«Спіймати Кайдаша» – успішна спроба оживити класику

Деталі

Категорія: Культура

Опубліковано: Четвер, 26 березня 2020, 11:41

12-серійний серіал «Спіймати Кайдаша» вийшов на екрани 2 березня, надзвичайно швидко завоювавши тисячі прихильників. Серіал знято за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», проте сюжет лише віддалено заснований на повісті, події якої розгортаються у 1860-их роках через декілька років після скасування кріпацтва.

Події телесеріалу розгортаються хронологічно з 2005 по 2014 роки, протягом 9 років у період вже після відновлення незалежності України у 1991 році. Основні сюжетні лінії телесеріалу вирують навколо віковічної проблеми протистояння двох поколінь однієї родини –  покоління батьків та дітей. Сюжет телесеріалу повниться різними драматичними конфронтаціями між усіма членами родини, апогей чого приходить у 2014 році, коли сім'ю розділяє Революція Гідності. Один син Кайдашів – Лаврін – у час важких для України часів проявив україноцентричні погляди та підтримав незалежність України, пішовши добровольцем на війну захищати Україну супроти Російської агресії. Інший же син Кайдашів, Карпо, у час важких для України часів проявив російськоцентричні погляди та став прихильником Росії, звинувачуючи «майданутих» в Революції Гідності та в окупації Криму і Донбасу Росією.

Сашко Лірник, сценарист, казкар:

«Моя рекомендація на час карантину. Ще раз передивився «Спіймати Кайдаша». Взагалі-то я рідко що передивляюся. Стало ясно і очевидно, що українцям цікавіші фільми про українців, а не про вигаданих маасковських мєнтів, бандюків, бізнес-лєді і олігархів із їхніми картонними «страданіямі». То все тупа жуйка для розумово відсталих, якими нас роблять телебачення і маасковсько-квартальні кіношники. Кайдаші – це про нас. Те що гріє і пече душу одночасно. Надивовижу глибокий фільм…»

Сергій Тримбач, кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України:

«12-серійний фільм «Спіймати Кайдаша» режисера Олександра Тіменка,  показаний упродовж кількох тижнів каналом СТБ, став для мене несподіваним відкриттям. На тлі безкінечних серіалів про «нєраздєльонную любофф» втомлених городських дівчаток і перезрілих дів та детективних пригод бравих мужчин «у самом соку» – раптом от цей поворот до народного життя. До народу, чий образ тут далекий від ідилічно-солодких народницьких марень. Образи людей тут перебувають у зоні максимального контакту із сучасністю. Сучасністю, яка не є чимось сталим, оскільки перебуває в стадії формотворення. Сучасність – вона тут не тільки в людях. У тій же мові: акцентовано, що відривний календар (Кайдашиха щоранку відриває «старий день» і одкриває новий) російськомовний, тобто перебуває в зоні звичного імперського дискурсу.

А в заключних серіях календар уже україномовний, пісні звучать українські (а в перших серіях звучить переважно російська попса), радіо і телевізор так само промовляють українською. Тобто слово, сама мова починають відчуватися по-іншому, вони самі стають чимось іншим. Колись прадіда Нечуя навертали до уніатства ядучим димом, нині той дим на очах втрачає свою паралізуючу силу. Хоча спогад про «радянське уніатство» все ще не вивітрився...»

Андрій Любка, письменник:

«Серіал простий, але завдяки майстерному сценарію і вдалому підбору акторів – відірватися неможливо! Окремо хочеться подякувати за живу мову персонажів і відсутність фальші. Всі персонажі кльові, але Мелашка, Лаврін і Мотря (ото чортяка!) – поза конкуренцією! Це безумовний успіх і сценаристки, і акторів, і телеканалу. Приємно бачити, як оживає наша класика».

Олена Горобець, письменниця, журналістка:

«Це, здається, вперше сучасне українське село і люди, що там живуть, показані такими справжніми, без рагулізму, шароварщини і заїжджих «останніх москалів носіїв цивілізації». Вони кохають, сваряться, проявляють силу і слабкості, по-різному реагують на те, що відбувається в країні, попри все лишаються родиною.

Жива, смачна мова, актори, що не грають, а живуть в образах своїх героїв, хвацько закручений сюжет давно відомої, але цілком по-новому прочитаної класики Нечуя-Левицького.

І суб'єктивно: Тарас Цимбалюк (Карпо) і Антоніна Хижняк (Мотря) – це якась вибухова хімія і пристрасть в кадрі. За ними з насолодою спостерігаєш і переживаєш більше, ніж за стосунки когось з реальних знайомих.

На їхньому фоні милий і добрий Лаврін у виконанні Григорія Бакланова не те, що не губиться. Завдяки магнетизму актора, цей персонаж як втілення всього хорошого в нашому народові, приковує увагу, викликає найбільшу симпатію і співчуття. А те, як складеться його доля –найголовніший гачок для наступного сезону (хай би він був, будь ласка)».

• < Попередня
• Наступна >