Він не грав, а створював образи, тому їх люди пам’ятають…

Автор: Нова Газета

Не знаю, чи погодяться зі мною театрали нашого краю, але, як на мене, талановитішого й органічнішого актора, ніж Іван Васильович Кравцов, за кілька останніх десятиліть на сцені нашого обласного музично-драматичного театру не було і поки що немає. Є яскраві, самобутні, оригінальні, які грають вміло, впевнено і навіть віртуозно. А народний артист України Іван Кравцов не грав, він просто жив на сцені.

 

Саме на цьому наголосив, виступаючи  під час вечора, присвяченого пам’яті видатного актора, завідуючий меморіальним музеєм Марка Кропивницького Микола Галицький. Іван Васильович десятки разів виступав на театральних зустрічах у музеї, любив цей будинок,  де колись мешкав Марко Лукич і де вперше у нашому місті зупинялася Марія Заньковецька, був фактично другом музею.

Тож не дивно, що тут згадали про день народження актора, який він відзначав на початку липня, аби у щирому дружньому колі згадати цю непересічну особистість.

Івана Васильовича  можна назвати творчим внуком наших корифеїв-засновників професійного реалістичного театру, бо він був учнем Івана Мар’яненка, відданого послідовника і племінника Марка Лукича. На виставці, підготовленій науковими співробітниками музею (про неї детально розповіла Ніна Черняк), є фото випускників театрального навчального закладу 1955 року  зі своїм наставником Іваном Мар’яненком. Кравцов душею прийняв той театральний стиль і традицію й утверджував їх впродовж  більш ніж півстоліття своєї творчої діяльності, значна частина  якої тривала  саме на сцені нашого театру.

Більше двохсот ролей, зіграних ним за життя, перерахувати неможливо. Але театрали й досі пам’ятають його напрочуд оригінального Солопія Черевика із «Сорочинського ярмарку», Калитку зі «Ста тисяч».  Загалом Іван Васильович переграв фактично  більшість  головних ролей українського класичного репертуару. На столичній сцені він міг би мати всеукраїнську славу, але дуже любив саме наш театр і не вважав його провінційним.

Його талант був напрочуд гнучким і багатогранним: ліричні, романтичні, драматичні, комедійні ролі вдавалися йому природно і органічно. Він дуже прискіпливо ставився  до текстів ролей, не дозволяв собі перекручувати їх, але у той же час завжди  мав своє уявлення про інтерпретацію образу і умів твердо відстояти свою позицію у стосунках з режисерами.   Це підкреслила заслужена артистка України Євгенія Миронович, яка кілька десятиліть виступала з Кравцовим на одній сцені.

Будучи непересічним лицедієм, якому підвладні будь-які  експромти чи  новації, він не сприймав авангардних постановок, де форма витісняє зміст. Так само не терпів і шароварщини, твердо і цілеспрямовано виступав проти русифікації театру.  Нести до глядача вищі смисли – було його місією і покликанням.

Усе це поєднувалось із дуже м’яким характером та внутрішньою інтелігентністю. Іван Васильович, як власну біду сприймав невдачі української держави, недолугі вчинки і прорахунки політичної еліти.  І у той же час був дуже добрим і чуйним до оточуючих. Про все це розповіла дружина народного артиста Лідія Йосипівна Кравцова. Свого часу вона теж виступала на сцені, але заради родини і виховання дітей відмовилася від кар’єри і уже багато років працює помічником режисера у Кіровоградському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Марка Кропивницького. З Іваном Васильовичем вони прожили разом 51 рік. Виростили доньку-співачку. Наталя Біорро, оперна прима, підкорювала європейські та світові сцени та, на жаль, дуже молодою пішла з життя.

Під час зустрічі було вирішено клопотати про встановлення пам’ятної дошки на будинку, де жив народний артист України Іван Кравцов та заснування обласної театральної премії його імені.

Світлана Орел, Кропивницький, фото Ольги Кизименко

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА