ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ – СПРАВА РУК САМИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Звернувшись до Кіровоградського обласного центру зайнятості, Оксана, яка приїхала до Кіровограда з Авдіївки Донецької області, знайшла роботу за півгодини.

Але це, скоріше, виняток із звичного правила, адже її чоловік, не змігши працевлаштуватися, поїхав на заробітки до Москви. Подібних історій в Україні – більше ста тисяч. А якщо точніше – 127 тисяч – саме таку кількість внутрішніх переселенців, бажаючих працювати, взяли на облік центри зайнятості по всій країні (дані Державної служби статистики станом на грудень 2015).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Працювати
будь-ким і будь-де»

Інформація про те, що людина, звернувшись до центру зайнятості, відразу знайшла роботу, здається, на перший погляд, фантастичною. Зазвичай, переселенці, сподіваючись на швидке повернення додому, отримують допомогу від держави і не поспішають шукати роботу. Так було і з Оксаною, яка має диплом учителя української мови та літератури. До Кіровограда її родина Оксани приїхала у складі п’яти чоловік, але, не знайшовши роботи, старша донька з дитиною повернулася назад до Авдіївки, а чоловік, за професією будівельник, поїхав на заробітки до Росії. У Донецьку до війни він заробляв орієнтовно 10 тисяч гривень на місяць, у Кіровограді ж не зміг відшукати способу прогодувати родину. Оксана з молодшою донькою залишилася в Кіровограді, не полишивши надію знайти постійну роботу.

− У місті та області було важко знайти місце вчителя, адже в цих краях є свій педагогічний університет. Власне, приїхавши до вашого міста, півроку я навіть не шукала роботу, бо сподівалася повернутися додому… Спочатку тимчасово я працювала на заміні у Миколаївській школі (Кіровоградський район), удалося влаштуватися по знайомству. Але роботу мені пропонували всього на три тижні. Після звільнення залишила свою заявку в районному відділі освіти, але надії на те, що мені подзвонять, було мало – вчителів-мовників на Кіровоградщині, очевидно, більше ніж потрібно.

Коли я зрозуміла, що сподіватися на дзвінок із відділу освіти марно, навіть почала задумуватися про зміну професії: була готова працювати будь-ким і будь-де, аби гроші платили. Не знайшовши нічого, крім пропозиції роботи продавцем за зарплату в тисячу гривень, я звернулася до обласного центру зайнятості. Це звучить неймовірно, але мені знайшли роботу через півгодини після звернення. Так я стала викладачем у Кіровоградській школі-інтернаті, ліцеї «Сокіл», − розповіла Оксана.

Зазвичай, переселенці або дуже швидко кидають надію на допомогу держави, або тільки на неї і сподіваються, якщо місцем їхнього тимчасового проживання виявилося село чи навіть райцентр, де з роботою було сутужно і до початку АТО. Оксані пощастило (якщо взагалі можна вживати слово «пощастило» по відношенню до людей, які через війну змушені покидати свої рідні міста). Відносно пощастило ще кільком героям наших попередніх матеріалів. «Нова газета» вже розповідала про хірурга обласного кардіодиспансеру Андрія Клянчева із Луганська, якого запросила на роботу головний лікар цього закладу Ганна Сухомлин. Вона особисто багато зробила для того, щоб фахівець такого рівня залишився в Кіровограді. Голова Кіровоградської ОДА навіть пообіцяв вирішити проблему житла. Але це знову ж таки виняток із правил. Так само, як і історія Валентини Кулачко (див. «НГ» №50), родини Іванових із Луганщини («НГ» №49), сім’ї Олега та Юлії з Донецька («НГ» №52).

А що робити тим, хто не має унікальної кваліфікації, чия професія не затребувана на кіровоградському ринку праці? Із цим запитанням ми звернулися до обласного центру зайнятості.

70% переселенців
на Кіровоградщині
і досі
шукають роботу

Як розповіла провідний фахівець із питань зайнятості відділу організації сприяння працевлаштуванню обласної служби зайнятості Ірина Яцентюк, в обласному центрі зайнятості пропонують тимчасовим переселенцям стандартний набір, власне, як і звичайним безробітним: це підбір роботи, профорієнтація, організація навчання та перенавчання, сприяння в започаткуванні власного бізнесу, залучення до громадських та інших робіт тимчасового характеру, а також інформаційні послуги та консультації. Про дієвість такого «рецепту» допомоги від держави свідчать цифри: якщо станом на 30 грудня 2015 року до центрів зайнятості Кіровоградської області по допомогу в працевлаштуванні звернулося 1239 переселенців, то лише 360 осіб із них (а це 29%) працевлаштовані на постійні робочі місця. Тобто близько 70% внутрішньо переміщених осіб і досі шукають роботу.

Радник міністра соціальної політики в Кіровоградської області Світлана Томашевська виділяє три причини такого низького рівня працевлаштування. По-перше, це підвищені вимоги до роботи. Переселенців не влаштовує зарплата, менша 3500 грн (середня заробітна плата в Донецькій області станом на листопад 2015 року становила 5287 грн – дані Держстату), вони вимагають гнучкий графік роботи, повний соціальний пакет, відшкодування проїзду громадським транспортом і забезпечення твердим паливом за рахунок роботодавця. По-друге, на Кіровоградщині протягом останніх років спостерігається скорочення виробництва, а в результаті − зменшення кількості наявних вакансій. Тобто проблема працевлаштування залишається актуальною не лише для переселенців, а й для тисяч місцевих жителів. По-третє, роботодавці надають перевагу місцевим жителям, адже не знають, чого чекати від переселенців. «Були прецеденти, коли внутрішньо переміщені особи без попередження виїжджали в невідомому напрямку – не знімались з реєстрації, не попереджали роботодавців (фермерів) і власників житла, залишали по собі заборгованість за комунальні послуги», – розповідає Світлана Томашевська.

У вересні в Україні стартувала спеціальна програма ООН, профінансована урядом Японії, по підтримці працевлаштування переселенців з Донецької та Луганської областей. Програма охопила 8 регіонів України, де найвища концентрація внутрішньо переміщених осіб. Кіровоградщина не увійшла до цієї програми, хоча кількість переселенців на території області – більше десяти тисяч осіб.

Є сподівання на державну програму, ініційовану Міністерством соціальної політики, затверджену Урядом наприкінці 2015 року. Пілотний проект підтримки та соціальної адаптації та реінтеграції переселенців із зони АТО розрахований на період до 2017 року. Серед проблем, які обіцяють узяти під опіку в Мінсоцполітики, забезпечення тимчасових переселенців доступним житлом, створення механізмів оцінювання моральної та матеріальної шкоди, спрощення процедур, пов’язаних з виданням документів, необхідних для визнання та реалізації прав переселених громадян на свободу пересування та вільний вибір місця проживання та інше. Програму обіцяють зробити гнучкою, тож є надія, що до неї увійдуть і механізми розв’язання проблем, пов’язаних із працевлаштуванням.

Ще одне світло в кінці тунелю: це заохочення до наймання на роботу переселенців роботодавців. Нині для стимулювання зайнятості діє ще одна нова програма, яка дозволяє роботодавцям протягом півроку отримувати від держави компенсацію за оплату праці переселенців. Серед головних умов для участі у програмі – термін працевлаштування переселенців має бути щонайменше удвічі довший за період компенсації. А сума компенсації не може перевищувати середню зарплату по спеціальності в області.

«Від ідеї до успіху»

Крім державних програм, які ще тільки починають діяти, в Україні існують й інші способи для переселенців знайти роботу і навіть започаткувати власну справу.

Зокрема, у серпні 2015 року громадська організація «Територія успіху» спільно з обласним центром зайнятості та за підтримки Міжнародної організації з міграції розпочала перший етап проекту самозайнятості «Від ідеї до успіху». Протягом двох днів учасники тренінгу вивчали oрганізаційнo-правoві та фінансoві аспекти приватнoгo підприємництва (пoрядoк реєстрації, правила ведення бізнесу, систему oпoдаткування та звітнoсті), oснoви маркетингу, вчилися рoзрoбляти бізнес-плани. Як розповіла «Новій газеті» голова ГО «Територія успіху» Інга Дуднік, на тренінг було подано 80 заявок від переселенців із Криму, Луганщини та Донеччини. Пройшли тренінг 58 осіб, 41 із них написали власні бізнес-плани. 29 проектів було підтримано (17 – в Кіровограді, 12 − в Олександрії).

−  Щодо видів бізнесу, які вирішили розвивати переселенці на Кіровоградщині, то це послуги з утеплення будинків, перукарські та пекарські  послуги, транспортні послуги, зварювальні роботи, надання консультацій психолога, робота арт-студії та інтернет-магазину. Крім того, ми співпрацювали з Українською гельсинською спілкою з прав людини − проводили спільні виїзди в райони області для надання юридичних консультацій, − розповіла Інга Дуднік. У грудні обладнання для започаткування власної справи передали 18 особам, ще 7 отримають необхідні для роботи матеріали у січні нинішнього року.

«Нова газета» слідкуватиме за тим, як розвиваються справи в тих, хто, втративши домівку, наважився започаткувати власну справу на Кіровоградщині і розповість про це в наступних випусках.

Інфографіка «НГ»

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА