Віктор Бронюк: Великі люди починаються з маленьких містечок

Автор: Нова Газета

У День Прапора в селищі Смоліному відбувся великий концерт, участь у якому, крім інших, узяли такі відомі гурти, як «ТІК» та «Дзідзьо». За лаштунками опинився і наш кореспондент, який поспілкувався з Віктором Бронюком («ТІК») та Михайлом Хомою («Дзідзьо»).

 

Історія гурту «ТІК» бере початок з 2005 року, коли кілька випускників Вінницького педуніверситету зрозуміли, що музика цікавіша за педагогіку. Новизна виконання і звучання, власний стиль швидко вивели гурт з ролі розігрівача публіки на концертах зірок у не менш яскраву і самобутню «зірку». Зізнаюсь чесно: тепер дивлюсь на «ТІК» (до речі, розшифровується як «Тверезість і культура», був колись такий журнал) дещо інакше. Чому? Бо побачив Віктора Бронюка серйозним і глибоким, зовсім не таким, як ті (чомусь виник такий образ) «олені неголені». Хоча й без гумору не обійшлось. Приміром, на запитання, чи будуть сьогодні «Олені», Віктор відповів: «Всьо буде, як же в такий святковий день без оленів…» А коли почув запитання, яким буде п’ятий альбом гурту, тут же відповів: «Я думаю, він буде таким квадратним, з прозорого пластику, з круглим диском всередині і з якимись наклейками зверху». Але далі говорили про серйозні речі.

На думку Бронюка, подібні виступи музикантів перед «районною» публікою – це дуже важливо і для самих артистів, і для тих, до кого вони приїздять. «Великі люди, – сказав Бронюк, – починаються з маленьких містечок, з селищ, сіл. Тому й для нас таке спілкування – це і іспит, і задоволення водночас».

Що ж до зарубіжних гастролей (цікавили враження від недавнього турне гурту в США і Канаду), то, як сказав В. Бронюк, «оскільки телебачення не завжди показує те життя, яке є реальним, то побачене зсередини спонукає до роздумів». Інакше кажучи, суспільство й там неоднорідне і різне. Але музику розуміють не лише наші слухачі, а й, приміром, афроамериканці, яких на концертах було чимало. Щодо бачення України «звідти», то, як сказав Бронюк: «У них є дещо ілюзорна уява про сьогоднішню Україну, і вони цим живуть, не завжди адекватно сприймаючи всю реальність і правду про нас, тутешніх. Але це їх і згуртовує у прагненні допомогти своїй прабатьківщині, і вони всіляко це намагаються робити».

А ще В.Бронюк – це зворушливий кліп «Запах війни» на пісню, що була створена… 15 років тому. Це – автор книжки для дітей «Казки під подушку» (її ще не видано, але вона вже є). Це − противник заборон в ідеологічній площині, бо переконаний, що будь-яка заборона викликає протидію. Разом з тим і зайва полеміка в таких питаннях, як, скажімо, якою мовою спілкуватись чи яку музику слухати, часто виглядає як маніпуляція. І навів образне порівняння, мовляв, «ущемлєніє якогось там язичного насєлєнія» − це все одно, що говорити про ущемлення того, що заважає танцювати» нетанцюристу. Є державна мова – і це без полеміки. А є розмовна – говори, скільки хочеш. Проте закон – поважай. Ось така дещо «не музикальна» вийшла розмова з лідером гурту «ТІК» Віктором Бронюком. 

Дзідзьо вже не матюкається

І, нарешті, фурор смолінського концерту – поп-гурт «Дзідзьо», створення якого у 2009 році пов’язують з творчими планами покійного нині Андрія Кузьменка.

Коли в гримерці за півгодини до сцени я про це запитав Михайла Хому (він і є Дзідзьо), то спершу почув слова вдячності за згадку про Андрія, а потім і цікаву відповідь. Дійсно, без його задумів не обійшлося. Як і без творчих пошуків, помилок і зрештою – успіхів. Адже саме такий шлях пройшов гурт до свого стилю, який музикознавці називають «комедійним антигламурним попом», в якому гурт використовує надсянський говір української мови, суржик, а іноді – й ненормативну лексику. Щодо останнього, то і це цікавило – як співатиметься у Смоліному, де перед сценою дуже багато дітей. На що Михайло Хома відповів, що вже «не матюкається», і навіть наспівав слова однієї з пісень про це – як мама відучила від матюків. Ще про пісню. Одна з нових має назву «108» − це про кохану з такою вагою, але не як вадою, а скоріше – принадою.

Про стиль «Дзідзьо»: «Мій стиль – це переказування пережитого в селі». «Дзідзьо» не насміхається, він у своїх піснях виступає як учитель. Звісно, при цьому бувають і помилки: «Я пишу, працюю, помиляюсь, шукаю себе і знаходжу. І при цьому завжди намагаюсь рухатися вперед, не концентруючи увагу на якійсь одній пісні».

Про зміну іміджу: «Ребрендинг – це так воно називається? – обов’язково буде. «Дзідзьо» дуже здивує вас в новому фільмі, який незабаром побачите… Зміни стосуються і кольорів, але Михайло тут називає себе дуже прискіпливим і навіть педантичним, ретельно аналізуючи і вивчаючи… вплив кольору на психіку людини. «…Я вивчаю кольори великих і відомих компаній – чому вони використовують саме їх, потім знаходжу своє. Так і з’являється колір костюмів, з якими виходимо до публіки» (у Смоліному гурт виступав у зелених спортивних костюмах з символікою «Дзідзьо»).

Про двійників: «Двійники – це навіть не пародія, а, скоріше – паразитизм. Коли дехто, використовуючи наш імідж, намагається заробити якісь швидкі гроші… Але я цього не лякаюсь, бо всім відомо, що «Дзідзьо» – мегапопулярний і ніякі двійники цьому не завадять».

«Під завісу» розмови Михайло посерйознішав і, говорячи про реалії на 25 році незалежності, нагадав, що ми – дружній і мирний народ. «Але коли нас зачеплять, то будемо бити». І закінчив досить «смачно»: «Ми про-українська група, так що краще до нас, до українців, не лізти…»

Володимир Тільнов

 

 

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА