати усім довідку від пато­логоанатома?».

 

Через іще одне випробування довелося пройти, коли тіло Ясика забирали з Кіровоградського бюро судово-медичної експертизи. Во­дій «швидкої» довіз їх до Голованівська і сказав, що далі не повезе, бо так сказала головний лікар. 

 

Мовляв, діставайтеся самі. Я запитую, як же ми будемо діс­таватися з труною і мертвою дитиною? На що він відповів, що його це не хвилює. Ми винаймали машину з причепом. По наших до­рогах, кришка з труни увесь час злітала. Ледве довезли до села, – переповідає Наталя.

 

Жінка вважає подібне непри­пустимим і переконана, що лікар, а тим більше головний, не пови­нен забувати про медичну етику і людяність. Сама Валентина Сачук запев­няє, що нічого крамольного Наталі Верясєвій не казала.

 

Та вона нам уже труп привез­ла. Я в неї запитую, на що дитина скаржилася. Вона каже, що на жи­віт, але думала, що це звичайне харчове отруєння. Тому до меди­ків не зверталися. На що я їй від­повіла, що це більше схоже не на харчове отруєння, а на отруєння отрутою, - прокоментувала ситу­ацію Валентина Михайлівна.

 

У прес-службі прокуратури об­ласті повідомили, що за фактом смерті дитини прокуратура району проводить перевірку, але, швидше за все, відкрите кримінальне про­вадження закриють через відсут­ність складу злочину. Бо ні вини медиків, ні вини матері у тому, що сталося, немає. Фатальний випа­док. За висновками судмедексперта, дитина таки померла від апен­дициту, а не від отрути.

 

Мати ж померлого хлопчика до­биватиметься ремонту «швидкої» заради інших дітей.

 

Марина МАЛЬОВАНА,

фото із сімейного архіву Наталі Верясєвої