50-ті «Вересневі самоцвіти»: народження нових корифеїв та нових традицій

Автор: Нова Газета

Чотири дні 50-х «Вересневих самоцвітів», проведених Кропивницьким з 24 по 27 вересня, були насичені презентаціями, пленерами, театралізованими екскурсіями, флеш-мобами, концертами, виставками, зустрічами з відомими українськими письменниками, пригощаннями та відкриттями. Та найголовніше, чого чекали і дочекалися кропивничани, – 16 найкращих українських театрів показали свої найкращі вистави у стінах обласного лялькового, музично-драматичного театру імені Кропивницького та на Хуторі Надія. Усе – аби вшанувати корифеїв.

 

Фестиваль розпочався театралізованою ходою центральними вулицями міста у супроводі оркестру та ростових ляльок за участі театральних, музичних, хореографічних колективів. Відкрила фестиваль музична постановка обласного муздрамтеатру імені Кропивницького «Севільські заручини».

 Фестиваль вуличної їжі в Ковалівському парку

Родзинкою цьогорічних «Самоцвітів» стало те, що до меню ресторанів, які пригощали кропивничан та гостей протягом чотирьох фестивальних днів, увійшли традиційні страви місцевої кухні. Найбільшим попитом користувалися хрустики з буряковим соком, які приготували кухарі з кейтерингової агенції «Авокадо», та налисники за благовіщенським рецептом від кафе «Зефір», приготовлені за рецептами проєкту «Баба Єлька».

Хоча експерименту трохи бракувало масової реклами, та все ж він засвідчив – автентичні страви не менш смачні і цікаві за вже традиційні для українців шашлики і картопю фрі. Головне – подати під правильним інформаційним соусом.

Нетрадиційний «Калиновий спів»

Формат цьогорічного Всеукраїнського фестивалю-конкурсу вокально-хорового мистецтва «Калиновий спів», який також увійшов до програми «Вересневих самоцвітів», дещо видозмінили – замість традиційних концертів найкращих хорових колективів з районів відбувся флеш-моб на Театральній площі. Масове виконання народної пісні «Їхали козаченьки степом-долиною» та хореографічну постановку від Галини Чайковської зняли з квадрокоптера та виклали в Youtube.

«Осінній вечір у Тобілевичів»

24 вересня у міському літературно-меморіальному музеї І.Карпенка-Карого відзначили одразу дві події, дати яких майже збігаються між собою, – 175-річчя від дня народження І.К. Карпенка-Карого і 25-річчя самого музею. Музейники підготували книжкову виставку, на якій представлено все, що вдалося зібрати за 25 років з друкованої Карпенкіани – від першого прижиттєвого видання творів Івана Тобілевича і до яскравих шкільних видань останніх років. Присутні почули, як у музей потрапили деякі книги: від найпершої друкованої збірочки творів Івана Карповича 1886 року, принесеної на урок учнем школи, до останніх двох томів вибраних творів, теж прижиттєвих, подарованих добродієм з Києва. А майже пригодницька історія із збіркою творів Котляревського 1876 року! Наприкінці 1920-х років книга з будинку Тобілевичів опинилася на смітнику, була врятована хлопчиком-сусідом, через кілька десятиліть подарована режисеру тоді ще Кіровоградського театру ім. Кропивницького Івану Казнадію.

Учасники творчого колективу «Екскурс-інформ» Василь Левицький, Олександр Лещенко, Дар’я Ворожко допомогли уявити, а що було б, якби Іван Тобілевич опинився у своєму міському будинку просто зараз, під час його віншування. Розповіли аматори і про історію кохання сестри Івана Карпенка-Карого Марії та Йосипа Шевченка, небожа Кобзаря.

 Нові корифеї

Ні коронавірус, ні злива в останній день фестивалю не злякали справжніх поціновувачів театрального мистецтва. Захопливими відгуками про вистави та світлинами з акторами наповнилися соцмережі. 

У суботу, 26 вересня, розважальні заходи в рамках «Самоцвітів» скасували через трагедію літака на Харківщині. На програму свята вплинула й епідемія: через коронавірус до Кропивницького не приїхали актори театру ім. Івана Франка та театру Лесі Українки, не вдалося організувати приїзд Івана Малковича, у зв’язку з протиепідемічними заходами наповненість театрів була на 50%. Не таким масовими були й інші заходи, адже паралельно із підготовкою до фестивалю в країні продовжувала рости кількість хворих.

