Міністр культури Євген Нищук: Наша обороноздатність – це наші культура й інформаційна політика

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Під час візиту до Кропивницького у рамках одноіменного національного мистецького фестивалю наше місто відвідав міністр культури України Євген Нищук. У ексклюзивному інтерв’ю для «Нової газети» пан міністр розповів про перспективи українського кінематографа, чому на фестиваль «Кропивницький» не запрошують місцевих виконавців і чим планують наповнити «культурний кошик» українця.

 

– Пане Євгене, з чим би ви асоціювали місто Кропивницький, якби не було фестивалю і Марка Лукича?

– Кіровоградщина – дуже багатий край. Коли я приїхав у вересні на фестиваль «Вересневі самоцвіти» на Хутір Надія, я відчув деяку напругу, пов’язану з перейменуванням у рамках декомунізації. Мене запитували, що я думаю з приводу того, що Верховна Рада прийняла рішення на користь Кропивницького. Як я можу ставитися до того, що за багато десятків років українське місто назвали на честь культурного діяча і фундатора українського театру? Але й досі точаться дискусії, чи варто було це робити…

Та все ж мені здається, що тоді я в деякій мірі спровокував майбутній фестиваль, адже чимало ЗМІ підхопили ідею «розкрутки» Кропивницького. В області є чимало локальних фестивалей, але завжди варто виходити на загальнонаціональний рівень, який відкривав би нові можливості і нові імена, спростовував міфи. Кропивницький – це місто, де творять багато художників і митців. Я вже третій рік приїжджаю до Кропивницького в рамках фестивалю, і мені здається, що атмосфера змінюється, зазнає змін у ставленні до самої назви, ми усвідомлюємо, що це за місто, переосмислюємо його історію…  Так відбувається відкриття всієї області для України і для Європи. Завдяки Кропивницькому – і фесту, і Марку – на  Кіровоградщину починає приїздити більше людей, вони дізнаються про край, його історію, і це змінює у майбутньому ставлення до того, хто ми є.

– Чому ж тоді під час КропФесту на сцену фестивалю не запрошують  місцевих артистів – щоб показати, хто МИ є?

– Як міністр вважаю, що не маю права втручатися у творчий процес і режисерський відбір тих чи інших проєктів, це не правильно. Можливо, на початку, щоб привабити більшу увагу до самого фесту, використовують прийом шоу-бізу, коли запрошують відомих в Україні і за її межами артистів, таким чином вивівши фестиваль на достатньо високий рівень, щоб сюди приїхали гості з інших областей, спровокувавши внутрішній туризм. Але я переконаний, що ваше зауваження є досить слушним, тут справді достатньо хороших митців, яких можна було б презентувати для свого глядача. Я зі свого боку буду говорити з організаторами, щоб вони це врахували.

– Як ви ставитеся до того, що цього року фестиваль перенесли з вересня на тиждень перед виборами?

– Не хотілось би надавати ще більше забарвлення політичній темі. Олександр Горбунов через своє членство у бюджетному комітеті, очевидно, домігся перерозподілу коштів для фінансування фестивалю. Щодо дати, то, на жаль, Міністерство культури не впливає на визначення дати фестивалю. Попри політичний шлейф, я все ж сподіваюся, що люди отримають задоволення від безсмертних творів Володимира Івасюка, від симфонічного оркестру і зроблять свій вибір незалежно від фестивалю.

– Як прогресивним українцям уникнути думок про внутрішню еміграцію? Що слухати й дивитися, щоб не втратити наснаги і далі боротися за українське в Україні?

– Я б закликав у час політичного розмаїття і політичних баталій проявити небайдужість і власну культурно-політичну свідомість, зваживши на ризики, які ми маємо. Саме тому я більше місяця тому сказав, що йду в політику, щоб із політичного боку (бо мав уже таку практику) мати можливість упливати на це. Я переконаний, що інституційні речі не можна скасовувати, не можна припустити згортання процесу декомунізації, повернення радянських ідолів і пам’ятників. Я чітко про це висловлююся.

Є приказка – хтось має ідеї, а хтось їх має втілювати. Тому якщо говорити про мої політичні плани, то я з командою готовий втілювати їх. Якщо ви запитаєте про законодавчу історію у парламенті, то вона є: у мене лежить дев’ять законів у парламенті, які стосуються основоположних питань, пов’язаних із діяльністю Мінкульту. Це електронний облік культурної спадщини, посилення покарання за пошкодження пам’яток та інше. Той же «Закон про мову» розробляв наш департамент, ми працювали над квотуванням українського продукту на радіо і телебаченні… Ми і далі маємо активніше відстоювати проукраїнські демократичні сили, які вміють на професійному рівні відстоювати проукраїнський курс нашої держави.

– А на індивідуальному рівні що повинні робити українці, щоб не допустити згортання українізації (як би це парадоксально не звучало)?

– Ну, має бути реакція… Суспільство все ж таки відреагувало різко на ситуацію з можливим телемостом з російським пропагандистським каналом? Я би дуже не хотів, щоб країна дійшла до нового тектонічного струсу, бо на руках дуже багато зброї і будь-яке питання, яке стосується порушення тих цінностей, за які віддали життя хлопці з Майдану, 14 тисяч українців, які загинули на Сході країни, і понад 30 тисяч скалічених, і військовополонені... Як ми можемо торгувати цими питаннями? Вони неприпустимі. Наша обороноздатність – це наша культура і наша інформаційна політика.

– Але ж водночас «Сватів» 5 млн українців подивилися?

– Так… Працювати і працювати. Доносити правдиву історію усіма можливими способами.

– Поговорімо про українське кіно. Скільки потрібно часу, щоб воно стало окупним і таким, на яке хочеться йти без сумнівів?

– Багато хто каже: окупили себе тільки українські комедії, інші фільми не виправдовують свої бюджети. Так, у минулому році я зазнав певної критики від своїх же колег, мовляв, Женя, що ти робиш – хочеш «тєлік» спонсорувати? А в нас була ідея виділити 30% коштів на виробництво українських телесеріалів. Серіалів, у яких би знімалися не актори з Москви, а наші, українські митці, які б створювали образ нового українського героя.

Зараз у роботі 17 телесеріалів, які вийдуть наприкінці року. Я і далі буду боротися за розвиток українського кінематографа, перебуваючи на будь-якій посаді – чи як міністр, чи як парламентар, чи як громадський активіст.

– Все ж, на якому етапі розвитку вітчизняний кінематограф?

– Я у 17 років мав щастя зніматися із легендарними акторами Броніславом Брундуковим і Костянтином Степанковим. Якось мені Степанков каже: «Малий, знаєш, чому так швидко згорів Іван? У нас збереглися архівні запрошення Миколайчука у Голлівуд і відповіді (такі собі відписки) тодішнього Держкіно, мовляв, він не може поїхати». Його, актора світового масштабу, просто не пустили! Через це Миколайчук фактично згорів, адже після «Тіней забутих предків» радянська влада заблокувала українське кіно. Згодом у 90-тих роках на українські кіностудії зайшов російський продакшен, я тоді приходив студентом і питав: може вам треба актори? «Ні, лише масовка», – відповідали мені. Знищувався сам процес українського кіновиробництва, тому логічно, що після кількох років відродження ми не можемо відразу претендувати на Оскара. Проте ми цього прагнемо. Вже восени буде ще одна потужна спроба вийти на західний ринок – прем’єра стрічки «Захар Беркут», де поряд із українськими знімалися голлівудські актори. Але є й такі фільми, які потрібні насамперед нам. Ось, наприклад, «Поводир» відкривав історію Слобожанщини, зараз знімається фільм «Будинок слова», теж про часи тотального винищення українців радянською владою…

Ми не повинні думати про те, чи буде касовий успіх, коли мова йде про відкриття своєї правдивої історії. Ми щиро прагнемо створити читаючу мудру країну, повернутися обличчям до світової культури.

– І насамкінець – розкажіть про ідею «культурного кошику», яку ви плануєте запропонувати українцям.

– Мета так званого «культурного кошика» – щоб культурна складова була не просто дотичною до життя українців, а нею міг послуговуватися кожен громадянин, незалежно від того, хоче він стати народним артистом чи митцем. Ми маємо страшну статистику: 60% жителів маленьких міст минулого року не ходили жодного разу в кіно, не читали книгу, не бачили вистави. Це правдива аналітика, і цю ситуацію ми прагнемо змінити.

Фото Олександра
Козловського

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА