Етновиконавиця YELKA (Світлана Буланова) представила новий кліп на пісню з Липняжки

Деталі

Категорія: Культура

Опубліковано: Субота, 21 березня 2020, 11:41

«Оддавала мати дочку» – друга спільна робота співачки Світлани Буланової та композитора Макса Велічка. В основу роботи лягла одноіменна українська народна пісня, яку проєкт «Баба Єлька» записав у квітні 2019 року під час експедиції у село Липняжку Добровеличківського району. Її наспівала Ольга Семенівна Півень 1938-го року народження, учасниця легендарного фольклорного колективу «Червона калина».

Автор відео – відомий кропивницький фотограф Олександр Майоров, член команди проєкту «Баба Єлька», учасник майже 40 експедицій Кіровоградщиною.

У кліпі використане зображення хати у с. Коритно-Забузькому Вільшанського району, де живе свідок Голодомору Олена Іваніченко 1930 р.н. Ще одна старовинна світлина, яку можна побачити у кліпі – це фото хати у селі Подорожньому Світловодського району, нині затопленому водами Кременчуцького водосховища. Ця фотографія – чи не єдиний свідок щасливого життя родини Василя Солдатенка, який нині проживає у селі Захарівці Світловодського району.  

Кадри, що лягли в основу відео, відзняті у майже зниклому селі Хайнівці Олександрівського району у грудні 2019 та січні 2020 року. Тоді екскурсію по рідному селу провела остання зі старожилів Хайнівки Тетяна Андріївна Чумаченко 1939 р.н. Там, у покинутих хатах, ми побачили десятки світлин, які валялися долі під шаром пилу. Їх можна побачити наприкінці кліпу (нині ці фотографії зберігаються в етнолабораторії проєкту «Баба Єлька»).

І лише один із планів, пов'язаний із «живою» піччю, відзнятий у Златополі Новомиргородського району під час експедиції до Галини Ткаченко.

Важливою метафорою у кліпі на пісню «Отдавала мати дочку» є образ дерева життя з рушника, привезеного «Бабою Єлькою» з експедицій у село Копанки Маловисківського району (робота Ганни Теофанівни Чепляки 1894 р.н.).

Текст пісні, записаний від Ольги Півень

Отдавала мати дочку

Отдавала мати дочку

у чужу стороночку,

Ой як отдавала, та й наказувала,

Щоб сім год не їхала.

Дочка не стерпіла,

та й у год прилетіла,

Перевернулася в сивую зозулю,

У вишневім саду сіла.

Та стала кувати,

та стала щебетати.

Ой як вийшла мати з рубленої хати,

Та й пізнала голосок.

Та й пізнала голосок

сивої зозулі,

Свого рідного дитяти.

– Ой візьми, синку, та правую рушницю,

Та й устрели в зеленому саду

Та й сивую зозуленьку.

Ой як вийшов братік,

та встав на порозі,

Та став на порозі, обілляли брата

Та дрібненькії сльози.

– Ой як ти зозуля,

то лети в сад кувати,

Ой як ти ж моя рідненька сестриця,

То прошу тебе до хати.

– А де ж твоє, доню,

та червоне намисто?

– А моє намисто в шинкарки повисло,

А я, ненько, й у неволі.

– А де ж твої, доню,

та червоні черевички?

– Мої черевички в шинкарки на поличкі,

А я, ненько, й у неволі.

– А де ж твоє, доню,

та білесеньке личко?

– Моє біле личко в милого в долоні,

А я, ненько, й у неволі.

• < Попередня
• Наступна >