РЕЖИМ НОН-СТОП НА ФОРУМІ ВИДАВЦІВ У ЛЬВОВІ. ЯК ТО БУЛО

Автор: Нова Газета

У середині вересня до таких добре відомих візитівок міста Лева, як аромат кави, дух романтики та середньовічна архітектура, додається ще одна – Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» − найголовніша та найочікуваніша книжкова подія року в Україні, на яку з’їжджаються видавці, письменники та гості з усієї країни й не тільки.

 

Потрапити на Форум видавців можна кількома способами. Найпоширеніший – придбати квиток біля входу. 30 гривень (вартість одноденного квитка) − і ви отримуєте браслет, який відкриває двері до Львівського палацу мистецтв та ворота подвір’я палацу Потоцьких, де і відбувається форум. Інший спосіб – бути безпосереднім учасником Форуму (автором книг, видавцем) або ж представником ЗМІ. 

У книжковому епіцентрі

Перед тим, як переступити поріг до книжкового раю, варто ознайомитися із програмою заходів. Добротна газета на п’ять сторінок містить перелік заходів на один день. Для прикладу, на 16 вересня було анонсовано 410 (!) заходів (усього ж за чотири дні відбулося  їх 1236). Важко вибрати, куди хочеться найбільше. До того ж, аби зайти всередину, доводиться витримати неймовірну тисняву перед воротами та на підходах до них. На подвір’ї палацу Потоцьких людей не просто багато, а величезна кількість. Хаотичний рух від одного намета до іншого створює ефект мурашника. Аби зайти до Палацу мистецтв, доводиться обійти чи не з половину рядів стендів видавництв, вщерть набитими книгами, і зіштовхнутись щонайменше із десятком людей. І ось, здавалося б, після тяжких зусиль ви повинні опинитися на вершині, однак насправді це лише підніжжя гори, адже тепер, аби опинитися серед стендів у Палаці мистецтв, потрібно піднятися на третій поверх. Чому вхід на виставку зроблений аж звідти, можна лише здогадуватися, але на самому вершечку вас вже очікує безліч невеликих регіональних видавництв і розмаїття кольорів обкладинок книг, які приваблюють до себе. Блукаючи там поміж десятків стендів, раз по раз помічаєш постаті видатних письменників. Ось вам Юрій Винничук ставить автограф у книзі чергового свого фаната, далі, розсівшись на стільці та очікуючи початку автограф-сесії, спостерігає за відвіду-вачами Іван Драч, ще далі Левко Лук’яненко щось жваво обговорює з кількома гостями. Аж очі розбігаються від усього побаченого.

Підсухавши, дізнаюсь, що тут скоро розпочнеться прес-конференція почесного гостя 23-го Форуму видавців, французького письменника Фредеріка Бегбедера. Проте це один із тих заходів, на які впускають лише за попередньої реєстрації, тож і не всі охочі туди потрапляють. Починають доноситися невдоволені голоси.

– Я приїхала на Форум і ні про яку реєстрацію не чула. А тут її вимагають, – скаржиться жіночка сусідці, яка тільки що підійшла.

І хоча я знав про реєстрацію і пройшов її, підтвердження так і не дочекався. Схоже, конференц-зал не зміг вмістити усіх охочих. Тому полишив і другий поверх, спустившись на перший. І якраз вчасно: крізь відчинені двері  з подвір’я долунав знайомий голос.

«Вам казочка, а мені бубликів в’язочка»

Вуха не обманули, біля сходів палацу Потоцьких розповідає свої казки найвідоміший казкар України – Сашко Лірник. Колись я дивився і слухав його історії по телевізору перед тим, як іти до школи, тепер же побачив на власні очі. Не встигаю дістати фотоапарат, аби сфотографувати його, як з-поміж людей з’являється рука, хапає мене і тягне на себе. Через декілька секунд я опиняюсь пліч-о-пліч із ним – Сашком Лірником. Виявляється, сьогодні він не просто читає казки, але й залучає до їхньої участі простих глядачів. Так я став героєм його казки. Біля мене з’являються ще два хлопці, і тепер ми втрьох головні герої оповіді про те, як у козаків з’явився довгий чуб. Не встигає завершитись одна казка, як Лірник починає іншу. Тепер казка про бравого козака Миколу та люстерко. Що варто сказати, гарний настрій не покидав нікого із присутніх: ні дорослих, ні малечу. Всі сміялися досхочу. Та й як тут не сміятися від дотепності казкаря. Ось вам на роль матері він обирає зовсім юну школярку, а на роль баби – лисого чолов’ягу років за 40.

– Аж ось це заходить бабця, –говорить казкар і витягує з натовпу чоловіка. – Стара вже… та ще й лиса, – продовжує свою казку Лірник під дружний сміх як глядачів, так і новоспеченої «бабці».

На веселий настрій починає сходитися все більше людей, і скоро їх стає не менше, ніж охочих послухати Бегбедера.

Про осінь життя

На жаль, послухати усі його казки не вдається: необхідно поспішати на іншу локацію, де ось-ось має розпочатися лекція директора інституту психічного здоров’я Українського католицького університету Олега Романчука. Темою спілкування стала старість та способи передачі цінностей молодому поколінню. Дійсно, на Форумі про книги мова йшла не лише про них. У межах 23 Форуму видавців діяло 12 тематичних форумів. Це окремі майданчики для тих відвідувачів, хто не любить тисняви на книжковому ярмарку і цікавиться конкретною темою. На кожному з них відбувалися авторські читання, дискусії, майстер-класи, лекції, презентації книг.

 «Якби я був скульптором, – розпочинає Олег Романчук, – мені б хотілося зробити  фігуру людини, вся поверхня якої є відтисками рук. Бо, на мою думку, всі ми є тим, як до нас торкалися в житті ті чи інші люди, як вони торкалися нас своїм ставленням і словами». Він розповів про своїх дідусів та бабусь, які посприяли його самоствердженню в житті, передавши свої цінності. За його словами, осінь життя дуже важлива, хоча й не проста пора. Зокрема, він зазначив про стереотипи у суспільстві – нібито якщо ти старий, то вже нікому не потрібний і що старість необхідно приховувати. «Деякі плоди дозрівають аж під кінець осені. Наприклад, калина найсмачніша тоді, коли вдарить перший мороз. Її мусив вхопити мороз, щоб вона стала солодкою. І з точки зору психології розвитку, ми на кожному етапі життя приносимо якийсь плід. І той плід, який дозріває найпізніше, є найціннішим. Цей плід має ім’я «Мудрість». І як кожен плід, вона має насінини, які треба передавати», – підкреслив Романчук.

У психіатрії тривалий час вважалося, що мозок літньої людини лише втрачає, але останні дослідження засвідчили, що якщо пам’ять трішки погіршується, то є одна річ, яка з часом тільки покращується, – уміння бачити і розуміти речі більш цілісно, відчувати найголовніше. «Необов’язково розуміти, що таке галактика, а достатньо знати, як любити один одного, як прожити життя, що таке правда і що робить людину щасливою», – говорить психіатр.

Гості із Кропивницького

Була на Форумі видавців і делегація з Кропивницького. Крім видавництва «Імекс-ЛТД», декілька наших молодих поетів (Артем Луценко, Ольга Алєксєєнко та Кирило Поліщук) разом із колегами з інших міст презентували всеукраїнський мистецький незалежний проект «Міст», метою якого є побудова культурного зв’язку між містами України та створення своєрідного трансферу митців. Наразі у доробку авторів є дві антології «Перший міст» (Кропивницький–Чернівці) та «Сьомий обрій» (Тернопіль–Кропивницький), а також у розробці знаходиться антологія «30-ий меридіан» (Мінськ – Кропивницький). Ось як прокоментував презентацію поет і один із організаторів Артем Луценко: «Ми презентували електронні антології. Я вважаю, що сьогодні мережа – це найлегший спосіб презентувати творчість молодих поетів. І якщо ми свою поезію не просто публікуємо у пабліках, а оформлюємо в книжковому вигляді і подаємо читачу, то це круто».

Не могла оминути нашої уваги і ще одна подія, пов’язана із нашим краєм у гостях у міста Лева. У Львівській обласній бібліотеці для дітей кропивницький журналіст Петро Мельник презентував свою книгу «Дивовижна подорож Соні й Асі до Скандинавії». У формі інтерактивної гри автор поділився з присутніми дітьми та їхніми батьками розповіддю про своє творіння. А найбільш активні дітлахи, які брали участь в обговоренні та відповідали на запитання, отримали книжку в подарунок.

Ідея написати історію про дівчинку Соню виникла спонтанно, коли Петро Петрович був безробітним. «Якось я сидів на кухні, сумував, гадав, чим би його зайнятися. І тоді мій погляд впав на холодильник із магнітиками. Я почав їх розглядати, а коли підійшов ближче, то зачепив рукою товстий кулінарний зошит, який лежав зверху холодильника. Він упав, і рецепти з нього розсипалися. І мені прийшла думка, а як їх тепер скласти назад і що могло б статися, аби це зробив не я, а, наприклад, моя донька. Як би вона пояснювала це і збирала рецепти докупи? Ця думка і стала причиною написання першої з казок «Дивовижної подорожі…», – розповів Петро Мельник. 

Так, сюжет повторює історію Петра Мельника, але тільки до того моменту, коли дівчинка Соня зробила одну дуже погану річ – вона вилаяла мамин кулінарний зошит. Він образився на неї, і дівчинка втратила свідомість, а коли прийшла до тями, то опинилася в чудернацькому краї. І як згодом вона зрозуміла, аби повернутися додому, вона повинна була зібрати усі мамині рецепти. А вони знаходилися в тих краях, де їх використовували місцеві люди. Тож першою країною стала Скандинавія. Які пригоди чекають на головну героїню, можете дізнатися, прочитавши саму книгу. Додам, що рецепти, вміщені у книзі, оригінальні і за ними вдома можна приготувати страви.

 

Форум видавців у Львові – це окрема історія, про яку можна говорити годинами. Це десятки заходів одночасно, відвідати які усі фізично неможливо. Це радість від того, що нарешті знайшов довгоочікувану книжку і зміг отримати автограф, а то й перекинутися слівцем із улюбленим автором. І нарешті, це можливість долучитися до книжкового і літературного світу України. Кожен міг знайти для себе те, до чого лежить його чи її душа. А таких у цьому році було щонайменше 41624 особи (за статистикою команди Форуму), і це тільки тих, хто відвідав книжковий ярмарок у Палаці мистецтв.

Олег КОЗУПЛЯКА, фото автора

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА