Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Кіровоградщина дистанційна: як вчаться діти під час карантину

Автор: Нова Газета

Дистанційне навчання останнім часом обговорюється так само активно, як і коронавірус. Бо діти, яких по всій країні відправили на карантин, не просто відсиджуються вдома, а продовжують навчання. При цьому Міністерство освіти дало вчителям методичні такі рекомендації, які не можна реалізувати на практиці. А  працювати і звітувати вимагає сповна.

 

Як же відбувається дистанційна освіта на Кіровоградщині – досліджувала «Нова газета».

Зрозуміло, що організувати повноцінне навчання за один день неможливо. При цього головне усвідомити, що «дистанційно» означає «на відстані», а не «самостійно» і не перекладає обов’язки вчителів на самих дітей чи батьків. Педагог і далі виконує домінантну роль у збагаченні учнів знаннями. Лише робить це за посередництва сучасних гаджетів та технологій. Йому у поміч – необмежені ресурси інтернету і навіть телебачення. Адже медійники не залишилися осторонь, а вирішили підтримати освітян і дітей – запустили на період карантину трансляції мaйстеp-клaсів і відео-уроків від кpaщих педагогів Кіровоградщини.

Найлегше перелаштуватися на карантинний лад було міським школам, де і вчителі, і діти забезпечені як не ноутбуками, то смартфонами, які відкривають необмежені можливості. З телефоном в руках можна і тести виконати, і відео-уроки подивитися, і вебінари, можна працювати поодинці чи он-лайн з усім класом. Тож тут все залежить від активності й обізнаності кожного окремого педагога і тих вимог, які ставить до нього адміністрація школи. Одні обмежуються простим скиданням завдань у чат, інші перебувають у постійному пошуку і використовують усі доступні інформаційні ресурси. Такі технології активно практикують, наприклад, у гімназії ім.Т.Шевченка.

У цьому закладі кожен учитель склав індивідуальний план роботи на період карантину (до 3 квітня), у якому розписав види дистанційних занять і завдання до них, орієнтуючись на звичайний розклад в школі. При цьому навчальний матеріал не ущільнюють, нічого з програми не викидають.

За словами педагогів гімназії, морально вони були готові до такої  роботи, адже заклад не раз виходив на карантин і вже практикував дистанційне навчання. Але ніколи – так довго. Цього разу доводиться докласти чимало зусиль ще й тому, що попередні форми роботи не передбачали зворотного зв’язку (дітям просто розсилали домашнє завдання через так званий «Класрум» у гугл-акаунті). Тепер же педагоги організовують он-лайн уроки, де безпосередньо спілкуються зі своїми учнями і дають їм термінові завдання (які треба виконати в конкретний проміжок часу – як під час уроку в школі за розкладом).

Досвідом ділиться вчителька початкових класів Анжела Ступнікова: «Ми вже мали досвід дистанційного навчання, але раніше працювати з платформами, які наразі втратили актуальність. Тому сьогодні освоюємо нові технології, нові можливості для більш якісного навчання зі зворотним зв’язком від дітей. У своєму класі, наприклад, я час від часу практикувала роботу на платформі «На Урок» – працювали в школі і давала домашні завдання. Тому можу сказати, що мої учні були більш-менш готові до дистанційного навчання. Зараз ми успішно апробуємо он-лайн уроки через платформу Zoom. Підбираю нескладні завдання на аналіз і систематизацію. Розраховую приблизний час їх виконання, щоб не перевантажувати дітей».

Анжела Сергіївна зізнається, дистанційна освіта – це справжній виклик для вчителя, бо довелося вийти зі звичної зони комфорту, працювати в режимі постійного пошуку, розробляти нові уроки і завдання до них, освоювати технології і бути на зв’язку з дітьми майже цілодобово, бо вдома у кожного з учнів свій ритм і режим, а потреба у консультації педагога значно вища.

Тож тут вчителі під час карантину аж ніяк не байдикують, а працюють більш напружено, ніж раніше. Вони вчаться разом з дітьми, розвиваються, стають трошки блогерами, трошки хакерами...

А що ж діти? А діти тепер взагалі не вилазять з гаджетів, залежність від яких і раніше була великою проблемою. І хоч за вимогами Міністерства освіти дитина не може працювати з гаджетом більше 20 хвилин (максимально допустимий час фіксації зорової уваги), вчителі зізнаються, що за такий короткий проміжок часу не встигають повноцінно пояснити тему. І справа не лише в об’ємі матеріалу, а в багатьох технічних і людських факторах – до уроку долучаються далеко не всі діти, в процесі у того звук зникає, у того відео миготить, той гримаси корчить і відволікає однокласників...

Потерпає від активізації дистанційної роботи і сама техніка. Так платформи «Класрум» і «На урок», які в пріоритеті у кропивницьких вчителів, із перших днів карантину перевантажені і добряче потріпали нерви як дітям, так і батькам. Попри неодноразові заяви директорки гімназії, що її заклад був на 100% готовий до дистанційної освіти, бо всі діти вже давно активно працюють у власних акаунтах в «Класрумі», а батьки за минулих два роки пройшли майстер-класи по роботі з гул-платформами і навіть мають змогу бачити результати он-лайн навчанням своїх дітей, для багатьох ці слова стали справжнім сюрпризом. Хоча б тому, що чимало дітей вперше зайшли до своїх «Класрумів» саме під час цього карантину і то після тривалої і виснажливої консультації з учителем інформатики. А платформа «На урок» взагалі розцінюється багатьма антивірусами, як загроза. Тож її вдається увімкнути лише після деактивації служби захисту. Платформа, а через неї і сам гаджет, постійно зависає, неодноразово вимагає повторної активізації, відхиляє логіни й паролі, не зберігає виконані завдання. Тож, із позиції батьків і дітей, тут більше нервів, ніж користі. До такого навчання вони явно не були готові.

За результатами опитування, яке провели освітні активісти «Батьківської ради Кропивницького», переважна більшість дітей витрачають на виконання домашніх завдань і роботу з гаджетами більше трьох годин на день. Деякі батьки зізнаються: діти й раніше проводили за уроками по кілька годин, але тоді працювали з книжками, а зараз в основному з відео і тестами на комп’ютерах.

Зовсім інша ситуація склалася у сільській місцевості, де у школярів не така просунута техніка, інтернет проведений далеко не в кожну хату, та й не всі вчителі вміють ним користуватися. Будьмо відвертими, у маленьких селах педагоги звикли працювати по-старому: прочитай, перепиши, перекажи і лише до обіду, бо в селі є й інша робота.

 Змінила цю схему освітня реформа, яка прикрила маленькі школи, у яких один педагог з однаковим успіхом викладав до восьми дисциплін. Дітей із таких сіл почали підвозити в опорні заклади і, як констатують тамтешні вчителі, новим учням було дуже важко адаптуватися до нової системи, де треба не тільки читати-переписувати, а ще й думати, аналізувати, дискутувати, словом – вчитися. Важко було і педагогам, які шукали підхід до нових діток і вчилися працювати з великими колективами. 

І от новий виклик – дистанційна освіта. Діти з сіл залишилися вдома. Значна частина – без комп’ютерів й інтернету, телефонний зв'язок проривається через раз, якщо вилізти на грушу. Якщо туди і вдається передати якесь домашнє завдання, то перевірити його виконання неможливо. Про повноцінну підготовку до ЗНО взагалі не йдеться, хоча і МОНУ, і громадські освітні платформи запустили численні курси на допомогу випускникам.

Що ж до крупних шкіл і опорних закладів, то тут якість дистанційної освіти залежить від тих самих факторів: бажання вчителів і учнів, доступність до технологій й інтернету. Більшість освітян у районах – люди не молоді, які не мають досвіду роботи з сучасними технологіями і он-лайн платформами. А їхні гаджети й можливості добряче відстають від дорогих «іграшок», якими батьки часто оснащують школярів. Інтернетом користуються переважно на роботі (бо він тут є!), та під час карантину школу відвіду-вати не рекомендується. Так і вчителі, і діти потрапляють у замкнене коло освітніх проблем, єдиним раціональним виходом із якого є пересилання завдань через менеджер. Як і кому в такій ситуації пояснювати новий матеріал – питання відкрите.

Звісно, є молоді й прогресивні педагоги, які креативлять – знімають відео-уроки і просто виставляють у Фейсбук чи Ютуб. Але ніхто не може гарантувати, що учні його подивляться і, що важливо, зрозуміють.

Можливо, це були проблеми лише першого тижня – далі навчаться, пристосуються і стане легше. Тим більше, що розмови про продовження карантину вже блукають міністерськими коридорами. А поки що залишається сподіватися на відповідальність батьків, які проводять з дітьми більшість часу (і, дай Боже, пам’ятають щось зі шкільної програми), і на добросовісність самих школярів, бо отримати освіту, підготуватися до ЗНО – це їхнє життєво важливе завдання.

Попри все ніхто не знімав з учителів відповідальність за реалізацію освітнього процесу. Шкода тільки, що ніхто й не думав, аби підтримати педагогів із периферії у такій складній ситуації. Бо якось так у нас повелося, що вчитель завжди крайній, навіть коли схибила вся держава.