 Чи вдалося цьогорічному фестивалю відобразити нове гасло «Координати незмінні, сенси нові», відійти від порівнянь із вже легендарним «Кропфестом»? Координати і справді були незмінними – Хутір Надія, Театральна площа – ці локації традиційно стали логічним тлом для програми фестивалю. Сенси – також. Зокрема, у зв’язку з ювілейним фестивалем та низкою ювілеїв наших класиків (М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий), оргкомітет фестивалю у Кропивницькому вирішив підтримати і нагородити кращих нових корифеїв серед тих, хто презентував програму цьогорічних ювілейних «Самоцвітів».

Це спільне рішення Оргкомітету і експертної колегії, яку складали київські театрознавці і представники творчої еліти Кропивницького. Крім обов’язкових символічних театральних відзнак, фаворити Кропивницького-2020 отримали премії у 25 тис. гривень. Отже, імена переможців – нових корифеїв Кропивницького:

Кращий режисер – Іван Уривський (вистава «Одруження» за М. Гоголем, Одеський український театр).

Кращий актор – Олексій Гнатковський (вистава «Гуцулка Ксеня», Франківський Національний драмтеатр).

Краща актриса – Інна Дорошенко (вистава «Кохання Панночки», театр імені М. Кропивницького).

Кращий акторський ансамбль – вистава «Старі» (Одеський «Театр на Чайній»).

 

Олександр Ратушняк, голова Кіровоградського обласного товариства «Просвіта» про виставу «На західному фронті без перемін» (м. Івано-Франківськ):

Дощ як реквізит! Тепер я бачив все! Якщо мені ще доведеться колись подивитися цю виставу в театрі і там буде падати театральний дощ, щоб передати атмосферу незатишности на війні, а ми будемо сидіти сухі в теплі й комфорті – скажу: «Не вірю!»

З перших хвилин вистави «На Західному фронті без перемін» відбулося дивовижне перенесення на передову, коли після дощу з фургона висипали солдати і закріпилися на невеличкому плацдармі, що навіть сценою назвати важко! Раптом почався ворожий обстріл! Страх війни заходив морозом під шкіру: по периметру простору, де знаходилися глядачі, стояли колонки, і з кожного буфера врізнобій лунали то тут, то там звуки пострілів, свист снарядів, вибухи, канонада! Я зловив себе на тому, що сам відрухово пригнувся, коли снаряд упав надто близько. Бійці теж не демонстрували вдаваного героїзму, їм теж страшно! Вони падають, пересуваються по-пластунськи, шукаючи шпаринки, щоб заховатися, ковзають по мокрій від дощу землі.

Тож коли закінчуються обстріли, вони піднімаються по-справжньому брудні і мокрі, і це настільки переконливо, що ти не просто віриш їм, ти сам – один із них!

І це, мабуть, було помітно, бо з польової кухні саме підвезли обід і кухар Олексій Гнатковський (він же режисер вистави за сумісництвом) попросив глядачів передавати бійцям бляшані котелки та казанок з невибагливою солдатською їдою. У процесі діалогу з кухарем з'ясовується, що від другої роти після обстрілу залишилося лише 80 бійців, замість 180-ти, на яких наготували. І тут хлопці починають радіти! Радіють, що нарешті наїдяться! Але в цій радості вчувається гіркий біль за втраченим друзями! Ви можете собі уявити цю «радість»? І від цього в тебе все тіло вкривається мурахами!

А в іншому епізоді шум війни раптом обривається, і в повітрі зависає нестерпний писк, й один з бійців, похитуючись, рухається по сцені, не розуміючи, що з ним відбувається – контузія!

Або коли бійці втікали в самоволку, щоб потанцювати з місцевими дівчатами, де одну з епізодичних жіночих ролей зіграла наша Наталія Шевченко.

Всі їхні діалоги й помисли про мирне життя, бажання миру переповнює кожного з них. Апофеозом цих прагнень стає блискуча режисерська знахідка, коли у рідкісні хвилини тиші на фронті рушниці, гранати, штики, пістолети перетворюються на музичні інструменти, бійці сидять в окопі і створюють уявну музику! А ми могли її чути наживо, бо в критому фургоні біля сцени, ховаючись від дощу, сидів оркестр! Як потім зізналися музиканти, їм так іще ніколи не доводилося грати!

Я не буду переповідати тут усіх акторських і режисерських знахідок!

Я просто щасливий, що став свідком такого безпрецедентного театрального експерименту усунення традиційного бар'єру між глядачем і сценою, це дозволило досягнути безпосереднього впливу і занурення глядача в екстремальні умови війни! А погода в цьому їм лише допомагала!

І все це під гіллям дубів корифеїв на Хуторі Надія! Вони все бачили й раділи, що театральне мистецтво, яке вони започаткували в Україні, знайшло своє продовження в таких геніальних нащадках!

Фото Олександра Майорова
та зі сторінки фестивалю у фейсбуці

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА