На пошуки себе: як українці і поляки вчилися цінувати народну культуру

Автор: Нова Газета

Новим досвідом і знаннями, яскравими емоціями і сертифікатами міжнародного зразка ознаменувалося закінчення проєкту «Коли більше об’єднує, ніж розділяє», який проходив в українській Кіровоградщині і польській Сілезії  протягом жовтня.

 

На три тижні  Голованівський ліцей і школа міста Гродкува перетворилися на освітні бази для вивчення етнографії і культури України й Польщі. Двадцятеро дітей і четверо вчителів з обох країн поринули в науково-творчу діяльність, щоб дати відповідь на ключові питання: якими культурними рисами відмінні і поєднані наші народи, що спільного ми мали в минулому і яким може бути наше майбутнє.

Увесь час поряд перебували авторки і керівниці проєкту – Світлана Листюк (ГО «Баба Єлька») і Майя Цьонка (ГО «O Wilku Mowa»), які й розробили особливу навчальну програму.

Якщо протягом першого тижня школярі більше часу проводили за комп’ютерами, освоюючи надбання цивілізації, то далі, мов професійні етнографи, брали інтерв’ю у сільських старожилів, записували старовинні пісні і рецепти традиційних страв, вправлялися у народному мистецтві.

З автентичною виконавицею Світланою Булановою (YELKA) діти співали стародавні веснянки і «водили шума», як наші пращури-слов’яни. Костянтин Данильченко (майстерня «Будяк кучерявий») поділився секретами мистецтва вибійки. У результаті учні створили яскраві картини і власний дизайнерський одяг.

Найвеселішим (за результатами опитування) був майстер-клас від шеф-повара Таміли Лабенко (ресторан «ВітАлл»), яка перетворила шкільну кухню на магічну кулінарну майстерню і навчила дітей готувати бурякові хрустики зі збірки «Смачна Кіровоградщина» і сілезькі картопляні кнедлі.

Вишивку освоювали під керівництвом Світлани Прокопенко, яка прославилася створенням найбільшого в Україні вишитого рушника – довжиною 26 м і вагою 18 кг. Під час підготовки до  заняття виявилося, що в Сілезії практично втрачена традиція народної вишивки і нинішні майстрині (навіть ті, яким за 70) зовсім не користуються прадавніми орнаментами. Тут в пригоді стали сорочки і рушники з етнолабораторії «Баби Єльки». Завдяки цим артефактам діти побачили, яка прекрасна і барвиста прадавня вишивка, і зрозуміли, чому так важливо зберегти автентичну культуру, доки її сліди ще жевріють в урбанізованому світі.

Усі матеріали для воркшопів і техніку для шкіл-учасниць проєкту профінансувала Польсько-українська рада молодіжного обміну. Єдине, чого не передбачав грант – харчування. Тож, коли в Голованівському ліцеї почалися канікули і їдальня зачинилася, про українську команду подбала директорка закладу Ольга Томашевська, яка за власний рахунок організувала ланчі для всіх дітей.  

Зазвичай, після тривалої командної роботи емоційно найважчим є останній день – прощання. Проте не цього разу. Бо діти так здружилися, що активно спілкуються поза проектом.

Найважчою ж для української групи стала віртуальна подорож у вимираюче село Хайнівка, що на Кіровоградщині. Учні «прогулялися» зарослими чагарниками вулицями, позаглядали у порожні хатини, зробили колажі з сімейних фотографій, які люди просто викинули, збираючись ген із села. А потім побачили більш близьку реальність – світлини покинутих будинків рідного Голованівська і зрозуміли: якщо хочеш, аби довкола вирувало життя, твори його, будуй і розвивай самостійно. Бо інакше твої світлини колись також перетворяться на непотріб для власних нащадків.

Світлана Листюк, фото автора.

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА