Майстриня Олена Мединська: Хочу, аби в світі знали більше про справжню українську народну ляльку

Автор: Нова Газета

Олена Мединська – кропивничанка, яка реконструює традиційні українські ляльки і створює власні авторські. Роботи Олени були представлені на виставці «Кращий твір року» від Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а зараз деякі з них експонують у Музеї західного та східного мистецтв в Одесі в рамках виставки колекції автентичного одягу Майї Ернест. Окрім цього, українські народні ляльки, реконструйовані Оленою Мединською, є і за кордоном, зокрема, в США. Про своє захоплення майстриня розповіла в інтерв’ю «Новій газеті».

 

– Пані Олено, розкажіть, з чого і як почалося для вас створення ляльок?

– Ляльки – це моє захоплення, яким я займаюся вже більше п’яти років. Почалося все з того, що одного разу я випадково побачила ляльку з хрестиком. Для мене це була дивина, тому що ніколи до цього я не бачила подібного. Спочатку я кілька років просто роздивлялася різноманітні ляльки, а потім захотіла їх робити сама. Перші свої вироби почала створювати за допомогою інтернету, потім уже купувала спеціалізовані книжки, які пояснювали технологію виготовлення ляльки. Мені дуже пощастило, що я зустріла на своєму шляху людей, які розповіли мені про справжню народну ляльку, бо насправді ті ляльки, які ми всюди бачимо, це вже не народні, а авторські. Мене ж приваблювала саме народна. І от одна моя знайома, яка зараз живе у Фінляндії, порадила мені прочитати книгу Олександра Найдена, дослідника української ляльки. Там дуже фахово розповідалося про те, якою була справжня українська народна лялька. Виявляється, цей феномен до Олександра Найдена ніким особливо не досліджувався! Натомість, наприклад, у Росії ще в імперські часи проводилися дослідження народної ляльки, а колекціонери і збирачі везли наші українські ляльки до російських музеїв і там їх представляли. В радянські часи про ляльку забули взагалі. Її долю визначив випадок. У 1969-му році Олександр Найден зі своєю дружиною Людмилою Орловою відпочивали на Черкащині і, прогулюючись в літній день після зливи, знайшли в калюжі ляльку з хрестиком на обличчі. Вони почали розпитувати місцевих жителів і знайшли жінок, які робили подібні ляльки. І от з того часу розпочалося дослідження української народної ляльки.

– А як народну ляльку відрізнити від авторської?

– Багато хто вважає, що українська лялька – це лялька з хрестом на обличчі, але насправді вони всі дуже різні: є ляльки з хрестами, є без, є різні способи їх виготовлення і так далі. Що їх усіх об’єднує, то це такий спосіб виготовлення, який називається «вузлова лялька». Як він робиться? Зазвичай беруть якийсь наповнювач, наприклад вату, льон, старе ганчір’я, скручують спіраллю стрічку тканини і зав’язують вузлик. А те, чи намотується хрест, чи не намотується, залежить від місцевості, де цю лялька виготовили. Традиційні ляльки традиційно робили без рук та ніг, це спрощувало та пришвидшувало процес їх створення. Натомість авторські ляльки можуть бути дуже різними – з руками та ногами, в яскравих костюмах і так далі.

– А що означає хрест та інші символи, які ми бачимо на ляльках?

– Насправді ось такі ляльки з хрестом прийшли до нас зі східних країн, таких як Киргизстан, Грузія, Узбекистан, Афганістан тощо. От на Черкащині, яку, як вважають історики, заснували черкеси, дуже поширені ляльки із широкими різнокольоровими хрестами. У Полтаві – ляльки із чорними та червоними хрестами. В Україні вважається, що ці хрести просто прикрашали та позначали риси обличчя ляльки. Взагалі в Україні ляльки були в основному ігровими, тому не мали якогось особливого символічного значення. Були також і обрядові ляльки, які існували поруч із ігровими. Їх зазвичай робили до свят, у періодах між змінами пір року, до жнив тощо. Ці ляльки були не текстильними, а виготовлялися із останнього снопа сіна, який залишався після того, як зібрали врожай. Цей сніп наряджали в різні тканини, жінки навколо нього танцювали і таким чином святкували завершення сезону жнив. От такі ляльки дійсно мали певне символічне значення. Навесні дівчата робили ляльки-панянки з молодої трави, якими гралися та закликали весну. Ще, наприклад, були такі обрядові ляльки, як Маринка та Іванко, їх робили на свято Купала, і в цих обрядах брали участь діти. А в ігрових ляльках, якщо і був якийсь символізм, то це тільки спіраль, якою скручували текстильну стрічку тканини. Спіраль означала безкінечність. А взагалі основна функція ляльок була саме ігрова. Їх навіть робили невеликими за розміром, аби дитині було зручно тримати їх у руках і гратися. Максимальний розмір народної ляльки – це 30-35 сантиметрів, не більше. Зараз чомусь майстри дуже збільшують розміри ляльок і таким чином відходять від традицій. Я вважаю, що лялька – це суттєва частина української культури і вона повинна бути правдивою, тому ми не маємо дуже сильно відходити від традицій.

– Чи просто робити ляльки?

– Народна лялька тільки здається простою, але насправді не так легко її виготовити. Наші бабусі, завдяки яким ці ляльки збереглися до наших днів, робили їх із великою любов’ю до дітей, а не для продажу. Було таке, що, наприклад, в одному селі якась бабуся, котра вправно вміла робити ляльки, могла виготовляти їх для усіх дівчат навколо, а не тільки для своїх онучок. 

– Ваш профіль – це саме традиційна лялька?

–  Я працюю у двох напрямках. Перший – це реконструкція традиційних ляльок. Я приділяю цьому так багато уваги, тому що хочу, аби у світі знали більше про те, якою була справжня традиційна українська народна лялька. А другий напрямок – це виготовлення авторських ляльок. Я щось беру із цих народних образів, але додаю якісь свої ідеї. І такі ляльки дуже відрізняються від тих, що були раніше. Це – суто авторські ляльки з руками та ногами, у яскравих традиційних костюмах із різноманітними головними уборами. Зараз є багато майстрів, які роблять дуже цікаві дизайнерські авторські ляльки.

Фото  надані О.Мединською

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА