Повідомлення
  • There is no category chosen or category doesn't contain any items

Кропивничанам показали автентичні народні сорочки Кіровоградщини і України

Автор: Нова Газета

У кожного свої місця сили. Хтось шукає окультні стоухенджі, когось манять прадавні піраміди чи містичні води Чорного озера, а когось серце тягне до батьківської хатини у маленькому селі. Ми подумали: навіщо їхати у пошуках сили світ за очі, якщо ось вона – дбайливо зібрана в етнолабораторії «Баби Єльки». Так виникла ідея організувати в Кропивницькому унікальну подію – виставку неповторних автентичних сорочок, знайдених у старовинних скринях, на запилених горищах, у бабусиних вузликах у різних куточках Кіровоградщини.

 

Ідею підхопила наша землячка колекціонерка і вишивальниця Анна Баранова, яка вже 20 років живе у Харкові і популяризує українську культуру через власну майстерню «Вільна птаха горобчик».

Зібравши разом наші вишивані скарби, ми нарахували 33 прекрасні і не схожі одна на одну за техніками крою і вишивки сорочки з різних регіонів України, які самотужки виготовляли і носили жінки сто і більше років тому. Всю цю красу виставили на показ в етнолабораторії, що знаходиться в Обласному центрі народної творчості.

Найбільше тут сорочок з Олександрівщини, які належали Тодосьці Юхно (1913 р.н., Вищі Верещаки), Марії Кондратенко (1930 р.н., Кримки) і Олені Своробі (1880 р.н., Цвітне). Одну з них – жіночу з Кримок – «Баба Єлька» демонструвала у Лондоні під час Міжнародного освітнього візиту, як зразок автентичної культури Кіровоградщини. Тоді іноземці боязко торкалися старовинного полотна і наввипередки фотографувалися з українським артефактом, дивуючись, чому така прекрасна річ не зберігається в якомусь столичному музеї під міцним склом і десятком замків.

Мов новенька на манекені красувалася додільна сорочка, яку у 1930-х роках створила і потім носила Олександра Панасенко з Нерубайки (Новоархангельський р-н). Помітно відрізняється від інших геометрично орнаментована сукня, яку передала Катерина Яценюк у Паліївці (Маловисківщина). А вишита дрібними блакитними квіточками сорочка від Катерини Грицаєнко (1938 р.н.) з Аудиторівки Світловодського району повністю наслідує крій і орнаментацію Полтавщини.

Крайньою до колекції приєдналася чоловіча сорочка, яку подарував Голованівський районний музей. Чоловічі речі найбільше зношувалися, тому їх мало дійшло до нашого часу в хорошому стані. Ця ж, імовірно, створена у 1920-х роках і належала заможній людині.

Була на виставці і сорочка-куцик, вишита бабою Єлькою, на честь якої названо проєкт. Як народжувалося це прекрасне творіння, добре пам’ятає її внучка Світлана Буланова. Адже це остання річ, яку бабуся зробила своїми руками незадовго до смерті, вже будучи майже сліпою.

Можна без кінця говорити про кожну без винятку річ на виставці, бо всі вони самобутні й унікальні і за кожною криється реальна історія людського життя. Враження від споглядання цієї краси підсилювали потужні народні пісні, записані від бабусь під час експедицій «Баби Єльки», і світлини мандрівної фотовиставки «У пошуках рідної пісні» авторства волонтера Корпусу миру США Майкла Ендрюса та лауреата обласної журналістської премії Олександра Майорова.

Виставка мала тривати лише день. Але було стільки охочих її відвідати, що організаторам нічого не лишалося, як продовжити роботу ще на дві доби. За цей час до етнолабораторії завітало майже дві сотні відвідувачів.

А ті, кого затримав карантин, могли переглянути фото-звіти на фейсбуці проєкту. Тут же транслювався унікальний майстер-клас з прадавньої техніки вишивання від Анни Баранової, який вона організувала у креативному просторі «Баби Єльки».

Так, у кожного свої місця сили. Та ніхто не заперечить, що їх можна не тільки шукати, а й створювати самотужки. І ми зробили, зібравши воєдино часточки потужної народної енергії з різних куточків Кіровоградщини й України, щоб підзарядити тих, кому не вистачає прекрасного на спустілих сільських вулицях і в бетонних міських лабіринтах.

Для нас місце сили там, де тріскотить в печі вогонь, а старенькі натруджені руки вимішують хліб, де бринить неповторна народна пісня, а кольорові стіжки охайно стеляться на домоткане полотно. Наше місце сили там, де виразно відчувається потужна українська енергетика. Там, де «Баба Єлька».

Фото зі сторінки «Баби Єльки»
 у  Фейсбуці