«ГНІЗДО ГОРЛИЦІ» – СУЧАСНА ДРАМА ПРО ЖІНОК-ЗАРОБІТЧАНОК

Автор: Нова Газета

У кожного з нас, напевно, є знайомі, що виїхали за кордон на заробітки. В одних викликає заздрість те, як зростають їхні статки за рахунок присланих з-за кордону грошей, в інших співчуття – адже поневіряння світом нівечить долі – вони не займаються вихованням власних дітей, які зростають без материнської уваги і тепла, втрачаються зв’язки з родиною.

 

Впізнаваність і злободенність зображених ситуацій – перший секрет успіху фільму «Гніздо горлиці».

Чому саме горлиця стала символом жінок-заробітчанок? Горлиця – стверджують орнітологи – гніздовий, перелітний птах, що недбало в’є свої гнізда, від чого гніздова будівля виглядає хисткою, з поганою, ненадійною опорою. Іноді гніздо просвічується наскрізь, і можна побачити самку, що висиджує яйця. А ще багато з цих птахів зробили вибір на користь зручного міського життя, покинувши своє природне середовище.

У поведінці цих птахів можна впізнати жінок-заробітчанок. Вони, як ті перелітні птахи, метаються між чужиною та рідною домівкою, дбаючи про добробут своєї сім’ї, але гніздо виходить у них ненадійним, бо дуже багато покладено на вівтар матеріального благополуччя. Тільки їм одним відомо, на що доводилося йти і що витерпіти заради тих заробітків, які вже не приносять ні щастя, ні впевненості у завтрашньому дні – лише душевне спустошення.

Людина вростає в той простір, який її оточує. Приміряє на себе чуже життя, як чужий одяг. До неї не може не причепитися і не вплинути той чужий світ, інший спосіб життя. Він змінює її, визначаючи і поведінку, і навіть світогляд.

Чим більше успіхів і здобутків вони отримують на чужині, тим боліснішим є повернення на Батьківщину, яка перший час видається чужою і не зігріває. Адже втрачаються душевні зв’язки з рідними людьми, руйнуються стосунки. Коли все заходить занадто далеко, то повернення назад уже може і не бути. Для багатьох таких «горлиць» рідне гніздо стає далекою фікцією, до якого уже не тягне і від якого їм легше відкупитися, щоб жити в Італії, аніж перебувати поряд з колись рідними людьми. Так вчиняє одна з героїнь фільму «Гніздо горлиці» – Галя (Наталія Васько), яка змінює навіть своє ім’я.

Головній героїні фільму – Дарині (Римма Зюбіна) – теж доводиться робити свій вибір – або вростати в чужину, або повертатися додому. Перебувати одночасно у двох світах і поєднувати їх в межах одного життя стає нестерпним і неможливим! І хоч чужина вже стає їй близькою – там у неї вже зароджується нове почуття зі своїм роботодавцем Алессандро (Мауро Чіпріані), з’являється надія на нове життя, але вона робить непростий вибір і повертається.

Повертається вже іншою, зі своїм новим досвідом, і до того ж іще й вагітною. Вдома на неї чекають неочікувані проблеми та клопоти, що накопичилися за час її відсутності – чоловік Дмитро (Віталій Линецький) п’є, донька Мирослава (Олександра Сизоненко) переживає розрив стосунків з хлопцем та небажану вагітність. Вирішити усе це дуже непросто. Втім, після випробувань, які довелося пережити за два роки в Італії, для неї немає нічого неможливого. Вона, демонструючи наполегливість і витримку, стоїчно зносить усі негаразди і кривди та випромінює доброту, оптимізм і віру, вселяючи її в інших. З’являються нові перспективи, надія на нове життя. Дарина відчуває себе не просто причетною до життя рідних людей, а їй самій доводиться приймати рішення і брати відповідальність за них на себе. Вона влаштовує напівзруйноване особисте життя своєї доньки-студентки, видаючи її заміж. Зберігає також і своє сімейне гніздо, відмовляючись їхати в Італію, куди її запрошує колишній роботодавець і батько її майбутньої дитини Алессандро. Збережене життя майбутньої дитини у цих непростих обставинах найкраще символізує оптимістичний погляд у майбутнє.

Втім, не все так однозначно. Промовистим є останній кадр фільму – камера зупиняється на відображенні у дзеркалах: на одному відбивається головна героїня, що спить у ліжку зі своїм чоловіком Дмитром, а в іншому – лише фрагмент цієї сімейної ідилії, де лише її самотнє відображення. Таким чином у кадрі дві Дарини: та, що тут, і та, що назавжди залишилася в Італії. І такою, як була раніше, вона вже бути не зможе.

Олександр Ратушняк

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА